“Перебувати у стані жертви – поховати себе заживо”, – черкащанка розповіла, як протистояти насиллю

“Перебувати у стані жертви – поховати себе заживо”, – черкащанка розповіла, як протистояти насиллю
в Ексклюзив, Новини, Суспільство

Дуже часто так стається, що рожева картинка, яку ми собі малюємо, розвіюється і настають будні, про які навіть і не “мріяли”. Хтось намагається протистояти цим подіям, вперто опирається, а хтось обирає позицію жертви, ламається, зазнаючи як фізичного, так і морального насилля над собою. Та найстрашніше у цій ситуації те, що люди, в основному жінки, добровільно обирають для себе таку роль, боячись щось змінити, виправдовують свою бездіяльність, прикриваючмсь дітьми, та, зрештою,  ставлять на собі крапку…

“Перебувати у стані жертви – поховати себе заживо”, – переконує пані Ірина. Жінка на власному прикладі знає, як це терпіти насилля над собою, але також ця сильна жінка знає, як  важливо вчасно сказати “ні”, зупинити агресора, залишити страшне минуле і перегорнути ту сторінку свого життя.

Активний спосіб життя, бажання щось створювати, творити, вдосконалювати свої навички, таким було життя Ірини до знайомства із майбутнім чоловіком. Причиною їхнього спільного проживання разом стала вагітність жінки.

– Про аборт тоді мови не було. Патологічна вагітність, кесарів розтин. Декретна відпустка, – так декількома словами жінка описує перші місяці сімейного життя.

Набагато емоційніше Ірина розповідає про наступні роки свого “життя-виживання”. Жінка пригадує, що чоловік постійно пропадав на роботі, із дитиною допомогала, в осному, лише свекруха, оскільки молоді жили у неї.

– Допомога за немовлям була від свекрухи, оскільки жили на її території, але рідними ми так і не стали. Особливостей характеру чоловіка я так і не вивчила, але дещо таки зрозуміла. Це не той чоловік, з яким би я хотіла проводити спільний час, казати йому “Я тебе люблю. Ти мій найкращий”. Мені навіть важко було промовляти, що він мій і я заміжня. Я просто носила каблучку як прикрасу, а не як символ кохання, – ділиться Ірина.

Попри заміжжя і дитину на руках, Ірі хотілося розвиватися, рухатися вперед, а ще – відчувати чоловічу підтримку, але всього цього вона була позбавлена.

– Я відчувала себе квіткою, яку не поливають. Я розуміла, що не розвиваюся, як особистіть, не маю змоги рухатися вперед і щось змінювати, – розповідає вона.

Та про який розвиток особистості можна було говорити. У сім’ї скандали, крики стали звичною справою. Через постійні конфлікти часто хворіє і дитина, адже маленька донечка стає свідком сварок та приниження. У кінці таких чергових словесних “бійок” в думки Ірини неодноразово закрається думка, що такого приниження, непорозуміння більше не можна терпіти, треба щось міняти, але сил на це у жінки не знаходилося.

– Я багато раз ішла, ішла на декілька днів, але потім поверталася. Багато разів говорила: “Заберу малу й розлучуся”. Але ж я тільки говорила, а діяти боялася. Лячно було: куди я піду? У мене мале диття. Чим я його годуватиму? Де житиму? – ставила перед собою щоденні питання жінка.

На той момент у Ірини було більше питань, аніж відповідей. З одної сторони їй хотілося змін, бо усвідомлювала, що це не життя, а виживання, а з іншої страх перед невідомим, страх перед тим, що чекає її за порогом цього будинку, у якому вона ніколи не була щаслива.

Та все-таки рішення було прийняте, сталося це під час чергової сварки, коли чоловік Ірини підняв ножа на неї та на власну матір. Сьогодні жінка дякує Богу, що вся ця ситуація закінчилася без жертв:

– Це була остання крапля для прийняття остаточного рішення. Немає сенсу зліплювати те, що  не ліпиться. В дитини є окремо мама, окремо тато, окремо бабуся, тільки родини у неї немає.

Ірина зізнається, що переступити межу і прийняти рішення було складно, але це вдалося зробити. Вдалося сказати “ні!”, вдалося вирватися із рук, які не оберінали, а завдавали болю.

– Було дуже важко зробити перший крок та зібрати речі. Телефонувала до психолога, шукала моральної підтримки. Аналізувала. Плакала. Була розгубленою, але я це зробила. Згодом орендувала житло, зібрала речі і переїхала. І почалося нове життя. У мене виникло бажання стати іншою. Я почала помічати, яка краса навколо, як прекрасно надворі, як гарно цвітуть квіти, який у них тонкий аромат, я почала насолоджуватися спілкуванням з дітьми. А що найголовніше, відчула себе жінкою, на мене почали звертати увагу, мені говорять компліменти та і я стала звертати на себе увагу, – ділиться Іра.

Вона більше не жертва, а сильна жінка, яка знайшла у собі сили рухатися далі, звісно, не обійшлося без сторонньої допомоги, порад психолога.  На сьогодні Ірина втілила у життя свою давню мрії – відкрила власне соціальне ательє, започаткувала “Майстерню Успіху”.

– Я зрозуміла, що все у нашому житті відбувається тоді, коли це потрібно. Все, що я раніше пережила – це минуле. Так, я встала, так я пішла далі, але я зовсім не хочу акцентувати увагу на минулому, це минуле, у мене є теперішнє, є плани на майбутнє.

Також жінка дала пораду тим хто зазнав або зазнає насилля, вона наголошує, що це не можна терпіти.

– Потрібно лише одне бажання стати іншою. Не треба боятися звертатися за допомогою, до подруг, до психологів, до знайомих адже у колі завжди знайдеться та людина, яка допоможе, треба вірити, ніколи не здаватися і рухатися вперед.

Сильна духом, незламна жінка, а ще впевнена у собі, такою є Іра сьогодні. Вона зуміла розпочати нове життя, в якому не залишилося місця для страшного минулого. Плани на майбутнє, нові ідеї, той саморозвиток, про який вона завжди мріяла,б є зараз їй доспупні у повному обсязі, але також не полишає Ірина мрії і надії на справжнє кохання.

– Чого ж не вірю у кохання? Вірю. Воно є! Я  завжди порівнюю, говорю, чому людина перед якось покупкою усе планує: накопичує кошти, попередньо ознайомлюється із продукцією, то чого ж ми нічого не робимо для того, щоб зустріти кохання. Чому, не залишаємо поличку у шафі для речей коханого, не залишаємо місце у стаканчику для зубної щіточки, не залишаємо простору для другої половинки. Я на шляху до цього, я це роблю: залишаю поличку у шафі, залишаю місце для щіточки.

І хто ще після цього, скаже, що жінка слабка. Ні! Вдона сильна, вона готова протистояти, готова боротися, готова досягати і доводити усим, що вона успішна, і ніщо її не зламає, але для цього їй насамперед потрібно повірити, повірити у свою силу, у саму себе. Для щастя потрібно так небагато, всього лиш відчувати себе коханою та потрібною.  Наша героїня, нарешті, відчула себе щасливою, нарешті вона розправляє крила і вільно себе почуває.

– Іноді я плачу. Плачу від щастя! Я тільки зараз починаю розуміти, що таке стан щасливої людини. Щастя не вимірюється грошовими знаками, воно вимірюється станом душі, – пояснює вона.

Не дозволяти над собою знущатися, не обирати позицію жертви, не вигадувати виправдань, а діяти, бути сильною і не боятися щось міняти. Такі основні поради для всі жінок від нашої героїні.

Тільки від нас залежить, яким буде наш завтрашній день…

Реклама