«Це єдина реформа, за яку люди борються», — Роман Карманнік про об’єднання територій, спроможність громад та укрупнення районів

87599078_2049449818534793_8695684215905189888_n
besplatka_728_90_ukr

Працювати в Черкаську обласну державну адміністрацію Роман Карманнік прийшов ще у 2005 році. Пройшов шлях від головного спеціаліста до заступника голови ОДА, керував департаментом регіонального розвитку. Курує одну з провідних реформ в Україні — децентралізації, яка уже добігає свого логічного завершення й на Черкащині. Про труднощі і виклики, які виникали на шляху її впровадження, чому частина ОТГ виявилися неспроможними та яка доля на них чекає, а також про бренд регіону і не тільки — про все це у ексклюзивному інтерв’ю виданню «ВиЧЕрпно» розповів заступник голови ОДА Роман Карманнік. 

– На посаді заступника ви відповідатимете за сферу для Вас не нову. Процеси децентралізації в Україні тривають уже не перший рік, однак саме зараз вони знову звучать гостро. Не всі населені пункти погоджуються з тим поділом на громади, який пропонує влада. Чимало критики звучить і особисто на Вашу адресу. З чим це пов’язано і як збираєтеся згладжувати гострі кути?

– Ця реформа уже на етапі завершення. Усі, хто хотів створити ОТГ, зробили це. Наразі в області створено 60 об’єднаних територіальних громад. Але вони покривають лише 40 % території області, тобто трохи більше третини. Зрозуміло, що по закінченню реформи ОТГ мають бути охоплені всі 100% території регіону, щоб розпочався наступний етап – укрупнення районів. Ми зараз активізували роботу у плані формування Перспективного плану, який би охоплював спроможними громадами всю Черкащину, з подальшим затвердженням Кабінетом Міністрів. Багато хто з керівників на місцях думали, що реформа так і не відбудеться, і не створювали громади. Дехто, мабуть, тягнув до останнього, щоб подовше залишатися на посаді. Але тепер вони розуміють, що фінал уже дуже близько і їм потрібно десь себе знайти. Через це починається дуже багато маніпуляцій, зокрема, щодо того, що завершилося добровільне об’єднання громад. Воно не завершилося і триватиме до наступних місцевих виборів. Усі бачать слово «добровільно», однак не помічають таких понять як «економічна доцільність», «відповідність перспективному плану», «нерозривність територій» і так далі. Кричать, що їх хтось кудись примусово приєднує. Ще жодну громаду примусово не об’єднали, так само як жодну не ліквідували.

– Навколо яких населених пунктів наразі виникає найбільше протиріч?

– Є окремі гарячі точки, кожна з яких випливає з досить довгої вичікувальної позиції, що цього не відбудеться, або з хитрої позиції – ми наче об’єднуємося, а наче і не об’єднуємося. Наприклад, ситуація по Дубіївці: частина села хотіла до Руської Поляни, частина – до Білозір’я. Однак рішень останнім часом ніяких не приймали, проте винуватий хтось інший. Зрештою, по Дубіївці таки ухвалили рішення приєднуватися до Руської Поляни. Що ж стосується Свидівка, то протягом усього часу впровадження реформи відбувався процес, коли Свидівок відмовляв Будищам, Будище відмовляло Свидівку, а, зрештою, хтось третій мав бути крайній, чому вони досі не об’єдналися. Найбільший супротив був стосовно приєднання до Черкас, який ініціювала частина депутатів. Сільська голова видала рішення про проведення громадського обговорення, ніби як все узгодили… Уже буквально через два тижні вони заявляють, що вже не хочуть до Черкас. І так далі… Загалом, усі ці «гарячі точки» складають лише 1,5-2 % від населення області.

– Чому взагалі виникла така ситуація: спочатку створили таку кількість ОТГ, а зараз беретеся їх укрупнювати, оскільки з’ясувалося, що частина з них неспроможні? Звичайно, багатьох жителів сіл і містечко це не влаштовуватимемо.

– Ситуація складана і дійсно не дуже приємна. Частина роботи облдержадміністрації полягала в тому, щоб проаналізувати, чи відповідають рішення місцевих рад законам і Конституції України, чи пройшли вони всі погодження, ухвалили необхідні рішення і так далі. Далі протягом 10 днів ми або надаємо свій висновок, або відмову з обґрунтуванням чому. Однак спроможність громади своїм рішенням визначав Кабінет Міністрів України. Значній частині громад ми писали листи, що в такому форматі вони не будуть спроможними. Не можна сподіватися лише на державну підтримку й збільшення ПДФО, повинна бути земля, люди, які будуть майбутніми управлінцями, освітянами, діти, щоб у громади було майбутнє, і не вкладали кошти, умовно кажучи в школу, в якій не буде кого навчати.

88024034_2656455304469111_4991946479896625152_n

– То чому ж Кабінет Міністрів дав позитивний висновок громадам, які апріорі були неспроможними?

– Напевно, це питання до Кабміну. Ми очікували, що стосовно таких громад будуть прийняті інші рішення. Ну не можна створювати громаду на 1600 жителів і сподіватися, що вона буде спроможною. Це, на мою думку, були трохи поспішні рішення. А тепер нас зіштовхнули лобами з цими громадами,  які також не розуміють, чому тоді Кабмін ухвалив рішення, що вони спроможні, а тепер Мінрегіон оновив методологію, визначив додаткові критерії і, відповідно, вони вже стали неспроможними. Я розумію людей, нам так само в цій ситуації некомфортно. Якщо б це було зроблено відразу, то у громад було б більше мотивації доопрацювати. Деякі громади цілком конструктивно до цього підходили, хоч на початку і доводилося довго пояснювати, що, наприклад, їм потрібно попрацювати із суміжними селами, щоб створити більшу громаду, принаймні від 5 тисяч населення. І ті громади, які до нас прислухалися, зараз залишаються і розвиваються. Стосовно них ні у нас, ні у Мінрегіону жодних заперечень немає. Потрібно розуміти, просто виходити в нуль – це ще не про спроможність. Якщо 50-60% йде на утримання апарату, то це ж не реформа. Коштів на реалізацію якихось проєктів просто не залишається.

– То що ж таки чекає на ці громади?

– Найкращий варіант – це їх доукрупнення найближчими селами. Інший варіант – це об’єднання двох неспроможних громад в одну. Такі ініціативи у нас також є. Люди добровільно домовилися, визначили, де буде центр громади. Деякі громади вливалися в більш спроможні ОТГ. Потрібно розуміти, що навіть за таких варіантів, вся інфраструктура залишиться у них. Якщо відремонтували дорогу, школу, то ніхто ж цього не забере. Ми навіть аналізували дані з управлінням освіти, то за останні 5 років жодна школа закрита не була. Навпаки, основна сума з Фонду регіонального розвитку у цьому році, а це близько 90 мільйонів гривень, спрямовується на посилення інфраструктури існуючих і майбутніх об’єднаних територіальних громад. Це реконструкція шкіл, дитячих садків і стадіонів.

– Скільки ще триватиме процес формування територіальних громад в області?

– Ми вже подали наші пропозиції до Перспективного плану на затвердження Кабінету Міністрів. Проєкт плану подали в останній день, бо голова ОДА Роман Боднар хотів поспілкуватися із якомога більшою кількістю людей, оскільки ми маємо в першу чергу врахувати їхні інтереси. Звичайно, знайти ідеальний варіант абсолютно для всіх — неможливо. Однак ми намагалися врахувати інтереси більшості. Адже реформа децентралізації має на меті покращити якість життя, зробити послуги доступнішими, дати громадам розвиток і перспективу. Скажу більше, це єдина реформа в країні, за яку люди борються!

Карта-ПП_67-ОТГ-01

– То ж, зрештою, яка кількість громад буде сформована на Черкащині?

– Згідно Перспективного плану має бути 67. Напевно, варто було б зробити менше, але не хочеться позбавляти майбутнього спроможні громади.

– У минулому році анонсували і укрупнення районів. На Черкащині планували їх створити від 3 до 5. Чи наразі вже узгоджено скільки і які райони будуть утворені на Черкащині?

– У квітні минулого року була пропозиція від Мінрегіону створити на території Черкаської області чотири райони – Золотоніський, Черкаський, Звенигородський і Уманський. У принципі, наразі все в силі. Однак це буде наступним кроком після створення 100 % громад, по межах яких уже будуть малюватися і межі районів. Ще будуть стосовно цього публічні консультації, на яких ми, власне, і пропонуватимемо моделі укрупнення районів.

– Минулого року Ви почали активну роботу над створенням бренду регіону. Нині вже визначилися із слоганом – «Черкащина – місце сили». Які наступні кроки у формуванні привабливості Черкащини?

Це взагалі історія про те, з чим або з ким ми себе ідентифікуємо, хто ми і про що ми, якою бачать Черкащину не тільки в межах країни, але й світу. Черкащани – це хто? Це жителі з аграрного краю, чи краю Богдана і Тараса? Опитування показали, що більшість людей вважають, що Черкащина – це місце сили. Була створена робоча група за участі знаних митців, експертів в галузі брендингу, представників бізнесу, ІT, ГО, проводився аудит об’єктів і локацій регіону, і, коли була напрацьована певна база, ми почали це переводити в публічнішу площину. Оголосили конкурс з обрання слогану. Черкащани запропоновували аж 231 варіант слогану, з яких конкурсна комісія обрала три. Шляхом голосування зрештою обрали слоган «Черкащина – місце сили».

Далі будуть розробляти брендбук. Це, по суті, біблія бренду. Наразі розпочинаємо розробку брендбуку для майбутнього бренду. Якщо коротко, то брендбук – це свого роду «біблія» бренду. Це, можна сказати, свідоцтво про народження бренду. У брендбуці детально описується інформація про регіон, місії, індивідуальність, цінності та позиціонування. Він доступно і наочно показує, як використовувати елементи фірмового стилю, включає розробку концепції, лого, графічних елементів, розробку шрифтів, перелік правил про те, як в тих чи інших обставинах може бути використаний кожен з елементів бренду. Також разом із брендбуком буде розроблено маркетингову стратегію.

88005292_763998794124246_6882564802690940928_n

– То як просуватимете бренд області?

Якраз щоб у нас був конкретний план просування бренду — ми розробимо маркетингову стратегію.  В рамках стратегії ми напрацюємо покрокові заходи для просування бренду. Окрім того, ми просуватимемо бренд через туристичні форуми і агенції по всьому світу, міжнародні виставкові заходи, через товари місцевих виробників. Нам ніхто не заважає просто поінформувати весь світ про те, що є така Черкащина і ми – місце сили.

– Чия це була ініціатива – створити бренд регіону?

– Ініціатива належить відділу, який займається підприємництвом і туризмом. Там є команда, яка складається з Віти Вдовиченко, Іри Козьміної, Богдана Литвина, Дмитра Пивака. Вони цим живуть, це просувають. Віту Вдовиченко ми жартома називаємо Мама бренду. Мені дуже пощастило з ними. Моя задача зараз допомогти їм, прибрати якийсь негатив, щоб вони могли спокійно працювати.

– Наразі Ви запустили флешмоб з пошуку місць сили? Чи є вже фідбек?

– Уже є. Розумієте, нам же теж цікаво, а що ж для черкащан є місцем сили?! Для когось це холодноярські місця, для когось Центральний стадіон в місті Черкаси, ще для когось – берег Дніпра, а когось наповнює силою Чернеча гора в Каневі. Цей флешмоб змушує взагалі людей замислитися, що їх наповнює енергією.

– Ви керували Департаментом регіонального розвитку, тепер – заступник голови ОДА. Чи з’явилося більше можливостей щось змінювати у галузі, за яку відповідаєте? Загалом, які відчуття?

– Я відчуваю тільки постійну втому (сміється – ред.). У просуванні гарних ідей у підпорядкованому мені напрямку, можливо, і з’явилося більше можливостей. Принаймні на одну людину на шляху до голови адміністрації стало менше. У плані того, щоб на щось чи на когось впливати тільки тому, що я став заступником, – для мене це взагалі нецікава історія. Кабінет, у якому я зараз працюю, це був взагалі перший кабінет керівника, у який я зайшов ще будучи головним спеціалістом. Тут сидів керівник апарату, тоді мені здавалося, що це такі поважні люди, з іншого всесвіту. Зараз я мислю так: поки є можливість, сили й енергія, потрібно зробити побільше корисних речей на цій посаді.

– Загалом Ви єдиний черкащанин в команді. Юрій Безщасний останні роки проживав у Києві. Як працювати в команді людей, які представляють різні регіони? Як ви ділитеся досвідом, знаходите спільну мову?

– Команда супер, мені подобається. Для мене принципово, що ми робимо і з ким ми робимо. Повинен бути певний набір цінностей, в рамках яких ми рухаємося, щось створюємо. Якщо я бачу, що це ті люди, з якими я можу зробити щось гарне – це моя історія. Якщо це не бути, а тільки задаватися, то я цього не розумію. Якщо ставати заступником тільки заради того, щоб щодня фоткати стос документів і виставляти у «Фейсбук» — «Подивіться, як я багато працюю», то це дурість. Тому, коли мене покликав до себе голова ОДА, я довго не думав. Він мені відразу сказав, що ми ніколи не будемо йти на компроміс з совістю, з законом. Такі ніби всім зрозумілі речі, проте дуже важливі. Я відповів: «Якщо ми разом спільно рухаємо нашу стратегію – то я з Вами. Якщо ні, то я просто піду через місяць, через два…».

Мені особисто працювати в цій команді комфортно, хоч і важко. Однак у нас в країні є люди, яким набагато важче і працювати, і  державу нашу захищати. Тому не жаліємося… У нас сформувалася команда заступників, які мають амбіції і прагнення втілювати гарні проєкти у життя. Можливо, вони ще не так знають Черкащину, як я, але вони знають свою справу. Ми можемо сидіти до ночі, іноді сперечаємося, проте лише в конструктивному руслі.

88024598_2975635665821629_3241921377506164736_n

– На якій посаді себе почували комфортніше?

– Відверто – на посаді директора департаменту. Там є більше часу зануритися в якусь проблему. На цій посаді цього не вистачає, оскільки є чимало інших обов’язків. Дуже часто хочеться більше вивчити питання, однак фізично часу на це не вистачає. Рятує лише те, що я раніше очолював департамент регіонального розвитку. Роботу департаменту АПК я ще вивчаю, бачу, що є підходи, які потрібно змінювати. Я вважаю, що не можна досягти гарних результатів, якщо ти працюєш у пів сили. Так я і рухався з 2005 року від посади головного спеціаліста до заступника. Однак посада ніколи не була для мене самоціллю.

– Ви працювали при різних головах ОДА. Наскільки залежна робота структури від того, хто на даний момент керує областю? Чи відчували Ви зміну очільника власне на своїй роботі?

– Повинен бути лідер, який задає певний тон, створює своєрідну екосистему, формує систему цінностей всередині команди. Однак, якщо ти розумієш, що ти робиш, у тебе є команда, то просто береш і робиш  правильні речі не очікуючи на миттєвий результат. Якщо ж сидіти і очікувати, що прийде голова і «наріже» задач, то нічого хорошого з того не вийде. Моя позиція інакша: ми повинні використовувати голову ОДА як свій інструмент, маємо йому донести суть якогось проєкту і довести його ефективність. І кожного голову облдержадміністрації я намагався переконувати у необхідності рухатися в тому чи іншому напрямі, в який вірив. В ОДА навіть жарт уже такий є: скільки голів облдержадміністрації Роман Карманнік звозив в UNIT.City (перший інноваційний парк в Україні – ред.), щоб це зробити в Черкасах. І Роман Миколайович уже теж там був, є вже у нас позитивна динаміка. І мені дуже хочеться, щоб і в Черкасах реалізувався менший за масштабами, але схожий за суттю проект, який би об’єднував креативних людей, індустрії, громадські організації, щоб додати життя місту й області.

Можливо Вас зацікавить