Справа всього життя: пів століття роботи в енергетиці (ФОТО, ВІДЕО)

1595317480_6
besplatka_728_90_ukr

Творчості знайдеться місце в будь-якій професії. Так вважає Петро Авраменко, електрослюсар Чорнобаївського РЕМ. В енергетиці він уже 53-й рік і в цьому районі електричних мереж пропрацював усе життя, змінювалися лише посади.

Професія «обрала» сама

Зараз Петрові Дмитровичу 70. На роботу в РЕМ він прийшов у 17 років, перед цим ще їздив на навчання. За цей час багато чого бачив, брав активну участь у житті структурного підрозділу і навіть пам’ятає часи, коли на всю Чорнобаївщину було всього лише кілька підстанцій.

– Після закінчення школи планував вступити до університету, але склалося інакше, – пригадує він. – Тут у мене працювали знайомі хлопці, запрошували до себе за компанію. Тож згодом вирушив разом із однокласником в училище навчатися на монтера і через 10 місяців прийшов одразу сюди на роботу.

На той час у РЕМі все було зовсім іншим, починаючи із самих приміщень, –розповідає Петро Авраменко. Показує: «Ось тут була диспетчерська, невеличка, три на три метри, а там ще одна стара хата стояла». Потім почали будувати контору. Загалом, тоді кожен долучався до розбудови енергетики як міг, у прямому сенсі цього слова. Молодий монтер не цурався будь-якої роботи – і цеглу носив, і цементний розчин замішував.

Із часом закінчив сільськогосподарську академію і далі трудився у рідному РЕМ, спочатку старшим диспетчером, потім інспектором. А трохи пізніше перейшов на, як він сам каже, найповажнішу роботу – слюсаря.

Роки крізь об’єктив

Петро Дмитрович має улюблені хобі – фотографія і відео. Саме він знімає відео для колег про Чорнобаївський РЕМ, та й фото часів розбудови підрозділу – його авторства. Хоча каже – жалкує, що частину світлин не вдалося зберегти.

– Усі перші РЕМівські фото – де ми монтуємо лінії, копаємо ями – робив я. Фотографією я захоплювався ще зі школи, закортіло, як то кажуть. Техніка, звісно, тоді не така була як зараз, пам’ятаю перший фотоапарат, яким я тренувався, «Смєна». Спочатку хлопці знайомі навчили, а далі само якось пішло, вдосконалювався потроху, – пригадує він.

Якби мав можливість поїхати на якісь професійні курси по фотографії, то зробив би це залюбки, говорить Петро Дмитрович. Наразі ж навчається в мережі Інтернет, підшукує собі підходящі матеріали. Каже – вчитися для нього – це обов’язково. Постійно розвиватися, у всьому що подобається, чим живе, і у енергетиці, бо ж і тут увесь час з’являються якісь нові технології. Знання за плечима не носити.

– Найбільше мені запам’яталося фото, яке зняв на перше вересня у місцевій школі. У нас є така традиція – малі передають дзвоника один одному. І от цей малий дзвонить ним, а потім так подивився – це така мить була, неповторна, – розповідає він.

Крім шкільних урочистостей, фотограф-любитель знімкує і різні свята в селищі, наприклад, Івана Купала. А ще – береже власну колекцію старих світлин. Каже – приємно подивитися і згадати, яким усе було раніше. Найбільше Петро Дмитрович усе ж шкодує за фотокартками, які не «дожили» до наших днів, адже це вже історія.

– Які тоді в нас клени росли, яка дорога була. Я як почну розказувати оце все хлопцям, а вони – «А де ж воно все?». Кажу – «Під асфальтом зарите». А як машини тут усі в бруді перевозили зерно, буряк…, – пригадує Петро Авраменко.

1595317612_5

Крім фотографії, Петро Дмитрович захоплюється ще музикою і танцями. Каже – кожна особистість по-своєму творча, і від професії це не залежить.

– В енергетиці теж є місце творчості, наприклад, наукова діяльність, це ж теж творчість. Я спілкуюся зі своїми однокурсниками, деякі з них зараз працюють викладачами, – каже він.

«Бачив, як плакала корова, бо не було світла»

За пів століття багато чого змінилося як у Товаристві, так і в самому РЕМ. Є часи розквіту, а було таке, коли занепад відчувався буквально у всьому. І кожен період по-своєму унікальний.

– Коли я сюди прийшов, почався розвиток енергетики. У 64-му році стартувало будівництво високовольтних ліній, а згодом ми почали будувати низьковольтні. Років через 20 вони стали псуватися, почали переходити на бетонні опори. Все це робилося нашими руками та й зараз робиться, – говорить Петро Авраменко.

А коли трудився диспетчером, то чого тільки не було – як тільки ніч, так їм і робота. Особливо скрупульозно ставилися до забезпечення електрикою колгоспу – там же корів доять, молоко охолоджується, хліб печуть – допустити відключення не можна ніяк.

– Колись навіть таке було. Одна лінія була аварійно відключена і ми пішли в обхід. А доярки до нас: «Подивіться, як корова плаче, будь ласка, відремонтуйте швидше ». Резервного живлення на той час не було, а корів шкода, – пригадує він.

Змінюється все. Коли Петро Дмитрович лише прийшов у підрозділ, було лише три підстанції, а коли закінчував навчання – вже 9. Замість 20 ліній стало 52. Майже в кожне село заходила лінія, що дозволило підвищити надійність електропостачання.

У буремні 90-ті роки почалися постійні відключення, часто енергетики сиділи без зарплати. Але вижили.

Якщо говорити глобально, то дуже багато залежить від розвитку економіки держави, а на місцях – від керівництва, – переконаний Петро Авраменко. За останні три роки, каже він, життя компанії почало налагоджуватися, покращилося забезпечення підрозділів, почали проводити Спартакіади та організовувати заходи для працівників. Словом, знову є що фотографувати та знімати. І це завдяки старанням теперішнього керівництва.

1595317518_5

Майбутню дружину, красуню Ніну, Петро Дмитрович зустрів теж у Чорнобаї. Тепер мають двох чудових доньок, шістьох онуків, уже є і правнучка. Один із онуків навіть вирішив продовжити справу дідуся і стати енергетиком, пішов у політехнічний ВУЗ. Сам же він на заслужений відпочинок поки не збирається, жартує – не відпускають.

Про це інформує КП «Черкасиобленерго»

First1

Можливо Вас зацікавить