Герой, який став легендою

Історія відомого Ігоря Момота розпочалась тоді, коли про нього ніхто не знав. Ще у рідній школі, де вибухнула бойова граната, він заявив про себе, як про сильну духом,
відважну й непересічну особистість.

Через декілька десятків років Ігор Момот вирішує взяти участь у російсько-українській війні, щоб вберегти від залпів вогню молодих солдатів. Він взяв участь у війні, на яку він не міг не поїхати,
у війні, з якої йому не судилося повернутися живим.
Квиток на війну
«Мне надо вывести живими 500 мальчишек, моих ребят…»
Війна була стилем його життя. Він жив війною не тільки як військовий, для нього "патріотизм" було не порожнє слово. Але не це було основним, чому Ігор Федорович замість затишного кабінету обрав військовий намет.
За два місяці до власної смерті йому вже й місце приготували у Головному управлінні Державної прикордонної служби України в Харкові. Це була чудова посада, поруч із зоною АТО. Але він не міг залишити тих хлопців, з якими служив у Навчальному центрі в селищі Оршанець.

"Він розумів, що на війну йдуть зовсім молоді хлопці без досвіду, яким ще жити і жити. Він не міг їх залишити, знаючи, що у нього море військового досвіду. Знаючи, що він буде в штабі, а солдати самі по собі", - розповів черкаський журналіст Андрій Кравець.
















Ігор Момот вирішує взяти участь у російсько-українській війні, щоб оберігати від залпів вогню молодих солдатів і боротися за волю своєї країни. Він взяв участь у війні, на яку він не міг не поїхати, у війні, з якої йому не судилося повернутися живим.

*Фото Ігоря Єфімова
Ще за життя Ігоря Федоровича переслідували дивні збіги та містичні знаки. Так, військовий у дитинстві дуже полюбляв читати книгу про генерала Давидова, із яким у прикордонника була схожа доля. Коли перед поїздкою в зону АТО Ігор Момот вкотре перечитував книгу про улюбленого героя, залишив її відкритою
на 666 сторінці у власному будинку.
І, хтозна, раніше чи пізніше, чи в той самий день, 11 липня, коли опорний пункт українських сил, де були розміщені мотоманеврена група прикордонників разом з трьома підрозділами бригад в Луганській області, були обстріляні з установки «Град» приблизно о 4:30 ранку, вдома у Черкасах розламався талісман Ігоря Федоровича – маленький меч з написом «Холодний Яр», а у пісочному годиннику на книжковій полиці половина піску у верхній колбі дивовижним чином завмерла, так і не пересипавшись донизу.

Хлопці, які воювали разом зі своїм «Батею» (так вони його люблячи називали), говорили, що після смерті Момота було таке відчуття, начебто у них броню забрали. Поки він був живий, всі були переконані, що ніхто не загине. Так і було. Поранені були, а загиблих – жодного. Вони знали, що все буде добре, поки він поруч.

"У разі загострення ситуації ми знали, що наш надійний командир зможе вміло керувати нашими діями при будь-якому зіткненні з ворогом. Його досвід, зокрема, в афганській війні, надавав нам впевненості у собі", - сказав офіцер відділення соціально-гуманітарного забезпечення Навчального центру
Володимир Діденко.

А слова Ігоря Момота «Мне надо вывести живыми 500 мальчишек, моих ребят» яскраво показують глибину відповідальності за своїх «мальчишек» та невигадану красу його душі.
Не «паркетний генерал»
«Запах солдатских портянок мне привичней от офисных духов!»

*Фото Ігоря Єфімова
Ігор Момот був снайпером, займався боксом, єдиноборством, чудово метав ножі. Дружина Надія розповідає, що він був патріотом своєї Батьківщини, військовим до нутра кісток, життєрадісним, завжди був усміхненим, товариським і дуже відповідальним. Ігор Федорович прагнув стати генералом і йшов до поставленої цілі, але ніколи не переступав через свою сім'ю. Ігор Момот був людиною, яку поважали воїни, політики, громадські діячі, тому що він був справжнім солдатом. Він був не «паркетним генералом».


«Паркетними генералами» Ігор Момот називав тих, хто не вилазив з штабу і ніколи не був поруч з солдатами, а командував з кабінету. Він в усі часи (і на війні в Афганістані, і в Україні) займався тим, що ставав поруч із підлеглими і перш ніж ними командувати, показував на власному прикладі як має діяти рядовий воїн, при цьому ніколи не оминаючи гарячих точок. Навіть окупанти захоплювались ним:
«К сожалению, этот укр – слишком хороший воин!» і в той же час боялись. Недаремно з боку сепаратистів за ним велося полювання та навіть була визначена винагорода за його голову.

Фото Ігоря Єфімова
«Вранці 17 травня на прикордонному пункті «Довжанський» 50 українським прикордонникам з легкою стрілецькою зброєю протистояли понад 200, озброєних кулеметами, гранатометами і мінометами, сепаратистів. Уникнути масового кровопролиття вдалося лише завдяки особистій мужності полковника Момота: він зумів схопити Валерія Болотова – очільника так званої «ЛНР», і дві з половиною години «вів переговори», однією рукою утримуючи лідера сепаратистів, а в другій тримаючи гранату з висмикнутим кільцем» - (витяг із книги «Генерал Момот: наш МІФ», яка присвячена життю відомого прикордонника – ред).






























У школі, де він навчався, вчителі згадують чи не найперший популярний витяг з біографії Ігоря Федоровича, який характеризує його як відважного та сильного духом. У класі вибухнула бойова граната, принесена кимось з полігону. Тоді старшокласник Ігор разом з іншими хлопцями виносив бездиханні тіла та поранених, коли медики не змогли опанувати шок від побаченого.

*Фото з мережі

"Був звичайним простим хлопцем, навчався посередньо, але якщо виникала якась проблема – він завжди перший. Коли у школі сталася трагедія, він, не роздумуючи, першим побіг на допомогу. Ігор Федорович був дуже людяним. А що у ньому є найціннішим, то це відданість. Він завжди був відданий тому, що робив", - розповіла директор Черкаської ЗОШ №26 ім. І.Ф. Момота Галина Титаренко.
Друзі, побратими з Афганістану, колеги з Ізмаїльского прикордонного загону, Навчального центра в Оршанці розповідали, що він завжди підставляв своє плече підтримки. На нього завжди можна було покластися у скрутну хвилину.
Ніщо не владне над часом. Іноді ті імена, які гриміли у 2014 році, забуваються. Комусь із нинішніх солдатів говориш про цих героїв, а він запитує: «Хто це?». З Ігорем Момотом так не сталося. Всі прикордонники, навіть зовсім юні новобранці, які ніколи не бачили і бачити не могли легендарного генерала, про нього знають, на нього рівняються. Дуже приємно, як зараз сприймається постать Ігоря Момота. Така видатна людина неодмінно мала з'явитися на сторінках книги. І вона з'явилась не тільки для того, щоб увіковічнити життя народного героя України, а й для того, щоб інші могли наслідувати його приклад.

Життєвий досвід Ігоря Момота показав, як треба любити країну, у якій ти живеш, як відноситися до роботи, як потрібно поважати сім'ю і друзів. Однокласники називали Ігоря Федоровича «МІФом» не тільки через те, що це були його ініціали, а й через те, що він над усе любив історію, особливо історію битв, а також міфи Давньої Греції і Риму. І недаремно. Вони навіть не підозрювали, що колись їхній однокласник стане легендою.

Щоб пам'ять про видатного генерала не стерлась…
Непересічну постать Ігоря Момота увінчено низкою різноманітних заходів
По смерті ім'ям видатного воєначальника було названо ЗОШ №26 у Черкасах та Навчальний центр в Оршанці, де він навчався та служив, теплоход Українського Дунайського пароплавства та 4 вулиці, зокрема, в Харкові, Ізмаїлі, Черкасах та селі Руська Поляна. Також у Черкасах на площі Слави відкрито пам'ятник Легендарному Прикодоннику Момоту та музейну кімнату в школі №26, а в Харкові було відкрито меморіальну дошку на його честь. На його пам'ять в Навчальному центрі проводяться спортивні заходи: чемпіонат Держприкордонслужби зі службового двоборства та прикладної стрільби, обласний турнір з дзюдо «Естафета поколінь». Посмертно Ігорю Федоровичу присвоєно звання генерал-майора та нагороджено орденом "Народний герой України".
А ще про генерал-майора Ігоря Момота черкаський журналіст Андрій Кравець написав книгу "Генерал Момот: наш МІФ", яка розповіла про подвиги бойового офіцера, який віддав своє життя за майбутнє інших. Щоб пам'ять про видатного генерала не стерлась… Книга вийшла за півроку після загибелі Ігоря Федоровича.

"Такі речі не відкладають у часі. Адже на книгах, фільмах формується свідомість кожного українця", - сказав журналіст.
Автор розповів, що перший варіант книги йому не сподобався, тому написав заново – інакшу:

"Я хотів, щоб це була та книга, яку прочитав би Ігор Федорович, якби був живим".

Та, перш за все, видання адресоване солдатам на фронті. За задумом автора, невелика книжечка формату А5 має поміщатися в кишеню будь-якого армійського камуфляжу, щоб молоді воїни на «передку» могли її читати. Книга була написана. Все було завершено. В Андрія Кравця була можливість переглянути ті речі, які були привезені у сумці після загибелі бойового генерала, але він залишив ту сумку не відкритою.

«Хай залишається недосказане», - вирішив журналіст.


Довідка: Ігор Федорович Момот (18 серпня 196511 липня 2014) — український прикордонник. Проходив службу в Афганістані заступником начальника по політичній частині мінометної батареї 1ММГ 47 прикордонного загону. 3,5 роки командував Ізмаїльським прикордонним загоном. Очолював 7 років Навчальний центр підготовки молодших спеціалістів Державної прикордонної служби України м. Черкаси, селище Оршанець. Був начальником мотоманевреної групи Державної прикордонної служби України. Група виконувала завдання з охорони державного кордону на найбільш вразливих ділянках. Підрозділ під командуванням полковника Ігоря Момота неодноразово вступав в бій з незаконними військовими формуваннями, в районах населених пунктів Дмитрівка, Маринівка і Амвросіївка Донецької області. Ігор Момот загинув 11 липня 2014 року внаслідок ракетної атаки біля Зеленопілля.















Минають віки, а історія постійно вимагає нових героїв. Колись були хмельницькі, шухевичі, чучупаки, зараз маємо нігоянів, кульчицьких, момотів. Вибудувавши на історіях героїв повістування для майбутніх воїнів, був створений героїчний приклад для майбутніх захисників. Тому що вони дивляться на їхній героїзм і надихаються, стають безстрашними і йдуть вперед – на зустріч ворогам. Тому що через культурні проекти про героїв формується свідомість нескореності та сили нації кожного українця.
*Фото із мережі
Автор матеріалу: Наталія Захарченко

Проект здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади
This site was made on Tilda — a website builder that helps to create a website without any code
Create a website