Поліг на Донеччині: в Умані проведуть в останню путь Захисника
Житель Черкас збував “метадон”, його затримали
— 810 рашистів: у Генштабі оновили дані про втрати ворога
Дівчаток більше: минулого тижня в Черкасах народилися майже 20 дітлахів
На освітніх закладах Умані встановлять меморіальні дошки загиблим Героям
У бою отримав важке поранення: в Городищенській громаді попрощалися з Героєм
ПАТ “Черкасиобленерго” стали донорами для порятунку воїнів та цивільних громадян
В області прогнозують дощовий початок тижня
У Монастирищенській громаді призначили нового керівника відділення поліції
“Реалії вимагають бути універсальними”: черкаський військовослужбовець розповів про досвід війни (ФОТО, ВІДЕО)
19-річного черкащанина засудили на 12 років за зґвалтування неповнолітньої дівчинки
Черкащина одна з найкращих областей України з дотримання прав людини, — омбудсман України
Загинула 66-річна пасажирка: у поліції повідомили подробиці ДТП на Звенигородщині
- Видання Вичерпно
- Благодійність
- У дітей вона асоціюється зі святом: як благодійниця Гоарік Рубенян присвятила своє життя допомозі іншим
У дітей вона асоціюється зі святом: як благодійниця Гоарік Рубенян присвятила своє життя допомозі іншим
«Давайте проведемо ярмарок, щоб придбати подарунки онкохворим діткам до Дня Святого Миколая», – запропонувала керівниця профспілки при університеті. Всі зголосилися. Серед студентів була і 17-літня першокурсниця Гоарік Рубенян, яка декілька місяців тому вступила на юридичний факультет в ЧНУ ім. Б. Хмельницького і відразу у профспілку при університеті.
Дівчина взяла активну участь в організації заходу, адже загорілася ідеєю зробити сірі будні діток у лікарні щасливішими. На ярмарку продавалися всілякі смаколики. На виручені кошти придбали фрукти, соки для малечі, а група студентів, які навчалися на факультеті соціальної роботи, зробили веселу постановку, яку й показали дітям.
Відтоді минуло 10 років, а Гоарік активно продовжує займатися цією справою – робити дітей здоровішими та щасливішими.
– Найчастіше Ви допомагаєте дітям, які лікуються в Черкаському обласному відділенні онкології та гематології. Яким іще діткам допомагаєте?
– Я часто відвідую Дитячий будинок «Теплий дім», Будинок дитини “Малятко” в місті Черкаси. Окрім цього, ми з моїми друзями та іншими волонтерами їздимо з подарунками в районні інтернати та дитячі будинки. Зокрема, відвідувала Кропивнянський дитячий будинок для дітей шкільного віку Черкаської обласної ради, Загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ст. для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
– Чим радуєте малечу?
– Їм не треба нести якісь цінні подарунки, їм потрібна увага. Ми привозили дітям ляльковий театр, аніматорів з їхніми мильними бульбашками, влаштовували майстер-класи, пригощали смаколиками. Для щастя їм цього достатньо. А коли ми подарували відділенню онкології та гематології інфузомат, діти зовсім не зраділи. Вони не розуміють, що для них це обладнання життєво важливе. Тому ми завжди організовуємо свята для дітей, який би подарунок ми не привезли лікарні.
Коли ми зберемо певну суму коштів, часто купуємо необхідне обладнання. Окрім цього, робили ремонт дитячого майданчика, облаштовували спортзал та ігрову кімнату в онколікарні. Останнього разу, коли ми зібрали близько 80 тисяч гривень, вирішили замінити ліжка у відділенні онкології та гематології. Вже оновили меблі у трьох палатах, плануємо рухатися далі.
Коли їдемо в дитячі будинки, веземо дітям іграшки, одяг, взуття, канцтовари, а також продукти, засоби особистої гігієни, побутової хімії.
У цьому році, коли до Міжнародного дня захисту прав дітей збирали подарунки, відгукнулася така велика кількість людей, що вітали діток три дні.
– Як Ви залучаєте людей до справи?
– Спочатку, в перші роки моєї діяльності, допомагали студенти. Мені було легко, тому що я була головою Студентської ради. Я повідомляла усім, що розпочинаю збір іграшок чи ще чогось, і всі підключалися. Потім ми поширювали інформацію про нашу діяльність у соцмережах. Так про мене та допомогу моїх друзів дізналася велика кількість людей.
Окрім волонтерів, друзів, активно підтримує міська та обласна влада. Владці часто йдуть на зустріч по збору коштів для діток. Коли я повідомляю про допомогу, вони одні з перших відгукуються.
На сьогоднішній день нас підтримує дуже багато людей. Мені дуже приємно, що до мене звертаються люди, яких я не знаю, віддають речі, гроші на лікування онкохворих діток.
– Ви є організатором щорічного свята, яке проходить у Черкасах – Балу краси та добра. Чому Ви вирішили взятися за цю справу?
– Бал краси та добра – можливість зібрати кошти для лікування тяжкохворих дітей. На балу проводиться аукціон, на якому гості, а це в основному заможні люди міста Черкаси, готові пожертвувати свої гроші на хорошу справу. Третій рік поспіль я організовую це свято. У цьому році він буде також. Виручені кошти з аукціону ми вирішили витратити на потрібне обладнання, якщо виникне така потреба, або ж продовжимо замінювати меблі у відділенні онкології та гематології.
– Чи підраховували, скількох діток зробили щасливішими?
– Коли мене питають, скільки у мене діток, я завжди говорю: «Близько 150». Зрозуміло, що це не свої діти, але коли ти до них постійно приїжджаєш, бачиш їхні погляди, як вони тебе зустрічають, вони стають для тебе особливими. Приїжджаю в Теплий дім чи Будинок дитини, а діти говорять мені: «А ми Вас знаємо». Неодноразово бачу тих дітей у місті, яких всиновили чи забрали батьки, вони підбігають до мене, а в очах – радість, і ми спілкуємось. Це дуже приємно.
– Чи маєте негативний досвід у Вашій діяльності?
– Так, і не один. Маю гіркий досвід по збору коштів конкретно якійсь дитині. Одного разу я взялася за збір коштів для хлопчика, хворого на рак. Йому потрібне було лікування в Ізраїлі. Ми гроші перерахували, лікування було оплачене, але дитину не вдалося врятувати. Йому навіть операцію не встигли зробити, його привезли в ізраїльську клініку і він помер. Складно, коли потім після цього люди запитували в мене, що з тим хлопчиком, якому вони жертвували гроші. Було складно кожному пояснювати, що хлопчика не вдалося врятувати, що навіть не встигли прооперувати.
Чи Діана Батій – маленьке янголятко. 3 рочки їй було. Дівчинку теж знала довго. Скільки її пам’ятала – вона завжди усміхнена була, навіть під крапельницями. Ну як їй не допомогти. Але Діанка теж померла. Такі випадки вибивають із колії життя, залишають розчарування і біль.
Хоч і хочеться допомогти кожному окремо, але допомогти усім неможливо. Тому я вирішила допомагати відразу багатьом дітям, придбавши, наприклад, потрібне обладнання, яке врятує не одній дитині життя.
– Чому Ви вирішили робити здоровішими та щасливішими саме дітей?
– Тому що я дуже люблю дітей. Коли я розпочала цим займатися, мені завжди говорили: «Це ненадовго. Ось закінчиш навчання, тобі діла до цього не буде». Я закінчила навчання і продовжувала цим займатися ще більше. Потім мені казали: «Ось будеш працювати – у тебе не буде стільки часу». Я почала працювати і все одно продовжувала допомагати діткам. Протягом усього часу, коли я займаюся цією справою, я завжди знаходжу час на благодійність, тому що мені хочеться це робити. Я можу себе чимось обмежити – у роботі, в сім’ї чи ще в чомусь, але я завжди приділю час справі, яка приносить мені величезне задоволення.
Спілкувалася Наталія Захарченко
Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований
«Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом