Приборкувачка вогню або чому під бойовкою статі не видно. Перша в Україні жінка-рятувальниця – від мрії до реальності

60049348_2442465982643735_5392497122786410496_n
besplatka_728_90_ukr

Анастасія Клочко – перша і поки що єдина в Україні жінка-рятувальниця. Вона пропрацювала диспетчером в пожежній частині 7 років, та щойно влада дозволила жінкам опановувати професії з небезпечними умовами, серед перших подала заявку.

klochko

Сильна на роботі, турботлива — вдома

У далекому 1993 році згідно наказу Міністерства охорони здоров’я №256 існувала заборона на 458 професій для жінок. Цим документом в Україні затвердили перелік важких робіт і робіт зі шкідливими й небезпечними умовами праці, на яких заборонили застосовувати працю жінок. До переліку входили різні професії у сферах металообробки, електротехнічного та хімічного виробництва, лісозаготівельних робіт тощо.

Тобто, згідно цього наказу жінка в пожежній частині працювати могла, однак їздити на виклики – ні, стюардесою на літаку – будь ласка, а от бути за штурвалом літака – зась. Ні водити автобус, ні потяг метро, а тим паче великоваговий транспорт, бути водолазом, рубати ліс – всі ці професії були під забороною для жінок як такі, що фізично важкі або ж небезпечні для здоров’я. Завдяки правозахисному руху «Невидимий батальйон», зусиллям МФО «Рівні можливості» у ВРУ та громадським активістками Наказ був скасований у 2017 році. Тому нині жінка може, маючи відповідне бажання, проявити себе й у цих сферах.

Після участі в обласних змаганнях на «Кращого рятувальника» Анастасія зрозуміла, що більше не може просто приймати виклики. Попереду на неї чекали непрості випробування, адже мала довести, що має гарну фізичну підготовку та стійку психологічну готовність. Вона успішно здала нормативи з фізичної підготовки і склала всі тести. Допомогла у цьому любов до спорту, яким займалася і раніше, та активна життєва позиція. Коли чула звук сирени, не могла всидіти на місці.  Нині ж справа, якою вона марила з моменту, коли ще школяркою витягла людину з пожежі, стала реальністю.

44998519_1823475384429538_844578784450445312_n

Із першого дня рятувальниця відчула, наскільки відповідальну роботу обрала. Ця професії ані слабкості, ані помилок не пробачає.

– Коли я прийшла на цю посаду, то розуміла, що маю працювати на рівні з чоловіками. Я усвідомлюю, що маю справлятися зі своїми обов’язками. Зарплата ж у нас однакова? Однакова. Тож маю на рівні зі своїми колегами виконувати покладені на мене обов’язки, — розповідає Анастасія Клочкова.

Уже більше ніж пів року жінка приборкує полум’я, витягує понівечені тіла з автівок та ледь не щодня дивиться смерті в очі. Однак досі пригадує свій перший виклик на пожежу. Зізнається, було важко, адже теорія – це одне, а досвід – зовсім інше. Однак в той момент виручив дружній колектив.

– У нас дуже згуртована команда, ми завжди знаємо, хто яку функцію виконує, тому все виходить злагоджено. Однак кожен з нас має розуміти, що твою роботу ніхто, окрім тебе,  не зробить. Тому, виїжджаючи на виклик, я маю бути цілком готова, розраховувати на власні сили, — наголошує рятувальниця.

60324333_2442466139310386_1124815285866463232_n

Якщо чоловіки коли й підстрахують фізичною силою, то Настя не забариться виручити їх, коли потрібно знайти спільну мову із постраждалими. Не приховує – це вдається їй значно краще, ніж чоловікам. Люди більш охоче розповідають про те, що сталося, жінці, та й вона вміє терпляче їх вислухати.

– Був один випадок, коли нас викликали на транспортування жінки, яка померла. Вона важила під 200 кілограм. І тут той випадок, коли тобі, з одного боку, потрібно бути сильною – в усіх сенсах, а з іншого – знайти контакт і поговорити з її 14-річним сином, який залишився сиротою, і просто убитий горем, бо не знає, як йому далі жити. І ось ти стоїш перед цим хлопчиною і ніби як маєш бути сильною, але на очі навертаються сльози. Я сама матір, мене так само вдома чекає дитина. Але вже коли я вийшла до своїх колег, то цілком себе опанувала, оскільки у той момент такі емоції зайві.

65085513_309022479986134_4495454075864743936_n

Вдома Анастасія турботлива мама 13-річного Дениса. Він хвилюється щоразу, коли вона йде на чергування. А відважна пожежниця знає, заради кого ризикує життям.

50327993_1940851322699522_171665577918595072_n

Черкаські рятувальниці долучилися до міжнародного челленджу у підтримку мрії 4 річної Есмі з Великої Британії, яка хоче стати пожежницею

728x90

Уміння поєднувати небезпечну професію і родинний затишок надихають й інших жінок спробувати свої сили. Про те, щоб стати рятувальницею, замислилася ще одна колега з пожежної частини, в якій служить Анастасія. Перша в Україні рятувальниця сподівається, що вже незабаром їхній колектив поповниться жінками-пожежницями. Адже законодавчих заборон уже не існує. Можливо, незабаром іще більше дівчат, вступаючи до пожежних інститутів, вийдуть із них, аби приборкувати полум’я.

Українські реалії

Щороку з Черкаського інституту пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля випускається  до 15% дівчат, проте опанувати небезпечну професію поки що наважилася лише Анастасія Клочко. Після випуску жінки здебільшого влаштовуються на посади, які не пов’язані із серйозним фізичним навантаженням чи ризиком для здоров’я.

Та й при вступі до таких навчальних закладів жінки мають певні поблажки при здачі нормативів із фізичної підготовки.

Згідно Наказу №10 Настанови з фізичної підготовки різниця в прийнятті нормативів між чоловіками і жінками є, – відзначає начальник кафедри спеціальної та фізичної підготовки ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля Володимир Архипенко:

«Наприклад, чоловіки підтягуються на перекладині, а жінки роблять згинання/розгинання рук в упорі лежачі. Є різниця і близько 3-х секунд в подоланні 100-метрової смуги, а в подоланні нормативу – біг на тисяча метрів – різниця вже близько 20-25 секунд».

36481662_1862651770482453_7265826239414272_n

Керівник кафедри вважає, що така градація в здачі нормативів має залишатися, оскільки існує антропометрична різниця між чоловіком і жінкою, яка закладена природою.

– Деякі вправи жінка може виконувати не гірше за чоловіка, але в деяких вона поступається. Наприклад, можна взяти висувну драбину і дати рятувальницям виконати цю вправу – зняти, перенести, встановити її і тощо. Тому, на мою думку, якщо включати жінок на постійній основі в рятувальні підрозділи, то має бути якийсь міжкараульний розподіл, коли жінка переносить, наприклад, якесь легше обладнання, а чоловік важче. Загалом, якщо жінка має відповідну фізичну і психологічну підготовку, то цілком може працювати на таких посадах.

Європейські стандарти

Водночас у країнах Європи, таких як Польща, Литва, вже відійшли від такого підходу під час складання, зокрема, й фізичних нормативів. Наприклад, під час вступу до Головної школи пожежної служби Республіки Польща, застосовуються рівні вимоги до всіх.

– В Україні враховуються стать і фізичні можливості. Проте у Європейському Союзі діють дещо інші стандарти.  І щодо фізичної підготовки діє принцип рівності підходів. Чому там діє такий принцип? Європейці мислять іншими категоріями. Вони кажуть: якщо відбувається надзвичайна ситуація, то що для людини важливо? Щоб в будь-якій екстремальній ситуації її врятували. І тут немає значення – чоловік це чи жінка. Вони мають бути однаково підготовлені, щоб у разі надзвичайної ситуації надати кваліфіковану допомогу, – розповіла завідувачка кафедри суспільних наук ЧІПБ ім. Героїв Чорнобиля Тетяна Чубіна.

61624183_1231152507061617_7493832210479316992_n

В Україні мало жінок працюють начальницями караулу чи пожежної частини, здебільшого вони займають посади у секторах зв’язків з громадськістю чи психологічних службах, які не потребують значної фізичної підготовки.

– У нас на жінку сьогодні не накладають сильних фізичних навантажень, тоді як у європейських країнах такий принцип давно не працює. Не тому, що там не поважають жінку, а тому, що на першому місці стоїть професія і можливості реалізувати себе. І це не залежить від того, якої ти статі, – ти маєш просто добросовісно виконувати свій обсяг роботи. І коментуючи цю ситуацію, я, як жінка, можу сказати: добре, що поки існують такі стандарти. Але як громадянка України, а в майбутньому, можливо, Європейського Союзу, я так само хочу, щоб у випадку загрози моєму життю чи якихось катаклізмів, мені була надана кваліфікована допомога. І мені в цій ситуації буде однаково, хто її надаватиме – чоловік чи жінка. Найголовніше, щоб це були відповідним чином підготовлені люди.

Поки що стандарти вступу до навчальних закладів України, які готують рятувальників, залишаються старими і питання про їх зміну не стоїть на порядку денному. Однак у перспективі такі зміни будуть, оскільки у цій професії у першу чергу важливо володіти навичками, необхідними для порятунку людини.

Матеріал підготовлено в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром Волині за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews

Можливо Вас зацікавить