«Казка працює з нашою душею», — черкаська дитяча письменниця розповіла про глибину та користь казки для кожного з нас

22414427_1297141100432059_483750604_n

Перед тим, як приступити безпосередньо до написання казки, вона мріє про неї у середньому 5-7 років. Образи героїв приходять до неї у снах або із запахом природи після дощу. Щоб написати одну невеличку історію вона переглядає великі стоси різноманітної літератури – від релігійних тез до складних філософських роздумів про життя і смерть, про добро і зло. А слово «казкарка» для неї найвищий комплімент. Черкаська дитяча письменниця Анна Григорович розповіла «Вичерпно» про глибину та користь казки як для дітей, так і дорослих, звідки черпає натхнення та про що мріє.

- Відколи у вас з’явилась мрія стати письменницею?

- Велике бажання писати, щось вигадувати з’явилось у мене з дитинства. Я народилась у цікавій родині: тато у мене був фізик, вчений, а мама – поетеса. У дитинстві я багато читала, дуже тонко відчувала, завжди щось вигадувала. Писати казки було моєю мрією з дитинства. Але оскільки освіту я отримала все-таки технічну – інженер-системотехнік, трішки загубилась. Тато дуже наполягав і я поступила у Харківський політехнічний інститут. Але я виросла і до своєї професії підійшла усвідомлено. Коли мої діти підросли, років у 35 я почала здійснювати свою дитячу мрію – почала писати казки, про які давно мріяла. У мене були вже деякі напрацювання. Ще у 20 років, коли в мене тільки народились дітки, я вже тоді конкретно знала, яку казку хочу написати, робила замітки на якихось листочках. І от оці листочки роками лежали і нарешті  стали в пригоді. Я дуже рада, що я таки наважилась на цей вчинок — здійснити мрію свого дитинства. Коли я це роблю, відчуваю себе дуже щасливою.

- Ким працювали перед тим, як присвятили своє життя улюбленій справі?

- Відразу після інституту я вийшла заміж, пішли дітки, тому вся моя робота, яку  я періодично виконую, пов’язана з фрілансом. Також я пробувала себе у журналістиці, хотіла перекваліфікуватись на фінансиста, отримати іншу освіту, шукала себе. Але спробувавши себе у багатьох різних професіях, я все одно прийшла до того, що я казкарка. От я відчула себе у ранньому дитинстві письменницею і крапка. Але я дуже довго йшла до цього, поки не зрозуміла, що це одне із основних призначень у моєму житті, що це моя стихія. Адже ні з чим не порівняти те відчуття, коли ти всередині казки. У Ліни Костенко був красивий вираз:«живеш-чуєш віршами, сам їх пишеш. А тут – тебе пише…» Коли я розумію, що казка мене пише, це насолода, яку не передати. Казка для мене — це енергетична добра субстанція. Це наче дитина, яку ти народив, і в якої своя доля.

22414307_1297140243765478_1811606503_n

- Чому саме казки?

- Для мене це занурення у казковий фантастичний світ прекрасного. Це свого роду інша реальність, яка тебе відриває від побуту, метушні і занурює у світ інших цінностей. Казка – велика річ, тому що це не просто історія, відірвана від життя, а навпаки: казка працює з нашою душею. У казці і той, хто пише, і той, хто читає, розвиває свою душу. Казка працює із глибинними віруваннями людини про добро і зло. Інколи буває важко пояснити людині про щось через бесіду, набагато простіше донести до нього ці думки, якщо привчити його читати. Навіть тому ж складному підлітку, якого важко відірвати від комп’ютера, важко пояснити, що життя набагато більше і повніше. Мені здається, набагато простіше хорошою доброю книгою попрацювати із його внутрішніми переконаннями.

- Чи можна сказати, що ваші казки не тільки для дітей, а й для дорослих?

- Так. Мені дуже хочеться, щоб не тільки діти читали, а й дорослі. Я багато років розробляла концепцію казкового світу Гріандія. Кожна книга із цієї серії (наразі написано 3 казки, в роботі 4-а) для сімейного читання, хоча й класифікуються для дітей середнього шкільного віку. У першу чергу я звертаюсь до маленького читача. Я готую для дитини моральний урок. Наприклад, у книжці про проблему дитячої самотності я навчаю, наскільки важливо вміти пробачати. В кожну книгу я вплітаю ниточки для дорослих – своєрідне спеціальне послання. І дуже радію, коли дорослий, прочитавши книгу, знаходить, що я для нього підготувала. Тому мої казки є універсальними.

- Як у вас виникають ідеї? Звідки черпаєте натхнення?

- Натхнення скрізь. Воно може прийти від того, що ти просто вдихнув повітря після дощу. Ці асоціації у мене ще з дитинства. Із цим запахом свіжості народжуються образи. Інколи образ народжується уві сні, інколи сняться пророчі сни, видіння. Ти прокидаєшся, а сон стоїть у тебе перед очима, нікуди не зникає, і ти розумієш, що це просто готова локація для казки: ти уже бачиш замок, що під ним, ти розумієш, куди заведеш своїх персонажів. Інколи це твій особистий досвід, який ти пережив, перестраждав, і раз — народився цікавий образ.

- Яку ціну Ви заплатили, щоб присвятити своє життя улюбленій справі?

- Вийти із зони комфорту, відмовитися від хороших можливостей, побудувати своє життя так, щоб відвоювати час та сили на це. Моя сім’я мене дуже підтримує, але інші близькі люди, які для мене були дорогими, не зрозуміли мене. Все одно я вперто наполягла на своєму, що я буду цим займатися.

- Як до Вашого заняття відноситься ваша сім’я?

- Діти доволі дорослі – старшому сину 21 рік, молодшому – 19. Але все одно вони читають, їм подобається. Найперший читач – це чоловік, але він необ’єктивний, тому що йому все відразу подобається. Коли я виправляю деякі огріхи, він засмучується: «Навіщо ти це змінила? Ось так, як ти спочатку написала, було краще».

22414617_1297140163765486_432498170_n

- Окрім казок Ви пишете вірші і кладете їх на музику. Що для Вас означає поезія?

- У мене небагато віршів. Але кожен із них народжується подібно казці. Для мене це схожий процес. Якщо казка – це як пробігти марафон (казка може народжуватися роками, писатися півроку, рік), то вірш – це пробігти коротку дистанцію (написання може тривати декілька днів чи годин).

Ось один із них:

Друзья уходят, будто на рыбалку,

И кажется, что завтра позвонят.

Бредут по небесам они вразвалку,

Прикармливая облачных щенят.

Плывут под парусами без печали,

Где сводятся над пропастью мосты,

Их крылья за надежными плечами

Все так же беззащитны и просты.

Когда начать пытаемся мы слепо

Другую повесть с чистого листа,

В краю таёжном ветреного неба

Друзья садятся тихо у костра.

Как прежде, заговаривают с нами,

Становится спокойнее, теплей.

И звезды протирают рукавами,

Чтоб нам не оступиться на земле.

Декілька чотиривіршів відкривають велику істину. Вірші – це своєрідні портали. Поезія для мене – це не просто вірші, а стежка до духовного скарбу.

- Повертаючись до Вашого головного заняття, розкажіть, як у вас з’явилась ідея про написання казки про конячку Камелію?

- У мене були хороші знайомі, які займались іпотерапією. Ідея написання цієї книги виникла тоді, коли я знайшла цікаву інформацію про незвичайну конячку Камелію. В нашій крані раніше жила ця конячка, яка стала першим конем-іпотерапевтом у незалежній Україні.

Ця книжка для того, щоб люди були добрішими. Основна ідея цієї книжки – показати, що у кожної людини, яка приходить у цей світ, є призначення. Якщо людина приходить у світ у тілі, яке відрізняється від більшості, це не означає, що вона якась ущербна, менш цінна. Її  душа усередині цього тіла така ж прекрасна, як і у всіх інших, і має особливе призначення. Інколи зрозуміти це призначення буває дуже складно, особливо рідним людям. Їм дуже важко змиритися з тим, що їхня дитина не може бігати, стрибати, розмовляти, не може бачити. Народження такої дитини дуже сильно впливає на життя багатьох інших людей. Але якщо ти розумієш, що тіло — тимчасове, а душа — вічна, будеш відноситись із повагою абсолютно до всіх людей.

22236219_1291403407672495_34718516_n

- Чому ви вирішили написати саме про діток, хворих на аутизм та ДЦП?

- Писати про діток із обмеженими можливостями дуже непросто, але мені вдалося написати цю казку м’яко, акуратно, ненав’язливо. Я акцентувала увагу на особливому призначенні цих дітей. Мої діти у казці впливають на хід всієї історії, вони змінюють процеси на рівні всього Всесвіту. Я хотіла показати, наскільки цінна кожна людина.

Дуже добра вийшла казка. І я б хотіла, щоб вона потрапила у кожен дім. Тому що я вірю, що дитина, яка вихована на таких казках, із розумінням відноситиметься до людей з обмеженими можливостями. Я хочу, щоб в світі була мода турбуватися про тих, хто не може сам про себе подбати. Адже деякі люди, яким потрібно у рік мільйон доларів на ліки, не виживуть без підтримки небайдужих.

- Чи описуєте Ви у своїх казках власні переживання?

- Частково так. Деякі казки я дуже співпереживаю. Казка звертається до наших глибинних, тонких струн душі. Це я називаю дивоспівпереживанням. Казкова історія – коли особисто ти проходиш той шлях, який проходить твій головний герой. У мене є казка про дуже самотню дівчинку («Неймовірні пригоди Мані у чарівному трамваї»), життя якої розбите у юному віці, вона дуже сильно хворіє. Коли я писала цю казку, я дуже переживала. Доросла тьотя пише казку, але як я плакала, буквально над кожною сторінкою. Якісь мої внутрішні дитячі переживання знайшли віддушину. У казці дівчинка живе тільки із бабусею і дуже сумує за мамою, яку вона багато років не бачила. Але і в повноцінній сім’ї може рости дуже самотня, нещасна і знедолена дитина. У цій казці я розповіла, як небезпечно для дитини жити у самотності, в ізоляції, а також як їй вийти із цього стану. У 2012 році ця казка отримала літературну премію «Гілка золотого каштана».

- Це заважає Вам жити?

- Не заважає. Інколи я відчуваю емоційне перевантаження. Проте я навчилась контролювати цей процес і даю собі право на відпочинок. У певний момент це приводить тебе до мудрості, тому що потрібно вчасно прийняти міри, навчитися не допускати крайнього виснаження, варто відчувати цю грань і дати собі можливість відпочити. Одна казка може продумуватися 5-7 років. Казку, яку я пишу зараз, про Майстра Бродмана і Шоколадний Дім, виношую вже 4 роки. Я вже заморилась її виношувати, мені хочеться її виплеснути повністю. Я написала вже половину і я щаслива. Про «Доброго ангела» я мрію вже теж декілька років.

В цілому, творчість дуже збагачує життя, фарбує його у дивовижні фарби. Ти відчуваєш, що живеш не тільки для себе, що можеш поділитися добром, своїм досвідом. Книга — це велике диво. Книга дає людині вихід. Я не можу прийти фізично у тисячі різних сімей, а моя книжка може. І ти можеш прийти зі своєю душею, своїм переживанням, своїм промінчиком добра у багато-багато родин за допомогою книги. І ти розумієш, що недаремно живеш.

22414451_1297140603765442_653822786_n

Loading...
Loading...

Можливо Вас зацікавить