Моя соборність: черкащани-майданівці розповіли, заради чого об’єдналися 5 років тому

Без имени
besplatka_728_90_ukr
Фото prm.ua

Революція Гідності. Ця кривава подія залишила у думках українців більше запитань, аніж відповідей, три крапки замість однозначної однієї. Кожен з нас неодноразово замислювався, яку користь принесла ця революція, який слід по собі залишила у наших серцях та як вона вплинула на розвиток нашої країни. Ці запитання виринають у пам’яті щоразу, коли згадуєш події зими 2013-2014-их років. І хтось ставить їх собі навіть через 5 років після її закінчення, а дехто зробив висновки відразу і поринув з головою у війну.

«Для себе особисто вирішив на Майдані, що якщо загину, то загину, буде так. Буду жити – значить буду жити нормально», — АТОвець Олег Собченко

Дуже морозна січнева ніч. На Майдані через сильний холод було мало людей. Спокійно. Лише на сцені дуже класно співала американський джаз якась жінка. Вони з братом йдуть і розуміють, що серед брудного снігу, лютого морозу (до двадцятки доходило), бочок з вогнем, барикад – слухати джаз в центрі України було прекрасно.

Інша ніч, яка подарувала інші — гострі враження. Невдала спроба штурму Черкаської ОДА, час йшов ніби через уповільнену зйомку: вони з друзями біжать, тікають через Соборну площу, де мітингував Майдан. З правого боку стоять машини, з яких виходять тітушки, ловлять тих, хто тікає. Друзі встигають втекти, а він біжить і бачить, як поблизу незнайомого хлопця «кладуть», «пакують», б’ють, він не може встати. Він підбіг його рятувати, тітушок одігнав, підняв хлопця на ноги. Але вийшли ще люди з машини – тітушки чи переодягнені правоохоронці (тоді це було одне й теж саме), і отримав по голові удар, було дуже жорстке затримання. Після цього він фактично вибув із ладу до самого кінця Майдану.

50402551_616785138767453_4740347166847926272_n

Фото Ігоря Єфімова

Ці дві ночі назавжди закарбувалися у свідомості майданівця, АТОвця Олега Собченка. Такий теплий спогад і такий колючий яскраво показують дві сторони Революції Гідності – романтичний Майдан і Майдан, як поле бою, цинічний та жорстокий. Люди були щасливими від того, що нарешті наважилися відкрито заявити про свою позицію, проявити внутрішню особисту силу, відчути могутність свого народу і скористатися цим. Попри загрозу в’язниці, катувань і смерті.

Олег згадує, що під час чергового штурму Черкаської ОДА було не менше 70 міліціонерів і близько 20 тітушок. Тієї ночі було більше десятка постраждалих. Тоді побили черкаського журналіста Стаса Кухарчука, тоді ж розбили голови білоруським кореспондентам, «топтали» всіх підряд, був ти журналістом чи просто проходив мимо. Олег був побитий найтяжче. Від СІЗО врятували чоловіка друзі, які викрали його з лікарні.

- Тяжкі переживання, безсилля, злість в мене були, коли стріляли на Майдані, а мене не брали. Я вже тоді був на лікуванні у Львові, у мене була поламана нога, з ціпком ходив, голова вже заживала. Але тоді брали тільки здорових міцних хлопців. Ту Львівську сотню, яка рятувала Майдан, проводжав і я, — згадує Олег.

50287018_383237265784659_4548455153413390336_n

Фото Олега Собченка

Чоловік розповів, що у нього були значні особисті підстави вийти на Майдан:

- Вважаю, що Україна має бути з усім вільним світом подалі від Росії. Я тривалий час жив там і знаю, що це таке. У 2006 році я приїхав з родиною жити в Україну з думками про те, що вона йде шляхом до Європи, адже була Помаранчева революція, були якісь надії. І як ніколи ми в своїй історії були близькі до Європи. Але коли я оселився тут, через декілька місяців Прем’єр-міністром став Янукович. Українські виборці сильно змінили мою долю. Я віз свою родину в Європу, а привіз в іншу Росію. Для себе особисто вирішив на Майдані, що якщо загину, то загину, буде так. Буду жити – значить буду жити нормально. Йдучи на війну, я знав, що загину ще 27 січня 2014 року, тому все, що йде далі – це для мене як бонус.

«Я дуже боявся, що ми втратимо Україну, як втратили 100 років тому», — фотокореспондент Ігор Єфімов

Був звичайний мітинг, хоча ні, не зовсім… люди були заведені. Це було 20 лютого. Все починалось на Театральній площі. До мікрофону підійшов Іващенко (Володимир Іващенко – екс-заступник начальника УМВС у Черкаській області – ред.) і сказав: «Не хвилюйтесь! Міліція з народом!» Саме пройшла чутка серед людей про те, що через дамбу їхатимуть тітушки, тоді й виникла пропозиція робити там блокпост. Всі поїхали на дамбу. Ігор Єфімов також поїхав туди як фотокореспондент, мав доручення від редакції. Коли збирався їхати додому, адже особливо нічого поки не було, біля нього раптом зупинилися два автобуси. Міліціянти вийшли і почали бити його кийками.

50758840_1201548110000930_4900884342768664576_n

Фото Ігоря Єфімова

«Що ви робите? Я ж преса!»

Було лише одне пояснення:

«Якщо ти преса – значить получай!»

Журналіст Ігор Єфімов потрапив один із перших під цю «роздачу». Потім міліціонери почали бити усіх, хто був поблизу. Хлопця били по всьому тілу, найбільше дісталося голові. З розбитою головою його підібрав знайомий і відвіз в лікарню. Оскільки в лікарні залишатися було небезпечно, адже ходили чутки про те, що звідти забирають і везуть в СІЗО, Ігорю швидко зашили голову і він поїхав додому. Від госпіталізації відмовився. За подальшими подіями спостерігав з дому.

50293450_2055741527848854_827163400734769152_n

Фото Ігоря Єфімова

До цього інциденту Ігор постійно ходив на події революції. У Черкасах – по роботі, у Київ їздив, щоб висловити свою громадянську позицію й підтримати майданівців. Адже протест був не за Євросоюз, а проти бидла, нахабства.

- Я пам’ятаю, як із другом їхали в столицю маршруткою «Черкаси-Київ», а з нами їхав повний автобус тітушок. Ми удвох їхали на один Майдан, а вони на інший – Антимайдан, — згадує Ігор.

«Коли лягав спати, не був впевнений у тому, що до ранку залишуся в живих», — Володимир Піка, підприємець

Серед майданівців у КМДА (Київська міська державна адміністрація — ред.) пройшла чутка – беркутівцями планується штурм будівлі. Усім роздали речі, які могли хоча б мінімально захистити людину від ушкоджень: дубінки, держаки з лопат, протигази і будівельні каски. Очікували звичайного нападу беркутівців чи газової атаки. Тоді могло бути все, що завгодно. Будівля КМДА була забарикадована. Всі були напоготові. Володимир також. Спати не хотілося, страх не давав. Так до ранку і просидів. Штурму, на щастя, так і не було.

- Коли лягав спати, не був впевнений у тому, що до ранку залишуся в живих. Адже в будь-який момент міг бути штурм. Перші ночі взагалі не спав, а потім мозок просто відключався від виснаження, — розповів майданівець.

50510950_393082288167008_6071803126145351680_n

Фото газети «Комсомольская правда»

Безпосередньо на барикади Володимир не вибігав, але біля барикад подавав бруківку хлопцям, які відбивалися. І в боях на Грушевського допомагав, і на Європейській площі. Було й таке, коли беркутівці несподівано вискакували з-під барикад і наздоганяли майданівців…

- …І ми тікали, біжучи із усіх сил. Було страшно, адже розумів, що якщо доженуть – хтозна, що з тобою буде, — згадує чоловік.

Взяти участь в Революції Гідності Володимира спонукала образа.

- Спочатку була образа на Януковича через те, що не підписав угоду з ЄС. Але це ніщо у порівнянні з побиттям студентів – ні в чому невинних дітей. У мене теж на той час діти були студентами, і ця жорстокість боляче різонула по серцю. Ображати дітей без причини – це було занадто. Мене, як і десятків інших, національно свідомих та патріотично налаштованих українців, це обурило, примусило їхати в Київ і вийти на їхній захист. Це було справою честі, — сказав чоловік.

maxresdefault

Фото youtube.com

 «Дарма росіяни розбудили одну із найвойовничіших націй»

Повстання зими 2013-2014-их недарма називають Революцією Гідності. У той момент не можна було мовчати і терпіти. Напруга була дуже високою – бити студентів просто так, бити журналістів лише через те, що вони були з камерами, вбивати людей у самісінькому центрі столиці — це було занадто.

- Тепер ми живемо в країні, де люди стали набагато свідоміші. Іще важливо, що на революції ми вибрали один єдино правильний вектор. І це точно не Росія. Коли вибрали президентом Януковича, відчував безнадію жити в цій країні. Коли ж він не підписав те, що обіцяв підписати (угоду з ЄС – ред.) – стало ще гірше. Дуже погано жити в країні, у якій немає надії. У 2014-ому році, коли все почалося, постійно був присутній страх, що Росія нападе. Люди не знали, що буде далі. Адже були випадки в історії України, коли ми її втрачали. Але цього разу ми встояли. І це заслуга кожного з нас, — сказав Ігор Єфімов.

Люди надіялися, що нарешті розпочнеться боротьба з корупцією, проводитимуться реформи задля розвитку країни, але цього не сталося. Але досягнення Революції Гідності є. Раніше Україну завжди пригнічували, принижували, українців вважали другосортними. Нас завжди називали хохлами, «шароварщиною». Але завдяки Революції Гідності Україна вийшла з-під сфери впливу Росії.

50521782_1168866006605610_2886941196620398592_n
Фото Ігоря Єфімова

- Реформа поліції пройшла. Поліція далеко не та, якою вона має бути, та все ж зрушення є. Окрім цього, після революції з’явилось НАБУ, яке проводить розслідування у корупційних схемах високопосадовців і оприлюднює їх. Ніколи в історії України не було такого. Також добре, що почав розвиватися український шоу-бізнес та кіно. Це все дала Революція Гідності. Ми рухаємось у правильному напрямку, хоч і дуже повільно, — розповів Володимир Піка.

Майдан – це яскравий приклад масової самопожертви людей, яку не купиш за гроші. Люди йшли на смерть з голими руками. Це було неперевершено! На війні люди теж жертвують собою, але вони хоча б мають можливість оборонятися, маючи в руках зброю.

- Українці насправді войовнича нація. Вони воюють так само майстерно, як інші працюють в полі чи біля станка. Це для нас звичайна робота. Дарма росіяни розбудили одну із найвойовничіших націй, — сказав Олег Собченко.

ro-1-800x445

Фото politica.com.ua

Через 5 років після подій Революції Гідності розумієш, що символом Майдану насправді була не якась там «йолка», і навіть не барикади. Символом були самі люди, їхня могутність, їхнє безстрашшя, їхнє бажання бути вільними – від страху, стереотипів, впливу системи. Олег Собченко, Ігор Єфімов, Володимир Піка та тисячі інших людей мають різні долі як до, так і після Революції Гідності. Але одне їх об’єднує точно – Майдан – відчуття власної гідності мати щасливе майбутнє, шанс жити в соборній державі. Попри цинізм і байдужість, попри аморальність у найгіршому її прояві.

Loading...
Loading...

Можливо Вас зацікавить