Місто без родзинок: від курорту до промислового центру.
Чи знайдуть Черкаси свою "фішку"?
Тихі вулички, прекрасні краєвиди, зелені парки, свіже повітря і головна принада – Дніпро. До утворення Кременчуцького водосховища Черкаси було типовим провінційним, комфортним і зручним для життя містечком районного масштабу з натяком на європейськість – площа Ринок, посередині – Свято-Миколаївська церква, по периметру – одно- і двоповерхові житлово-торговельні будівлі. Якщо б тоді ви шукали рай на землі, то знайшли б його в Черкасах.

Коли ж у 1954 році було прийнято рішення про утворення Черкаської області, площа Ринок була зруйнована, бо потрібно було будувати обком партії. Все почали зносити. З початком творення Черкас як столиці області хіміків, колись квітуче місто-курорт почало перетворюватися на промисловий центр. Населення майбутнього обласного центру стрімко збільшувалося разом із висотками, що почали рости як гриби після дощу.
Обличчя міста невідворотно і назавжди змінилося... Черкаси продовжують називати провінційним містом, проте з розпадом Радянського Союзу більшість хімічних гігантів зупинилася. Однак славу міста-курорту Черкаси так і не повернули. На місці колишніх всесоюзних здравниць – пустка. Яке ж місце посідають тепер Черкаси на мапі України? Але про все по черзі…

Цілюще черкаське повітря
Коли люди, молодші за 40 років, чують, що на відпочинок до Черкас з'їжджалися з усіх куточків колишнього Радянського Союзу, щонайменше – це їх дивує. А словосполучення «Черкаси місто-курорт» викликає легку іронічну посмішку.
Тим не менше, подихати цілющим повітрям черкаської Соснівки рекомендували своїм заможним пацієнтам навіть європейські медичні світила.
«Є така легенда, що Соснівку відвідували навіть особи зі «святійшої фамілії». Зважаючи на кількість царських родичів – цілком можливо. З Польщі, яка тоді входила до складу Російської імперії, сюди курсував причіпний вагон з курортниками (не поїзд, як у нас деколи претензійно свідчать краєзнавці, то було б вже занадто). Табличка на вагоні, як на теперішні часи, була доволі оригінальною: «Варшава – Соснівка», - йдеться в опублікованих матеріалах черкаського краєзнавця Бориса Юхна.

Борис Юхно,
черкаський краєзнавець
Як далі повідомляє краєзнавець, вже у 1926-1928 роках в Соснівці збудували п'ять двоповерхових приміщень, проклали електромережу і водогін, забрукували дорогу на Черкаси. Окрім цього, був впорядкований парк: прорізали просіки та зробили з них алеї, облаштували три фонтани і кілька альтанок, встановили садово-паркові скульптури, згодом відкрили літній кіномайданчик. Перед війною щорічно, а фактично щопівроку теплої пори, курорт приймав вже до 15 тисяч осіб.
При цьому у самих Черкасах у 1939 році мешкало трохи більше 50 тисяч. Є дані, що у 1940 році на високому партійному рівні розглядалися перспективи перетворення міста на таке, що повністю підпорядковуватиметься потребам курорту.
Він за рахунок освоєння нових лісових масивів Великого бору мав розростися у кілька разів. Іншими словами, окреслювалася перспектива – не Соснівка при Черкасах, а навпаки. І діючі в місті підприємства, і нові, мали б насамперед працювати на «конвеєр здоров'я», якому щорічно належало «пропускати через себе» вже до 80 тисяч трудящих з усього Радянського Союзу.
На прикладі санаторію «Україна», який був збудований на базі будинку відпочинку облспоживспілки, можна зрозуміти, в якому стані наразі знаходиться курортний потенціал міста. Приміщення колись популярного місця оздоровлення дихають пусткою. А щоб ненароком не виникло сумнівів, що санаторій не функціонує, двері бережно підперли цеглинкою. Нині там хіба можна прогулятися стежками, крізь порепаний асфальт яких рясно пробивається трава. І ще стійкий сосновий аромат нагадує заради чого до Черкас долали сотні кілометрів.
– Власник санаторію – споживач кооперація, в 2019 році не розпочала його функціонування, навіть не проводять дитяче оздоровлення. Які плани у власника не знаю. Проте є проблеми в реалізації путівок, фонд соцстраху, як основний покупець на ринку послуг санаторно-курортного лікування, вже декілька років не проводить такі закупівлі. Зараз відбувається тільки реабілітаційне лікування, за 2018 рік для області таких путівок було близько 300 штук. Фонд соцстраху з різних причин має великі фінансові проблеми, навіть лікарняні листи оплачуються із затримкою до 2 місяців. Обсяги єдиного соціального внеску не забезпечують можливостей для виконання статутних зобов'язань фонду (відшкодування тимчасової непрацездатності і санаторно-курортне лікування, окрім того існують проблеми витрати на поховання, допомога по вагітності та пологах), проблеми в тіньовій зайнятості та низьких зарплатах офіційно працюючих.

Петро Шевченко,
голова Федерації профспілок Черкаської області
Будівництво хімічних гігантів
У другій половині 1950-х років радянське керівництво взяло курс на прискорений розвиток хімічної промисловості як чинника розвитку усіх галузей економіки.
Одим із центрів майбутніх підприємств «великої хімії» мали стати Черкаси, де невдовзі розпочалося спорудження підприємств хімічної промисловості, які значною мірою визначали обличчя міста і економічний розвиток усього регіону.
и– З початку 1960-х років продовжувався стрімкий розвиток хімічної промисловості. На багато років ця галузь стала визначальною не тільки для обласного центру, а й усієї області. Проте не всі зміни несли позитивний характер. Буквально через 15 років концентрація в атмосфері сірководню, сірковуглецю, аміаку, окису вуглецю, двоокису азоту в окремих мікрорайонах обласного центру та навколишній місцевості в десятки разів перевищувала допустимі норми. За короткий час Черкаси, що славилися своїми курортними традиціями, перетворилися в одне з найзагазованіших міст України.

Василь Мельниченко,
краєзнавець
Першим потужним підприємством «великої хімії» став завод хімічного волокна, спорудження якого розпочалося в 1956 році. Перша черга цього підприємства стала до ладу в 1961 році, а друга – в 1964 році. На повну потужність він запрацював у 1970 році. У 1982 році його реорганізовано у виробниче об'єднання «Хімволокно», головною продукцією якого тоді були віскозна та текстильна нитка, целюлозна плівка, сульфат натрію, а також окремі товари широкого вжитку. У складі об'єднання діяло три виробництва, 29 цехів, зокрема 2 хімічних, електроцех, цех контрольно-вимірювальних приладів, аміачно-компресорний та інші виробничі підрозділи. На підприємстві було впроваджено систему очищення вентиляційних викидів і біологічне очищення віскозних стоків.
У серпні 1962 року уряд Української РСР затвердив проектне завдання на будівництво заводу азотних добрив Черкаського раднаргоспу в місті Черкаси. А вже у вересні розпочалося будівництво аміачного виробництва. У травні 1963 року, згідно постанови республіканського уряду, відбулося об'єднання заводу азотних добрив із заводом іонообмінних смол, що будувався, i, таким чином, було визначено повну остаточну назву підприємства – Черкаський хімічний комбінат (нині – «Азот»). Він став справжнім флагманом «великої хімії» України і Радянського Союзу, не тільки нарощуючи виробництво продукції, а й освоюючи нові її види. У 1967 році на комбінаті введено в дію дослідно-промисловий цех виробництва іонообмінних смол.
У всі кінці України і Радянського Союзу з Черкас залізничним, автомобільним та водним транспортом відправлялися десятки тисяч тонн мінеральних добрив та іншої продукції цього хімічного гіганта.
Будівництво і введення в дію «Азоту» справило значний вплив на розвиток молодого обласного центру, оскільки підприємство було не тільки одним з найбільших виробників мінеральних добрив, а й джерелом наповнення місцевого бюджету та місцем роботи для тисяч жителів Черкас і області. За час свого існування «Азотом» збудовано велику кількість житла, дитячих дошкільних установ, спортивних споруд, інших об'єктів соціально-культурного призначення. Зокрема, за сприяння виробничого об'єднання було побудовано корпуси обласної лікарні, аеровокзального комплексу, здійснено намив для будівництва мікрорайону «Митниця», відкрито базу відпочинку на березі Азовського моря. Окрасою міста став палац культури «Дружба народів», який гостинно відкрив двері у 1980 році.

Черкаський завод хімічних реактивів був створений на базі невеликого підприємства з первинної переробки кок-сагизу – рослини з великим вмістом каучуку, що в повоєнні роки діяло в Черкасах. Виробництво хімреактивів та іншої, пов'язаної з військо-промисловим комплексом продукції, розпочалося на заводі ще в 1953 році.
З розвитком хімічної галузі тісно пов'язане одне з найбільших підприємств легкої промисловості України – Черкаський шовковий комбінат, будівництво якого розпочалося в січні 1965 року. Вже 8 грудня 1967 року комбінат дав першу продукцію, випуск якої постійно збільшувався. На долю Черкаського комбінату тоді припадало 40 % шовкових тканин, що вироблялися в Україні.

Спадок хімічної промисловості
З позитивними змінами, зумовленими розвитком хімічної промисловості, водночас все більше давався взнаки і негативний вплив цієї галузі, зумовлений її надмірною концентрацією, передусім в обласному центрі. У 1975 році в радіусі 4 км від виробничого об'єднання «Азот» вміст аміаку в повітрі перевищувала допустимі норми у 2 – 27 разів, стиролу – у 6 – 29 разів, окисів азоту – у 1,5 – 3,5 рази. Завод хімічного волокна щодоби викидав в атмосферу понад 10 тонн сірководню, 14,6 тонн сірковуглецю.
Тому, починаючи з кінця 1960-х років змінюється загальна стратегія промислового розвитку Черкащини. Все більше уваги приділяється наукоємним галузям економіки, продукція яких відзначається використанням новітніх досягнень науки й техніки, здійсненням науково-дослідних розробок і впровадження їх результатів у виробництво. Прикладом впровадження наукоємних технологій може бути черкаський завод «Фотоприлад», де в 1965 році для організації власних розробок у складі було створене спеціальне конструкторське бюро.

Що ж ми маємо зараз? За словами Наталії Фоміної, голови ЧОО Всеукраїнська екологічна ліга, старшої викладачки кафедри хімічних технологій та водоочищення ЧДТУ наразі тенденція забруднення атмосферного повітря у м. Черкаси іде на спад. Нині вклад викидів забруднюючих речовин від автотранспорту знаходиться на рівні, а то і перевищує обсяги викидів підприємств.
«Однак якщо говорити про туристичний потенціал міста Черкаси, то необхідно розглядати це з багатьох сторін. Якщо брати екологічну складову, то після припинення діяльності таких підприємств, як Черкаське хімволокно, завод хімічних реактивів, завод залізобетонних виробів, завод стінових матеріалів, завод телеграфної апаратури, приладобудівного заводу, то сам перелік вже свідчить про зменшення забруднення навколишнього природного середовища».

Наталія Фоміна,
голова ЧОО Всеукраїнська екологічна ліга
За даними Регіональної доповіді про стан навколишнього природного середовища в Черкаській області у 2017 році основними забруднювачами були такі підприємства: ТОВ «Група Венето», ТОВ «Черкаська продовольча компанія», а також інші нові підприємства, побудовані в м. Черкаси («Кемікал єлементс Юкрейн», «Метал-інвест», «Укравит» та інші, що викинули у повітря 22,2 тис. т. забруднюючих речовин (46%), далі йде "Миронівська птахофабрика - 6,8 тис. т (14% від загальної кількості викидів області); ПАТ "Черкаське хімволокно" ВП "Черкаська ТЕЦ 16,2 тис. т (34%) та ПАТ "АЗОТ" 3,1 тис. т (6%).
Від міста-курорту до промислового гіганта – як змінилося обличчя Черкас
Будівництво нових підприємств потребувало все більшої робочої сили. Відповідно, стрімке зростання кількості населення Черкас відбулося не за рахунок демографічного приросту, а за рахунок приїзду із сільської місцевості робочої сили, ударників комсомольського будівництва та хіміків. Для всієї цієї маси людей потрібно було звести нові спальні райони. Таким чином в Черкасах з'явилися два мікрорайони – Південно-Західний і Митниця. Залишився лише незначний відсоток приватного сектору.
– Ми зараз кіпішуємо, коли стару будівлю зачіпають, нам шкода ті залишки і відголоски історії, а тоді на це ніхто не звертав увагу. Таким чином продовжилася подальша руйнація Черкас. Головну принаду міста – його набережну, відмежували спальним районом. Сказати, що це було геніально, абсолютно неправильно. Його можна було розмістити по той бік фарватеру. Для цього потрібно було добитися будівництва ще одного мосту через Дніпро чи розширення існуючого, і ми б отримали і місця для поселення працівників хімічної галузі, і те, що було, не втратили б.

Микола Упир,
архітектор
Місто стало жвавішим, динамічнішим, від тихої мрійливості міста на Дніпрі не залишилося й сліду. Однак після розпаду Радянського союзу почала занепадати і хімічна галузь, закінчилося будівництво панельних будинків і утворився вакуум.
«Зараз архітектура – це здебільшого будівництво торговельно-розважальних закладів, які, на мій погляд, у відсотковому співвідношенні для міста Черкаси вже досягли оптимальної кількості. Продовжують рости багатоповерхівки, бо є попит на побудову житла».

Микола Упир,
архітектор
Нині ж, вважає архітектор, потрібно звернути увагу на черкаську набережну, сквер «Юність», привести до ладу фасади будинків.
– Ми зараз пожинаємо плоди містобудівних прорахунків: не можна формувати центральну частину міста житловими будинками. Центр повинен носити громадське призначення. Тоді дуже модно було поліпшувати зовнішній вигляд облицюванням керамічною глазурованою плиткою. Для цієї мети був побудований цілий завод. Але, як виявилося, та плитка на селікатній цеглі не хоче триматися і тепер ми спостерігаємо облуплені фасади будинків. Щоб змінити їх зовнішній вигляд, безумовно, потрібні бюджетні кошти. Але ні в бюджеті таких грошей немає, ні законодавство не дозволяє витрачати бюджетні асигнування, якщо, наприклад, вже створено ОСББ, тобто будинок вже не державна чи комунальна власність. І ось виходить, хтось облицював свою квартиру, утеплив таким чином, а хтось – ні, один пофарбував в сірий, інший – в зелений. І тоді виходить, що кожен окремо – молодець, а всі разом ми бачимо мозаїку, ніби із двох шматків баба плаття пошила. Наразі для нашого міста це патова ситуація.



Майбутнє обличчя Черкас.
Яким його бачимо ми!
Марина Волошенко, голова ГО «Актив громади Черкас»:
— Для системного розвитку міста дуже важливо розуміти, якими є Черкаси зараз. Тільки так можна спланувати куди далі рухатись. Сьогодні Черкаси – вільне козацьке місто в серці України, розташоване на берегових схилах вічного Дніпра, найбільшого в Європі штучного моря - Кременчуцького водосховища, оточене сосновими лісами; обласний центр в серці України. Зелене, затишне, зручне, компактне місто; промисловий освітній, культурний, спортивний, духовний центр високої толерантності, де мешкають представники різних конфесій, щирі люди, які шанують спорт, культуру та традиції. У нас багато переваг і нереалізованих можливостей. Розвиватись місту є куди. Яким я бачу рідне місто у майбутньому: Черкаси 2030 – місто добробуту, надійний партнер своїх громадян та гостей міста, здорове, розумне, технологічне, зручне та комфортне для проживання і дружнє до родини; унікальний, багатопрофільний діловий, науково-конференційний логістичний центр з конкурентною та інноваційною економікою; місто на берегових схилах Дніпра, оточене сосновими лісами з «чистою водою», екологічне і бережне до ресурсів, відкрите і толерантне, де люди шанують свою історію і традиції, Європейська метрополія з відкритим самоврядуванням з важливими функціями освіти, культури і спорту.

Марина Волошенко
Анатолій Бондаренко, міський голова Черкас:

— У Черкасах повинні поєднатися туристичний, спортивний і промисловий потенціал. Ми зараз працюємо над розвитком спортивного напрямку, необхідно зробити набережну, яка стане родзинкою нашого міста. Дніпро, набережна, відпочинковий туризм – бренд Черкас. І в той же час, якщо не буде потужних промислових підприємств, місто не зможе розвиватися, оскільки людям не буде де працювати. Всі ці зміни мають бути підпорядковані одній стратегії.

Анатолій Бондаренко
Анастасія Чубіна, директор ІА «Вичерпно» :

— Черкаси, маючи неймовірне розташування та природні ресурси, по праву могли б стати містом-родзинкою у масштабах всієї країни. Зараз самі Черкаси – місто без родзинок. Погодьтесь, чого тільки вартує наша дамба. Чимало київських гостей, які приїжджають на «Вичерпно» захоплено стверджують, що навіть ніколи не підозрювали, що Черкаси – це так красиво. Але що ми маємо по факту? Ми не навчилися раціонально і розумно використовувати те, що маємо, ми не змогли зробити з Черкас бренд. Куди ви ведете гостей, які приїжджають до Черкас? ТОП-місце це Пагорб Слави. Але чи ніколи вам не було соромно, що вид з Пагорбу – це не лише мальовничий Дніпро і Долина Троянд, а ще і бур'яни у половину вашого зросту. Вичуханий та недоглянутий: в такому стані головна родзинка міста знаходиться вже не один рік. Чи багато треба, щоб привести його до людського виду? Однозначно, ні. Просто нікому до цього нема діла. Нам потрібно не лише розмірковувати про масштабні будівництва і нові проекту, потрібно спершу привести до ладу те, що маємо.

Анастасія Чубіна
Автор матеріалу - Анна Романенко

*У матеріалі використано фото Бориса Юхна, Ігната Діамента, а також світлини з відкритих електронних джерел
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website