«Особиста свобода – це головне, що людині треба», — майданівець, учасник бойових дій Олег Собченко

13
besplatka_728_90_ukr

З наближенням 20 лютого багатьох українців огортають важкі спогади. Горюють ті, хто втратив під час наймасовіших розстрілів на Майдані своїх рідних, з гіркотою, сумом і легким присмаком ностальгії пригадують ті, кому пощастило вижити.

Жорстоке протистояння кривавого режиму Януковича та протестувальників, здається, тоді провело чітку межу не тільки між ними, але і між багатьма українцями: є ті, кому не байдуже, і ті, які б воліли залишити все як є.

Майданівець з м. Корсунь-Шевченківського Олег Собченко і зараз переконаний, що Україну потрібно було розбудити від летаргічного сну, інакше через пару років її б просто не стало.

«Українців потрібно будити, і можливо навіть провокувати. Режим Януковича імовірно тоді б вистояв, якби вони самі не робили таких грубих помилок: побили Тетяну Чорновол, викрали Ігоря Луценка, Булатова… Це підживлювало революцію. Я тоді дивився на Майдан, людей ставало все менші і менше, а йшли свята, думав, люди розійдуться по домах їсти своє олів’є і все закінчиться так, як закінчувалося під час мітингів підприємців чи мовних протестів. Але все сталося так, як сталося…»

11

Простоявши на Київському Майдані від самого його початку до 27 січня, коли він уже в Черкасах під час невдалого рейду «Автомайдану» отримав черепно-мозкову травму і зламану ногу, він зрозумів, що Майдан став для нього, можливо, більш глибокою річчю, ніж для багатьох інших. До 1 березня йому довелося дивитися на всі події тільки з екрану телевізора та осмислювати те, що відбулося.

Коли попав у лікарню, йому пощастило – лікар та медсестри стали на його бік та усіляко ховали його від міліціянтів, а згодом допомогли його друзям вивезти його з медзакладу. У той час він зрозумів, що на Майдані познайомився не з випадковими людьми.

12

З Тетяною Чорновол він познайомився на Майдані, підчас штурму КМДА,  незабаром «прописався» у її групі. Він зрозумів, що ідеї цих людей йому близькі. Вони готові діяти. Згодом Тетяна скаже про Олега, що тоді, 27 січня, на черкаському майдані, він врятував їх.

«Чому я приєднався до цієї групи? Я бачив, що українці дуже вайлуваті в основній своїй масі… Люди ніби вже зібралися робити революцію, але «смальцю в голові» на те, як це все робиться, майже  ні в кого немає. Тоді наша група на тлі Майдану виглядала як якісь екстремісти, хоча ми вже тоді знали, що діло дійде до стрільби і просто потрібно бути до цього готовими. В цьому плані у нас з групою Тетяни був повна згода, адже ми були і лишаємося традиційними націоналістами».

Майдан дав можливість українцям вибрати інший шлях. На жаль, не всі цим скористалися, не всі захотіли встати з дивану, щоб забрати виборений для них шматок свободи… Багато сказало, «що їх все влаштовувало і так»…

«Коли втік Янукович, у мене не було ілюзій, що ми перемогли і все буде гаразд. Якраз гірші сподівання на той момент справдилися зараз: у нас олігархи при владі, в країні – війна. Але це не значить, що треба опускати руки. Це значить тільки  те, що попереду – боротьба».

10

Це був останній шанс для України…

«Янукович частинами продавав країну. Харківські домовленості, мовний закон… ми потихеньку догнивали з Російською імперією, все більше попадаючи в залежність. Людині ж насправді не багато треба – поїсти, в щось одягнутися, але якщо в людини відібрати надію на краще, то людина гине. Зараз в України, незважаючи на війну і всі наші економічні негаразди, є надія на гідне майбутнє».

«Насправді, першопричина будь-яких змін – це почуття власної гідності», — переконаний майданівець.

Після перемоги Революції Гідності Олег знав, що це далеко не кінець, попереду українців чекає ще безліч випробувань, тому одним з перших добровольців пішов захищати країну на Схід від російського агресора.

«Наша війна за Незалежність триває. Вона нерозривно пов’язана з Майданом. Рано чи пізно це довелося б робити, добре, що цим зайняті ми, а не наші діти. Ще 10-20 років такого «гниття» за Віті Януковича, а потім за Саші Януковича, у нас би взагалі не було ніяких шансів, можливо, ще дуже багато років».

У мирному житті майданівець керується кредо «займатися в житті тими речами, які тебе переживуть». З 2011 року він почав виготовляти пам’ятники в межах благодійної ініціативи «Героїка». Створив близько 20 пам’ятників та пам’ятних знаків, присвячених воїнам УПА,УНР та УД, виготовив хрест пам’яті жертв Голодомору у м. Корсунь-Шевченківський.

«Революція недороблена, це очевидно…», — говорить Олег, проте  вірить, що їхні жертви не були марні.

Своїм особистим надбанням називає друзів, які у нього з’явилися під час Революції Гідності. З багатьма з них він потім воюватиме, не всі повернуться…

«Це ті люди, з якими можна піти у розвідку»,з гіркою посмішкою говорить Олег.

А наостанок додає, що найбільше в цьому житті він цінує свободу, тому, мабуть, так і не прижився в Росії, де працював протягом тривалого часу. Особливо важко було останні 5 років, тому він забирає свою родину і переїжджає на Батьківщину.

«Особиста свобода – це головне, що людині треба», — завершує свою розповідь майданівець, учасник бойових дій в боротьбі з російським агресором Олег Собченко.

First1

Можливо Вас зацікавить