Дорогою ціною: чому соборність так важлива для України?

An aerial view shows anti-government protesters camping in Independence Square in central Kiev
besplatka_728_90_ukr

Якщо запитати пересічного українця, яке свято є найважливішим для нашої держави, певне, більшість скажуть, що це День незалежності. Однак є ще одна не менш значима дата, надто в нинішній час – День соборності.

Цього дня ми виходимо на вулиці, беремося за руки і утворюємо Ланцюги єдності. Говоримо про важливість єдності. Кажемо, що у ній наша сила. І при цьому кожен вкладає у поняття «соборність» щось своє, індивідуальне.

…22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві було урочисто оголошено Акт злуки УНР і ЗУНР.

У неділю 22 січня 1990 року близько трьох мільйонів людей взялися за руки, з’єднавши Львів і Київ у день 71-річчя Злуки УНР і ЗУНР.

А ще цього дня рівно три роки тому під час сутички з «беркутівцями» на Грушевського було вбито 20-річного українця вірменського походження Сергія Нігояна, хлопця, який мріяв стати актором і мав великі плани на майбутнє. Слідом за ним у небуття відійшов білорус Михайло Жизневський. А ще — жорстоко вбили Юрія Вербицького («причина смерті – львів’янин»).. Також цього дня був смертельно поранений Роман Сеник, який згодом помер у лікарні.

А до 22 січня 2015 йшли бої за Донецький аеропорт. Його не здали, як потім скаже дехто, там просто вже не було чого обороняти. «Люди витримали, не витримав бетон», — говоритимуть про легендарних «кіборгів».

Соборність — вона не міфічна. Це те, що в серцях. Те, що допомагало воякам-добровольцям стояти до останнього за напівзруйноване летовище. Те, у що вірить старенька бабуся-пенсіонерка, готуючи хлопцям домашні пиріжки. Те, що змушує волонтерів їхати на передову, ризикуючи життям. Те, через що у холодному 2014-му люди виходили на чорні від диму вулиці столиці. Те, про що думали, тримаючись за руки і об’єднуючи не просто територію, а щось більше — націю, народ, Країну.

Головне — це пам’ять. Не шануючи свою мову, історію, своїх Героїв і їх подвиги, ми втрачаємо щось більше, ніж гідність, яку подарували нам вбиті на Грушевського білорус і вірменин. Ми втрачаємо те, що допомагає нам триматися і перемагати — єдність.

Цінуймо свою країну і не забуваймо про соборність. Надто вже дорогою ціною ми платимо за те, що хтось про неї забуває..

Можливо Вас зацікавить