Чого вартують найвищі нагороди: інтерв’ю з чемпіоном світу Богданом Кулиничем

Чого вартують найвищі нагороди: інтерв’ю з чемпіоном світу Богданом Кулиничем
в Ексклюзив, Інтерв'ю, Новини, Спорт

У свої 26 він завоював усі можливі спортивні нагороди, а збірна України з футболу (7х7) серед спортсменів з наслідками ДЦП, у якій він грає як воротар, стала найтитулованішою у світі. Майстер спорту з футболу Богдан Кулинич з Черкас розповів «Вичерпно» як та чим живе чемпіон світу. Поговорили й про ситуацію з відношенням держави до інваспортсменів, про що він розповів із власного прикладу.

Коли фізична вада – мотивація стати кращим

В дитинстві Богдан був дуже активним. Постійно брав участь як у художній самодіяльності, так і в спорті. Мама на народні танці відвела, тато – на футбол. Додатково зі своєї ініціативи хлопець відвідував Клуб юних моряків.

– Я завжди скрізь записувався. Була лише головна умова – встигати у навчанні в школі. Вільного часу в дитинстві у мене не було взагалі. Ніколи не сидів на одному місці. Для мене то найгірше, тому завжди вигадую, чим себе зайняти, – розповів Богдан.

3112_кулинич

Богдан має родову травму лівого боку, однак, ніколи не відчував себе не таким як інші. Та й фізична вада не заважала досягати успіхів. Навпаки, це було додатковою мотивацією стати кращим.

Вільний від роботи час чемпіон світу проводить як і всі. Любить риболовлю, хоча останнім часом дуже мало туди виходить вирватися. Зазвичай буває, з батьком виїжджають відкрити та закрити сезон. На тому риболовля закінчується. Окрім цього, Богдан полюбляє дивитися кіно, читати книги. Із останніх – «Шантарам» Грегорі Девіда Робертса. Зараз хоче прочитати «Інтернат» Сергія Жадана. А ще Богдан обожнює їздити на автомобілі. Коли ще не мав власного, брав у батька вечорами автівку і таксував. І собі мав додаткову копійку, і отримував задоволення за кермом.

Робота, як завжди, займає більшу частину часу. Робочий графік Богдана поділяється на півріччя. В кінці літа – на початку осені проходять чемпіонати, тому підготовка до них розпочинається з початком весни і триває до осені. В цей час всі спортсмени збираються на тренувальній базі. Окрім цього, робота спортсмена збірної України формується за паралімпійським циклом. Протягом 3-х років проходять чемпіонати Європи, світу, Інтерконтинентальний кубок, заключним є паралімпійський рік. На Паралімпіаді кожен повинен показати гідний результат, до якого готувався всі 4 роки.

Ті півроку, коли спортсмен не на зборах – восени і взимку, Богдан має місяць відпустки, а потім вдома продовжує готуватися, самостійно будуючи свій графік.

14322585_1072668519478240_572885201840393873_n

Богдан згадує, коли їдеш на Чемпіонат світу чи Паралімпіаду, бути впевненим на 100 відсотків у перемозі неправильно:

– Це, як на мене, називається зірковою хворобою. Ніхто з нас таким впевненим не був. Але була ціль, було завдання і шалена мотивація. Налаштовувалися тільки на перемогу. І завжди їдемо тільки за нею.

Коли за «золото» урізають призові

Попри високі нагороди та звання, які завойовують інваспортсмени на світових спортивних змаганнях, держава не поспішає підтримувати їх на належному рівні. Богдан розповів, що фінансова підтримка держави бажає залишатися кращою.

– Фінансове забезпечення не можна залишати поза увагою, адже для професійного спортсмена – це робота. Майбутнє своє треба забезпечити, хочеться житло власне мати і так далі. Тим більше, що у спортсмена коротка спортивна кар’єра – до 30 років нам треба забезпечити своє життя, – сказав хлопець.

14317605_305245516518268_2891506645554194945_n

Богдан згадує, як весь цикл підготовки до Паралімпіади-2016 в Ріо-де-Жанейро спортсменам обіцяли, що гонорари будуть прирівняні до олімпійських, але буквально за місяць до участі повідомили, що призові будуть в 3 рази меншими.

– Звичайно, нас це образило. Тут питання стоїть в тому, що є люди, яким тяжче здобувати нагороди, при цьому вони проводять не менше роботи, ніж олімпійці, – сказав Богдан.

У Міністерстві молоді та спорту тоді обіцяли, що зрівняють виплати паралімпійцям і олімпійцям.

– Ми просто потрапили у незрозумілий момент на час Олімпіади в Ріо. На Ріо призові обрізали, а на зимові олімпійські-паралімпійські ігри їх знову зрівняли, – розповів Богдан.

Президентську стипендію за перемогу на Паралімпіаді у розмірі 15 тисяч гривень Богдану таки не урізали, на відміну від паралімпійців з інших видів спорту, яким зменшили її до 7 тисяч. Але Богдан не міг не згадати ситуацію, коли у 2014-ому році збірна України виграла Чемпіонат Європи, через воєнний конфлікт на Сході України інваспортсменам повідомили, що «наразі для вас грошей немає», і стипендії не дали.

261408

Задовільний стан і в забезпеченні інваспортсменів базою для тренувань та фінансування реабілітації. До окупації Криму база спортсменів була в Євпаторії. Вона вважалась однією з найкращих у Європі. Там було все необхідне для спортсменів літніх видів спорту, все було на найвищому рівні.

– Ця база розташовувалась біля моря, ми мали три футбольні поля, плавці мали два 50-метрові відкритий та закритий басейни, легкоатлети також мали свій стадіон. У нашому користуванні було три тренажерних зали. Корпусів для проживання було 8. Там було все. Такої бази нам зараз не вистачає, – розповів Богдан.

Варто зауважити, що туди їхали не тільки штатні спортсмени збірної команди України, туди мали можливість поїхати з регіонів люди з вадами для оздоровлення.

– Зараз ми вибираємо те, що маємо. Три роки базуємося в Новомосковську. Там тренуємося на одному футбольному полі. Біля нього є готель, у якому ми проживаємо. У готелі є сауна, де можемо відпочити, і надають послуги масажу. І все, – сказав Богдан.

40517778_2248107985262572_5109876394830069760_n

В період зборів спортсменів забезпечують фармакологією, сауною, масажами, але коли ти готуєшся вдома – здоров’я доводиться підтримувати вже за свої гроші.

Богдан вважає, що проблема полягає у відношенні влади до спорту:

– Я б дав їм незадовільну оцінку. Прививати любов до спорту потрібно з дитинства. А зараз проїжджаєш повз футбольне поле, а там собак вигулюють, а дітей немає. У дітей немає зацікавленості у занятті спортом. Яка може бути зацікавленість, якщо дитина прийде у секцію, а там буде старий обдертий зал, зі стелі тектиме, а взимку буде холодно. Треба мотивувати й тренерів. Наразі почали майданчики спортивні відкривати, але, як на мене, все одно замало приділяється уваги спорту.

Коли готовий розпочати новий етап у житті: від професійного спортсмена до викладача

У 2017 році Богдан завоював перше місце Чемпіонату світу. Остання найвища нагорода ним підкорена. Що далі?

– В збірній України я з 2013 року. За цей час ми виграли всі можливі турніри. Я продовжуватиму грати, адже мені лише 26. У наступному році Чемпіонат світу. Вже почав потроху готуватися до нього. Хочеться ставати дворазовим чемпіоном і так далі, – розповів спортсмен.

Наразі болючим питанням для Богдана, і в цілому для збірної, є, чи будуть вони грати в Паралімпіаді-2020 в Токіо, адже є вірогідність того, що вид спорту (футбол 7х7) можуть зняти з Паралімпійських ігор:

 Це питання ще вирішується. Ми готуємось, ми надіємось, але як буде – невідомо. Хотілося б, звичайно, ще раз показати, на що ми здатні.

Богдан розповів, що зараз вирішив розпочати новий етап у житті. Прийшов час будувати фундамент на майбутнє у плані викладацької діяльності. Так, Богдан буде працювати викладачем у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького. У Черкаському державному технологічному університеті ведуться перемовини стосовно подальшого його працевлаштування.

Варто зауважити, Богдан Кулинич має дві вищі освіти. Він закінчив ЧДТУ за спеціальністю «Технолог-інженер харчової промисловості» та Львівський інститут фізкультури за спеціальністю «Тренер-викладач з футболу».

261405

Попри нестабільну ситуацію в країні, Богдан розповів, що ніколи не думав про життя за кордоном. Більше того, хоче жити у рідних Черкасах, у яких народився. Неодноразово мав пропозиції роботи в Києві із постійним проживанням, але він відмовлявся.

– Наразі багато українців виїжджають за кордон. Яка б не була ситуація в країні, але якщо ти працьовита людина, а не лежиш на дивані, ти зможеш себе реалізувати. Так, це важче, ніж у Європі, адже там інший рівень життя, але я скільки не їздив, не хочу жити ніде, крім України. Ми на чемпіонаті чи на зборах місяць за кордоном сидимо, а мені хочеться додому, – розповів Богдан.

20882556_1408357265950620_8283750786507662872_n

І наостанок, філософія життя від майстра спорту, чемпіона світу з футболу:

– Бути на позитиві, ніколи не опускати руки. Не вийшло сьогодні – вийде завтра. Я в цьому впевнений на всі 100. Ніколи не можна здаватися. Потрібно вміти правильно розставляти пріоритети, обирати ціль і наполегливо її реалізовувати.

Світлини взяті зі сторінки Богдана Кулинича у “Фейсбуці”