«Сині кити» в «супермаркеті самотності», або Чому дітей вбиває не Інтернет?

kit
престо 728_90_ранкова кава

«Синій кит», «Тихий дім», «Розбуди мене в 4:20», «Море китів» та ще багато схожих назв. Про подібні популярні серед підлітків ігри зі смертю в інтернеті нині говорять майже всі: спантеличені педагоги, налякані батьки, поліція, прокуратура, психологи… Можна довго сперечатися про рівень реальної загрози чи даремну паніку, але там, де мова йде про дитяче життя, потрібно бути завжди насторожі.

«Розбуди мене в 4:20»

Отже, «групи смерті». Найчастіше, це спільноти в соцмережах «Вконтакте» або «Одноклассники» (які, до слова, хочуть заборонити в Україні через їх російське «походження»), що пропонують підліткам своєрідну гру. За правилами, дитина має виконати 50 різноманітних завдань, метою яких є заподіяння собі шкоди чи каліцтва, а останнім має  стати самогубство в режимі онлайн. Завдання найчастіше присилають о 4:20 ранку, коли й без того вразлива дитяча свідомість взагалі беззахисна і нею можна легко маніпулювати. Дату визначають наперед, і протягом усього цього часу намагаються довести, що назад вороття немає, адже там – лише проблеми. Простіше кажучи, дітям вбивають у голову, що смерть – це єдиний вихід.

373ab5798e90e75e4f9cd82bb50d8133

Версій щодо походження таких спільнот і цілей їх створення  багато, однак найпопулярніші з них сходяться на тому, що це, свого роду, бізнес, де виконавцями – так званими кураторами груп — виступають добре обізнані з тонкощами підліткової психології професіонали, а замовниками – хворі люди, які потім купують такі відео за великі гроші.

Найперше, на що хотілося б звернути увагу – на дописи в таких пабліках. Якщо в одних можна зустріти відверто провокуючі фото із зображеннями каліцтв або самогубств (але таких значно менше), то в інших, яких більшість – це просто сумні фрази про сенс життя (яких вистачає і у звичайних спільнотах) і характерні зображення літаючих китів. Китів, як символ таких груп, обрали тому, що вони, як відомо, можуть ні з того ні з сього залишати воду та викидатися на берег. Вчені, до речі, так достеменно і не зійшлися на думці, чому вони це роблять. Однак кураторам смертельних квестів в Інтернеті вдається переконати школярів, що таким чином кити свідомо йдуть із життя, і вони мають зробити так само.

Безымянный

WCqSeqFb0JQ

Не знаючи цього всього, в подібних картинках адекватній людині щось таке, що підштовхує до самогубства, побачити складно. Хоча ніде правди діти, якщо годинами роздивлятися різні містичні малюнки і читати написи про безнадійність життя — настрій це таки може зіпсувати. А якщо ще й додати, що з дітьми при цьому працюють люди, які знають, на чому акцентувати увагу – то можна чекати чого завгодно.

K1UNrjP2ijs

Опитавши кількох знайомих батьків підлітків, роблю висновок: більшість впевнені, що там, де  в сім’ї є взаєморозуміння і злагода, такого не станеться.

- Маючи доньку-підлітка, розумію, як важливо не втратити «ниточку взаєморозуміння». Намагаюся щиро говорити з нею на будь-які теми. Нещодавно цікавилася, чи чула вона про такі групи, — розповіла одна з подруг. – Сказала, що не чула. Спробували удвох із нею розібратися, чому підлітки вчиняють самогубства, відсторонюються від рідних чи виконують накази якихось координаторів. Відповіла, що її лякає навіть думка про заподіяння собі якоїсь шкоди, не те що вже про смерть. Батькам я радила б любити і цінувати дитину такою як вона є, не «цькувати» і не ставити за приклад інших.

Ще дехто зі знайомих не без остраху зауважує: їхні діти про таке чули, в школі між собою про це говорять, однак всерйоз не сприймають, навпаки, обурюються, мовляв, «мені що, робити нема чого».

Тут ще варто взяти до уваги такий фактор як тиск і залякування. Насправді перед тим як прийняти підлітка в «гру», до нього уважно придивляються, перевіряють, упевнюються, що «на того натрапили». Паралельно вичисляють IP-адресу… А коли розгублена дитина готова зупинитися і вийти з гри, починається цькування і залякування, погрози, обіцянки приїхати додому.

Історія з життя, розказана в мережі, дивує і засмучує одночасно. Учениця розповідає як одного разу йшла зі школи і побачила ровесницю, яка заходилася плачем. Так сталося, що дівчинка захотіла допомогти і почала розпитувати в неї, що сталося. Та розповіла, що їй сказали стрибнути з даху, бо інакше знайдуть і її, і всю сім’ю, але вона не знає що робити, бо… не може знайти будівлю, де буде не менше 14 поверхів, адже так написано у завданні. В результаті дічинку все ж врятували, однак це поневолі змушує задуматися – до якого ж стану треба було довести дитину, щоб вона таким переймалася?

Звичайно, пересічні батьки скажуть, що це десь там, а з їхньою дитиною такого не станеться, бо в неї все добре. На перший погляд. Маніпулятори недарма обирають для своїх злодіянь підлітків – дорослою людиною маніпулювати вкрай важко. А дитяча психіка вразлива до таких речей. При цьому не слід забувати, що це такий вік, коли дитина дуже переймається своїм статусом у соціумі: «чи не будуть із мене сміятися?», «чи достатньо я крутий?». Тому в той час, коли одним підліткам намагаються втлумачити, що вони нікчеми і зайві в цьому світі, з іншими таке не проходить. Зазвичай, кажуть психологи, таких дітей беруть «на слабо». Для прикладу, раніше це могло бути завдання типу «сходити вночі на цвинтар» або щось подібне. Але тоді це не закінчувалося так сумно.

Хоча відомі різні випадки. Зокрема, колись  досить популярною була не менш небезпечна гра «собачий кайф», від якої часто помирали успішні, впевнені в собі, благополучні діти, які просто недооцінили ризик і небезпеку такої «розваги зі смертю».

За аналогією, нині досить популярними серед підлітків є такі ж небезпечні для життя й здоров’я ігри як «Біжи або помри» чи «Зникнути на 24 години».

Таке було завжди, бо підлітковий вік — досить складний, коли «Я» особистості ще несформоване. Це період, коли дитина вийшла з дитинства і ще не ввійшла в доросле життя. Роздоріжжя. Часом, страшне, болюче і суперечливе. Тому найбільше діти цього віку підпадають під впливи, — пише на своїй сторінці в соцмережі черкаський психолог Інна Лук’янець.

За її словами, якщо дитині батьки зуміли закласти впевненість, довіру до світу і «стрижень» майбутньої особистості, вона цей період пройде легше, і під впливи не потрапить. Але якщо в  батьків у самих цього немає, то в дитини воно само не з’явиться нізвідки.

«Неформальні субкультури (готи, емо тощо) були завжди, підлітки потрапляли туди найчастіше. І в секти різні, і суїциди були також, — пише вона. — Сьогодні підлітки — нове покоління Z. Це діти, котрі народилися після 2000 року. Їхня особливість в тому, що вони ростуть в інтенсивному інформаційному потоці. В психологічну науку можна вводити нове поняття «цифрового мислення». Воно в них фрагментарне, я би сказала «кліпове», конкретне. Це покоління гаджетів і нових технологій. Вони одночасно можуть говорити по телефону, грати в гру і слухати маму. І так і буде. Прогрес не зупиниться, і виживе той, хто зуміє в ньому адаптуватися. І коли мої колеги-психологи радять відучити дітей від гаджетів, замінивши їх реальністю, вони не зовсім мають рацію, недооцінюють всю складність ситуації. Змоделювати в реальності такі заняття, котрі будуть викликати такий викид адреналіну, як у віртуальній грі, просто неможливо. Це щось по типу, як стрибати з парашутом. Це нереально, неможливо і, навіть, якщо це й робити щодня, то все одно настане адаптація і потрібен буде новий екстрім».

Але це не означає, що дитині не потрібно показувати інше життя і не привчати її до нього, — переконана психолог. Але акцент вона радить зробити на слові «привчати» — змалечку, щодня, бажано, своїм прикладом. Дитина буде знати, що є дві реальності — віртуальна і реальна. Але якщо батьки не робили цього з раннього дитинства, то у підлітковому віці вже трохи й запізно. Тож незважаючи на те, яке століття чи тисячоліття надворі, дітьми потрібно займатися. До них треба прислухатися. Діти мають батькам довіряти, а не боятися їх. Коли дитина йде в якісь групи, компанії і неважливо в реальні чи в соцмережах? Тоді, коли вона хоче, щоб її зрозуміли. Тоді, коли вона хоче до когось приєднатися. Бо навіть клітинка не може сама: вона постійно ділиться, а людина тим паче не може. І для того, щоб підлітки не приєднувалися в «Сині кити», інші групи їм треба дати відчуття «несамотності», а краще «дужепотрібності» і любові.

З дитиною треба забути, що ти крутий дорослий або дуже зайнятий справами і грошима, піти з нею у кіно, на фільм, котрий вона сама хоче, купити відро попкорну і просто, і душевно провести час разом. Не «відкуплятися» від дитини грошима, купляючи всі найновіші речі, гаджети і забаганки. А потім дивуватися: «У тебе ж все є, чого ж тобі не вистачає?». Жодна річ не замінить емоцію, тепло і душевне спілкування. На жаль, найчастіше наркозалежними і членами таких груп, як «Сині кити» стають діти з благополучних сімей. Намагаються заглушити емоційну пустку, яка виникає, коли батьки зайняті грошима, статусами і атрибутами багатства і влади.

rebenok-i-planshet-680x468

Сучасне суспільство – це такий собі “супермаркет самотності”

Кіберполіція радить придивлятися до дітей: чи не порізані часом у них руки, чи добре вони сплять, на які групи підписані в соцмережах. І навіть якщо батьки все це роблять, часто дехто з них бідкається про інше.

- Ну от я вдома можу його перевірити, а у школі? Звідки я знаю, що він там робить? Він же мені не зізнається, — нарікає мама 13-річного школяра.

У школі, виявляться, про цю проблему теж знають.

- На мою думку, проблема не тільки в “групах смерті” чи “синіх китах”, вона є набагато ширшою. Сучасне суспільство – це такий собі “супермаркет самотності”, де людина може мати величезні можливості комунікації, візуалізації та задоволення будь-яких потреб, не залишаючи своєї зони комфорту. А сучасні підлітки просто стали заручниками таких “спокус” й поступово втратили здатність звичайного спілкування та розуміння один одного, — каже вчитель історії черкаської гімназії №9 Андрій Стецюк. — Соцмережі та Інтернет для них замінили батьків (які втрачають відчуття часу в гонитві за можливістю заробити грошей), друзів (які не здатні зрозуміти та поділитись своїм особистим) та вчителів (які сьогодні не є головним та авторитетним джерелом інформації). Ось цю “самотність” й використовують для зомбування молоді та нав’язуванням їм певних “моделей поведінки” злочинці або навіть цілі корпорації.

Безумовно, сьогодні складно уявити і сучасного вчителя, і нову генерацію учнів без інтеграції в Світову мережу, вважає педагог, але треба пояснювати учням, що є певна межа, за яку не варто заходити. Всі надбання часу потрібно використовувати лише  з користю.

Звідки взагалі береться підліткова схильність до суїциду?

Підліток вже не дитина, але ще не дорослий, та й оточення часто дає йому неоднозначний статус, коли вже дорослу дитину або надмірно обмежують, або перевантажують обов’язками. І в цих обставинах підлітку важко визначитися у своєму новому статусі, якщо самі батьки ще не адаптувалися до того, що їх роль у житті дитини змінилася, — пояснює психолог, системний розстановник Антоніна Прошина.

За її словами, в цей період важливу роль відіграє ще й група однолітків. Буває так, що заради причетності до цієї групи та визнання нею вони готові на різні вчинки, в тому числі й асоціальні. Гормональні стрибки та в результаті цього – зміни настрою — не полегшують емоційний стан молодої людини. Саме в цей період починається хвиля закоханостей та перших розчарувань, а надмірна романтизація стосунків підливає масла у вогонь. Не слід забувати і про славнозісний підлітковий максималізм.

Схильність до суїциду з’являється не випадково та не раптом, — зауважує психолог. Це може бути наслідком дитячих травм, неблагополучної ситуації у сім’ї, надмірних вимог, деструктивного оточення, особливої ранимості чи невпевненості. Сім’я – найперше, що може бути як джерелом деструкцій, так і ресурсом їх подолання.

Неблагополучна ситуація в родині – це не про алкоголізм батьків чи фізичні покарання, а скоріше про емоційну відділенність батьків та неможливість підлітку на них покластися. З різних причин – зайнятості батьків, втоми, стресу або й звички цікавитися більше успіхами у навчанні, а не стосунками з друзями.

Тому контакт та турбота – найкраща профілактика. Добре було б особисто бути знайомим з друзями своєї дитини. Відомі випадки, коли підліток вчиняв небезпечні дії «за компанію», а не через власну потребу.

Звичайно, актуальна тема контролю інтернет-акаунтів, та скоріш не на базі примусу, а довіри. Якщо підліток захоче щось приховати, йому це вдасться, він вже досить розумний для цього. І батьківські страхи та паніку краще тримати під контролем, щоб цим не примусити дитину відгородитися, захищаючи свої кордони. Повага до внутрішнього світу підлітка, фізичний контакт (обійми, поглажування), щира зацікавленість його життям, здоровий контроль, регулярне спільне спілкування в колі сім’ї – прості речі, що можуть врятувати.

У підлітків є схильність до експресивності та показовості, тому погрози самогубств не завжди мають підстави, а є частиною маніпуляцій, та все ж не варто їх ігнорувати та обговорити, що за такими заявами стоїть, — пояснює Антоніна Прошина. І обговорювати це треба не в момент розпалу, а вже заспокоївшись. Якщо ви, як батьки відчуваєте, що це спроба звернути увагу, значить вашої уваги дитині не вистачає, навіть якщо ви іншої думки. Можливо, це і маніпуляція, та за нею теж є якесь підґрунтя: можливо, дитина намагається про щось «посигналити», але не завжди вона сама може свідомо розібратися, що з нею відбувається. Батьки, як старші та досвідченіші, мають їй у цьому допомогти. Добре було б звернутися до психолога, щоб упередити можливі небезпечні наслідки.

Істинні самогубці найчастіше про свої наміри не говорять усім навколо, це визріває в них тихо і непомітно. «Дзвіночками» можуть стати для батьків апатичність молодої людини, байдужість до старих захоплень, неохайність чи різка зміна у зовнішності, відстороненість, замовчування фактів про події дня чи нові знайомства.

І насамкінець, вже від себе. Поговоріть із дітьми. Про них, про життя, про проблеми і успіхи. І про китів. Вчені кажуть, що деякі кити можуть жити понад сто років, все життя «подорожуючи» у воді. А ще вони співають. Багато з них видають низькі воркуючі звуки, а горбаті і гладкі кити співають цілі «пісні». Також кажуть, що мами-кити іноді співають своїм малюкам…

P.S.: Готуючи статтю, натрапила на досить оптимістичну думку авторитетного психолога. Не секрет, що більшість таких «ігор зі смертю» приходить до нас із сусідньої Росії. Так от, фахівець стверджує, що українські діти більш емоційно стійкі до таких небезпечних розваг. А все тому, що дехто з них уже зараз бачить себе частиною суспільства і хоче бути йому потрібним. Причиною цього стали останні події в країні. Що ж, хочеться вірити, що скоро на нашу землю прийде мир, а нове покоління не шукатиме сенс життя в сумнівних групах в Інтернеті.

Бережіть один одного!

 

 

Loading...
Loading...

Можливо Вас зацікавить

  • Людмила

    Чудова стаття! Дуже цінна для педагогів у школах і батьків, щоб інформувати їх і доносити справжні цінності життя дітям