“Політичний колапс закінчився в його активній фазі”, – новообраний заступник міського голови Юрій Ботнар

“Політичний колапс закінчився в його активній фазі”, – новообраний заступник міського голови Юрій Ботнар
в Ексклюзив, Інтерв'ю, Новини, Політика

Все його життя – це робота та партійна діяльність, запевняє новий заступник міського голови Черкас Юрій Ботнар. Він прийшов на цю посаду у період політичної кризи з певним баченням першочергових змін, які мають відбутися в місті. Транспортна реформа, розвиток спорту та будівництво сміттєпереробного заводу, а також, чому вибрав Україну, – про все це у інтерв’ю нашому виданню розповів Юрій Ботнар. 

Тож ми продовжуємо знайомити читачів із новими заступниками міського голови.

Залучення інвесторів у місто та реалізація грантових проектів, – Людмила Бордунос про плани на посаді заступника міського голови

– Ви мешкали в Росії, чому вирішили переїхати в Україну?

– В 2000 році у чотирнадцятирічному віці я переїхав до України, оскільки це моя історична Батьківщина. Мій батько українець. Я хотів цього, і я повернувся. Вивчив українську мову з нуля і розмовляю нею скрізь – і в побуті, і будь з ким.

– В Україні ви активно почали підтримувати націоналістичні ідеї. Це теж повернення до історичних коренів?

– Усвідомлення себе як українця прийшло до мене ще в 7 років. Коли людина усвідомлює себе частиною якоїсь родини і нації, то, очевидно, завжди хочеться, щоб ця родина і нація жила в добробуті, в безпеці. Ми би всі мали цього хотіти. Але так склалося, що українські націоналісти в авангарді цих подій. Тому прихід до націоналізму я пов’язую з голосом крові, бо насправді у мене не було жодних передумов, щоб я став націоналістом. Наголошу, що до 14 років я не жив в Україні, моя родина, на жаль, жила нарізно, і ніхто мене не виховував у націоналістичному дусі. Ще навчаючись у Тальянківському аграрному коледжі, де здобував першу освіту, (згодом перейшов в Уманський національний університет), я вже підтримував націоналізм. Але на той час в бібліотеках нічого не було про націоналізм, а Інтернет тоді ще не був так розвинений. Тому певний час це був просто ідейний, духовний потяг.

– Чому вирішили піти в політику?

– Уже в університеті я знайшов певну групу націоналістичної молоді, з якою ми спілкувалися, але дій як таких не було. Але вже тоді я усвідомив, щоб проводити якість зміни в країні, потрібна велика команда однодумців. І коли ми з сусідами по кімнаті в гуртожитку купили телевізор, то на одному з центральних телеканалів я почув Олега Тягнибока і зрозумів, що він озвучує, по суті, те, що я думаю.  «Свобода» моя перша і остання політична сила, я не бачу себе в політиці поза «Свободою».

– І за весь час, що ви перебуваєте в партії, жодного разу не приходило розчарування тією політичною силою, яку обрали?

– Тут важливо наголосити, що я не розчаровувався, бо ніколи не очаровувався. Я вступив у партію в достатньо свідомому віці. У 2007 році, коли відбувалися чергові парламентські вибори, прогулюючись Уманню натрапив на намет «Свободи», який стояв в центрі міста. Я підійшов, познайомився з тодішньою головою обласної організації Тетяною Чорномаз. Спочатку записався як прихильник, їздив на деякі всеукраїнські акції, але робота ще тоді не була систематичною. Наприкінці 2008 року, вже цілком розуміючи, що робити все потрібно системно, я зголосився діяти в обласній організації «Свободи», створив молодіжне крило партії на Черкащині. Це була перша хвиля «молодіжки», яка розпочалася з 4 осіб. Тому, повертаючись до відповіді на запитання, ще раз скажу, що не розчаровувався, бо ніколи не очаровувався. Я прийшов з чітким розумінням: все, що мене не влаштовує, я маю змінити. Якщо ти йдеш в партію, де тебе не влаштовує щось ґрунтовно, не йди туди. В політиці найбільше поважаю послідовність. І я не поважаю політиків, які змінюють політичні сили, цураються їх.

botnar

– Ви були депутатом міськради, нині є депутатом облради й заступником міського голови Черкас. Чи сприймаєте ви для себе це як певний політичний ріст?

– Знаєте, перед цим мене вдруге обрали головою обласної партійної організації, і мене почали вітати з підвищенням. Я вже тоді казав, що немає з чим вітати, бо це велика відповідальність, але я дякую за довіру. А по-друге, це не зовсім підвищення, бо я був членом Політради, донині очолюю Службу молодіжної політики партії, хоча зараз, очевидно, відбудуться кадрові зміни, оскільки я не можу займатися всіма цими питаннями одночасно. І так само, коли мене почали вітати з новою посадою, і навіть з підвищенням, то я пояснював, що мене не могли підвищити, бо я не працював на нижчих посадах в органах місцевого самоврядування. То чи підвищення це по кар’єрній драбині? Ні. Але це новий досвід, який з часом я маю передати в державне управління, оскільки ми боремося за те, аби побудувати в Україні соціально-національну справедливість. Нам потрібно буде мати достатню кількість кадрів, які б займалися національним управлінням.

– Обранню нового виконкому передувала досить напружена ситуація в міській раді. У фінальному голосуванні, якщо можна так назвати, фракція “Свободи” все-таки підтримала міського голову Анатолія Бондаренка. Цьому передували якісь перемовини, можливо, про щось домовлялися?

–  По-перше, ми не були в тій чи інші групі (групи депутатів, які підтримують колишнього секретаря міськради чи міського голову – ред.). Із самого початку ми оголосили – ми в національній альтернативі. Це означає, що ми не в більшості і не в опозиції. Все, що було на користь громади, ми підтримували, але ми завжди били по руках корупціонерів.  Ми ніколи не підтримували Олександра Радуцького, ні так звану його групу, ні групу Анатолія Бондаренка. Проте, залишаючись в альтернативі, ми відійшли на півкроку назад і дали змогу цим групам, які практично розв’язали політичну війну, тим самим спричинивши кризу  в Черкасах, домовитися, сформувати виконком. Однак, коли ми зрозуміли, що ці групи не можуть домовитися, а містяни й далі змушені страждати в цій війні між двома угрупуваннями за вплив, можливості і ресурси, ми вирішили, що потрібно шукати конструктив. І, власне, ми побачили, що на конструктив налаштований міський голова і та група депутатів, яка його і до того підтримувала. Але це не означає, що ми підтримуватимемо все, що вони пропонуватимуть, ми будемо підтримувати тільки те, що на користь громаді.

– Тобто розбіжності з міським головою таки є?

– Попри якісь відмінності у нашому з міським головою баченні розвитку міста, хочу наголосити, що ми це не перетворюватимемо у якісь зовнішні політичні «розбірки». Ми домовилися, що всі питання, по яких у нас є розбіжності, ми відкладаємо, доопрацьовуємо, поки не вийдемо на конструктив. Ви ж бачите – на засіданнях виконкому у нас майже одностайні рішення. І так має бути й надалі. Ми зацікавлені припинити політичне шоу. Ми хочемо, аби місто розвивалося, а для цього у нас не так багато часу. Реально два роки у нас були не найкраще використані для цього розвитку. Ми маємо припинити з’ясовувати політичні і, тим паче, особисті стосунки.

– То чи зверталися до вас конфліктуючі сторони, вели перемовини за ваші голоси?

– Так, зверталися обидві групи, вели певні перемовини. Не є таємницею, що у політиці всі спілкуються – це нормально. Громада закликала до конструктиву, і цей конструктив ми знайшли з міським головою. Проте готові співпрацювати з усіма політичними силами, з усією громадою.

– Тобто громаді Черкас можна сподіватися, що найближчі три роки політичного колапсу в місті не буде?

– Політичний колапс закінчився в його активній фазі. Далі, напевне, відбуватимуться якісь процеси між цими двома групами.

– Все ж таки посада заступника міського голови для Вас щось нове, чи немає побоювань, що не впораєтеся?

– Для мене важливо впоратись. Ми не прийшли сюди на браваді, не захоплюємося  своєю «перемогою»… Бо перемога буде тоді, коли наше місто стане Містом Щастя. І це буде перемогою всієї громади. Для мене ця посада – інструмент для поліпшення життя черкасців. Також це можливість довести, що націоналісти – не займаються виключно питаннями мови і культури, а й можуть займатися розвитком міста, господарськими питаннями і державним управлінням.

– Чи не будуть рішення, які ви прийматимете на місцях, диктуватися верхівкою Вашої партії?

– Я не знаю, як це робиться в інших фракціях, але розкажу, як відбувається у нас. Якщо питання масштабу міста, то збирається міський партійний комітет, проговорює весь порядок денний і ухвалює по кожному питанню рішення, як голосуватиме фракція. А якщо це питання, з яким ми ще не стикалися в Черкасах чи області, ми радимося з нашими колегами з інших регіонів. Але у нас не практикуються вказівки згори «як голосувати». Можуть бути тільки якісь поради, по які ми самі ж і звертаємося.

– Ви вже спілкувалися з іншими заступниками міського голови? Чи вдасться з ними спрацюватися?

– Я думаю, нам буде важче з подоланням тих труднощів, які є в місті, ніж порозумітися між собою. Та разом ми все подолаємо. Зараз я бачу, що колеги налаштовані на конструктив.

– Ще немає розподілу обов’язків, але якою б сферою ви хотіли керувати?

– Це ще все неточно, тому у загальних рисах. Я й надалі опікуватимуся спортом і парками. Парки і пляжі я вважаю родзинкою нашого міста. Тому ми створюватимемо максимальну кількість скверів і місць відпочинку. Буде співпраця з громадськими організаціями. Не називаю жодного департаменту, тому що це ще не визначено, ще немає розпорядження міського голови. Але ми вже подали свої пропозиції.

– На ваш погляд уже як заступника, що в Черкасах потребує першочергових змін?

– Все (сміється – ред.). Із наболілого – це транспортна реформа. Хотіли б запровадити електронний квиток, я за те, щоб платити за кількість кілометрів, які ти проїхав.  Потім, розвиток інфраструктури, бо у нас далеко не всі дороги і тротуари зроблені. Донедавна я був суто пішоходом, тому тротуари теж були моєю болючою темою. Їх потрібно ремонтувати. Само собою ремонт доріг. І дуже важливо розвивати енергозаощадження. Так само не забуваємо і про спорт. Ну і вирішення питання сміття в місті. Це стосується і роздільного збору сміття, і його вивезення, бо ненормально, коли у нас стоять переповнені баки. Ми зробимо все, аби біля Черкас з’явився сміттєпереробний, а не сміттєспалювальний завод. Інвестор вже є, тепер необхідно знайти державний банк-гарант. Я на цю тему можу розмовляти ґрунтовно, оскільки в січні захистив дипломну роботу в Черкаському інституті ДВНЗ «Університет банківської справи» на тему «Оцінювання інвестиційних ризиків будівництва сміттєпереробного заводу». Насправді це абсолютно рентабельний проект. Що це дасть місту? Це дасть вирішення екологічних проблем, розвантаження від сміття, додаткові надходження до бюджету і створення робочих місць. А ще ми можемо залучити для його потужностей навколишні райони в межах 70 кілометрів – Кам’янський, Смілянський, Черкаський та місто Смілу.

– Ви зачепили тему транспортної реформи. Наразі в місті актуальне питання підвищення вартості проїзду. Тож чого черкасцям очікувати найближчим часом?

– На одному з виконкомів особисто я висловився, що жоден приватний підприємець не буде ставити ультиматуми і тримати за горло все місто. Якщо перевізники вирішать для себе, що вони зможуть поставити місто на коліна, не вивівши свій транспорт на маршрути, думаю, Черкаси впораються і вистоять, але ми не дамо слабину. Ми зможемо говорити про підвищення вартості проїзду після реального підвищення якості наданої послуги. Спочатку якість – потім можливе підвищення проїзду. Ми розуміємо, що є інфляція, але не вкладаючи в свій бізнес, а лише у свої сімейні бюджети, розвитку не буде. Якщо ж вони прийдуть і будуть пропонувати якісь гроші за голосування щодо підвищення вартості проїзду, я їх затримаю і зателефоную в поліцію. Ми не продамо містян. Перевізники не врахували, що серед нових членів виконкому є люди, які реально їздять на маршрутках.

– Наостанок, розкажіть про Юрія Ботнара як чоловіка, чи є сім’я, кохана жінка, якими статками володієте?

– Почнемо з останнього. Є декларація, там все написано. Немає нерухомості, не маю у власності автомобілів і земельних ділянок. Родини теж не маю. Але про себе можу сказати, що люблю спорт, розвиваю бокс, люблю хороше товариство, люблю, коли вдаються проекти. От зараз вдосконалюю фізичну форму.

11

Дехто каже, що я агресивний, але я агресивний до негідників. Я вважаю, що погано змовчати негіднику. Погано бути байдужим. Рік тому була ситуація із виконуючим обов’язки директора готелю «Дніпро» Борисом Лебедцовим і всі написали, що це було через те, що він говорив російською мовою. Але я казав тоді і наголошую зараз, що цей конфлікт стався через те, що він хотів у приватні руки віддати соснівський ліс. Звісно. те, що він говорив російською мовою теж неправильно, оскільки він отримує зарплату з бюджету і повинен говорити державною мовою. Для мене це настільки не дискусійне питання, що тут немає що і обговорювати. А приватне життя – на те й приватне, аби його не опубліковувати. Моя робота, моя партійна діяльність – це і є моє життя.

Реклама