«Підтримка родини — це найсильніші ліки для бійця», — психолог про роботу з тими, хто повернувся з війни

Viktoriya_Guro

Фото зі сторінки Facebook

Війна – це не просто вибухи і стрілянина. Це ще й скалічені тіла й долі, біль втрат і пекуча пам’ять на все життя, для тих, хто звідти повернувся.

Чому робота з психологом потрібна ще з юних років, як рідні тих, хто побував на фронті, можуть зарадити своїм близьким, та що є найкращими ліками для «поранених у душу» — у нашій розмові із психологом Вікторією Гуро, яка півтора року працювала у центрі реабілітації учасників АТО при Черкаському обласному госпіталі ветеранів війни. За цей час через її кабінет пройшло більше 700 осіб.

«Там, де йдуть бої, мобілізуються всі людські ресурси — і фізичні, і психічні»

- Для початку, чим відрізняється робота з тими, хто повернувся із зони бойових дій від роботи з «мирним» населенням?

- Війною. Війною зовнішньою та внутрішньою – власне бійця. Там, де йдуть бої, мобілізуються всі людські ресурси — і фізичні, і психічні. А з мирним населенням все інакше. Хоча, звісно, все відносно. Є такі випадки, коли в мирному житті людина переживає більше травматичних моментів, ніж тоді, коли вона була б на війні.

- Що являє собою посттравматичний розлад і чим він може загрожувати?

- Це розлад психіки. Відповідно, певні емоційні, психічні процеси можуть бути не контрольовані людиною. При цьому загроза існує і для людини, яка страждає на такий розлад, і для оточуючих. Однак за час моєї роботи в госпіталі у нас не було таких складних пацієнтів, яких потрібно було перенаправляти до психоневрологічного диспансеру. Загалом, ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) — це діагноз, який має ставити фахівець, лікар-психіатр, на підставі зроблених психологічних досліджень та тестувань.

- Чи правда, що в більшості випадків солдати не зізнаються собі, що їм потрібна психологічна реабілітація, а до психологів звертаються в основному їх родини?

- Часто на консультаціях бійці говорили, що було б добре, аби психолог був там, на передовій, прямо в зоні бойових дій. На мою ж думку, психолог потрібен і тоді, коли військовий перебуває на навчанні. А найкраще, якби юнаки ще в школі дізнавалися про ті психічні та емоційні процеси, які можуть виникати під час служби або ж під час бою. Це своєрідна форма захисту. І захищати себе, своє тіло, свою психіку, варто вчитися ще з раннього дитинства. Дуже добре, що в порівнянні з 2013-2014 роками значно побільшало психологів і військових капеланів. Я вважаю, що це наше велике спільне досягнення, бо ми тут, на «мирній» території, мобілізувалися для власне свого захисту.

Щодо психологічної реабілітації, то вона потрібна, але для цього мають бути спокій і гармонія в соціальній сфері. У нас наразі це неможливо. Бо в той час, коли одна сфера намагається «підняти», як, наприклад психологічна, в соціальній – великий відсоток людей потребує фінансової підтримки. Як можна психологічно реабілітувати бійця, родина якого не може собі дозволити реалізувати власні бажання і потреби? Голодну людину потрібно спочатку нагодувати, а вже потім допомагати вирішувати її внутрішні переживання.

Але психологічна реабілітація все ж потрібна. І найкраще вона може проходити в родинному колі. А для цього родини мають бути готовими, навченими приймати бійця після війни. Але ж де взяти ті основи психологічної готовності? Де жінка може навчитися жити зі своїм чоловіком, який повернувся з АТО? Є психологи, які можуть дати рекомендації, є Центри допомоги для родин. Головне, аби було бажання допомогти собі і своїм рідним – синам, чоловікам, батькам. Чоловікам, зазвичай, складніше звертатися зі своїми особистими переживаннями до психологів. Але і жінкам це не завжди дається просто.

1454589792_kryzovyy-centr-kartynka

- Як можуть допомогти бійцеві його рідні й близькі? Що робити дружинам, щоб зберегти сім’ю?

- Допомога ця може бути максимальною, за умови, що є безумовне прийняття, безумовна любов і розуміння. Родинна допомога — це найсильніші ліки для бійця.

«У багатьох стереотипно склалося враження, що психолог «копирсається в мізках», травмує душу і т.д.»

- Чи часто доводилося зустрічати негатив, мовляв, «навіщо мені психолог?», «Ви мене всеодно не зрозумієте» і так далі?

- Так, звісно, були такі. Були й хлопці, які ділилися досвідом спілкування з психологами в інших госпіталях. Такий досвід не завжди був корисним для них. То були роки навчання, період «проб» і помилок для багатьох, і для психологів у тому числі.

В ситуації, коли військовий втратив на фронті друзів і переживає велике горе, звісно, йому важко довіритися, і він буде підсвідомо захищатися і говорити подібні фрази. Бо ж навіщо йому робити собі ще гірше, ніж є? У багатьох стереотипно склалося враження, що психолог «копирсається в мізках», травмує душу і т.д., тому нерідко ставлення буває упередженим.

В таких випадках я просто була поряд і говорила, що коли буде потрібна допомога, до мене можна звертатися.

- Нерідко демобілізовані воїни знову рвуться на війну. Чому так відбувається?

- Одна з причин – там простіше. Там відсутні ті побутові проблеми, з якими доводиться стикатися в мирному житті. Також, можливий варіант, коли бійця на мирній території не цінували, не рахувалися з його баченням. Тоді йому, звісно, хотітиметься повернутися до тих, хто його поважав, і з ким можна бути таким, яким ти є насправді. Військова служба для багатьох – це зона комфорту.

Ще одна причина – це адреналінова залежність. Бо ті яскраві, хоч і травматичні, емоції можуть бути тільки там. Таким бійцям реально потрібна допомога фахівців і родини, які робитимуть усе, аби вони навчилися знаходити в мирному житті те, що дає такі ж сильні емоції, що й військове життя.

Третя причина – це втеча від самого себе і від соціуму. Тут можна говорити про психологічну та емоційну незрілість. Як результат — боєць може повернутися зрілим чоловіком або ж не повернутися взагалі.

ato

- Не раз доводилося чути, коли АТОвці говорили про відчуття провини перед загиблими товаришами. Як їм справлятися з такими думками?

- Віра — це дуже хороша терапія. Але для цього потрібен хтось, хто може допомогти. Одначе ситуації можуть бути різні, тому однозначної відповіді я не дам. Потрібна дружня, родинна, психологічна підтримка. І чим раніше боєць звернеться по неї – тим краще для нього. Є багато методик, вправ, методів, які допомагають справитися з почуттям провини.

Також варто не забувати про етапи переживання горя, втрати. Має пройти час, аби людина «перепрожила» (в розмові з друзями, побратимами) спільні моменти, проплакала свою печаль. У такому перепроживанні та в роботі з почуттям провини дуже допомагають військові капелани.

ATO

- Те, що бійцям, які повертаються додому з війни, потрібна підтримка й допомога, це зрозуміло. А які поради Ви б дали пересічним громадянам? Є випадки, коли АТОвці проявляють агресію. Що найчастіше викликає цю агресію? Як потрібно поводитися при цьому?

- Одна значна причина агресивності – це втома та емоційний голод. Також у демобілізованих дуже завищене почуття справедливості. Тому те, що вони можуть бачити довкола себе, може викликати агресивну поведінку. Вважливо вміти контролювати негативні емоції.

Поради для пересічних громадян – бути мудрішими. Агресивно налаштованій людині, яка криком намагається щось вирішити, варто відповідати тихим і спокійним голосом. Але ситуації бувають різні. І бійці бувають різні. Агресивними люди можуть бути частіше під впливом алкоголю. В таких випадках краще триматися осторонь. Бережіть себе, і якщо бачите, що ситуація вами не керована – залиште її.

«Любов! Щира, безумовна любов!»

- Цілком очевидно, що є питання, які не варто ставити демобілізованим (для прикладу, популярним є питання «Чи ти когось убивав?»). Але є моменти, коли видно, що людина хоче виговоритись. Що в таких випадках можна питати, чи варто підтримувати такі розмови?

- Нічого питати не варто, не треба лізти в душу. Якщо людина адекватна, вона буде говорити. А ви, як друг, будете просто слухати. Без оцінки і без засуджень. Нейтрально. Беземоційно. Якщо потрібно – допоможіть із пошуками хорошого психолога. Але все індивідуально. Якщо ви не можете слухати розповіді вашого друга-бійця, вам некомфортно, то потрібно це сказати і відверто назвати причину. Часто такі розповіді несуть дуже багато болю і страждань, і для звичайної людини це може бути травматичним. Такому випадку треба залучати фахівців, бо невисказані емоції все одно лишаються.

- Що найефективніше допомагає бійцям адаптуватися до мирного життя?

- Соціальне сприйняття. Родина, яка приймає його такого, яким він є на цю хвилину. Відпочинок. Головне — чути бажання демобілізованого. Це дуже важливо. Бути поруч і нагадувати про те, що ви готові йому допомогти, якщо у нього буде потреба в вашій допомозі. І любов! Щира, безумовна любов!

Loading...
Loading...

Можливо Вас зацікавить