«Я маю що ще сказати», — Олександр Ірванець у Черкасах

Він, відомий український письменник, перекладач, один із засновників літературного угрупування «БУ-БА-БУ», людина, п’єси якої ставляться на закордонних сценах і безперечно мають успіх. Його твори перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, італійською та іншими мовами світу. Він — Олександр Ірванець.  Письменник зазначив, що попри велику низку літературних праць ще має, що сказати, повідав про свої плани на майбутнє та розповів, що  пов’язує його із Черкащиною. Про це та інше у нашому інтервю з відомим письменником.

DSC06336

- Ви часто спілкуєтеся із людьми, як, на Вашу думку, змінилися українці після Революції Гідності і чи помітили Ви у них розчарування?

- Якщо говорити про розчарування, то я б не казав. Я пережив Помаранчеву революцію і так само, в другу революцію, я собі зауважив та навіть і записав, що у такі критичні моменти народ дорослішає буквально на очах, а в часи відносно мирних періодів народ навпаки дитиніє, робиться наївним. Революція гартує. Сьогодні українці кращі, загартованіші, ніж були до революції. Війна втомлює. Радує, що є оте ядро волонтерів, на яких тримається лінія оборони. Це добре. Українці самоорганізовуються. Народ глибший, мудріший, а «зневіра як зневіра» — це втома, це різні речі.  Я думаю, що втоми більше, ніж зневіри. Я мандрую, спілкуюся із багатьма людьми і вони кажуть: «Ми встрягли, ми боремося, ми не можемо здатися, адже втягнулися у бійку і маємо битися». Дуже хотілося перемогти у цій бійці.

- Ваші п’єси ставляться на закордонних сценах, твори перекладаються різними мовами, Ви часто самі їздите закордон, чи змінилося уявлення про українців, хто там такі «українці» тепер?

- Звісно, що змінилося, особливо після початку війни. Я багато мандрував. Позаминулого року, в листопаді, я був в Америці. Якось  йшов у Філадельфії і бачу, що ідуть четверо афроамериканців, а я підхожу до них і питаю, чи є десь поблизу станція. Вони пропонують піти з ними і  ми ідемо. Вони запитали:  «Звідки я?». А я відповів:  «З України». Я почув,  що вони говорять і  один із них каже, що у нас там зараз війна. Розумієш, афроамериканець у Філадельфії знає,  очевидно, у новинах дізнався, що у нас війна. Я йому подякував за те, що він  знає. Хоча  не можна казати, що нас всі кохають і обожнюють, дехто говорить, що це ми винні у цьому конфлікті, але, принаймні, зараз українці знані. У мене на рюкзаку є українська синьо-жовта стрічка. Часто сидиш у аеропорту із цією стрічечкою і люди впізнають, люди питають: «Україна?». От візьмемо, 20 років тому майже ніхто не знав, хто така Україна. Зараз ми пізнавані у світі.

- У свій час Ви написали «Любіть Оклахому», зазначаючи, що це було потрібно, на той період,  написати, адже в той момент багато хто «любив» Оклахому й інші штати, зокрема. Чи не думали Ви написати щось подібне до «Оклахоми», адже ситуація на сьогодні не дуже змінилася? 

- Я думаю, що вони і зараз її «люблять». Ні, ще одну «Оклахому» я писати не буду, але напишу щось інше. У мене є п’єса про українську діаспору.  Я соціальний поет, причому я не кажу, що таким має бути кожен поет. Я багатьох поетів, які вище цього, вони пишуть лише про високе і вони добрі поети. А я, ні, я не можу, я — соціальний поет. Мені важливо, мені цікаво, якось це обіграти, причому відразу  відреагувати, ну це моя натура. Я зараз закінчую роман, маю ще один роман написати, маю перекласти п’єси, я уже майже все перепробував,  навіть кіносценарій написав.

- Ваша поезія протягом усього літературного періоду різна. Скажіть, який «Ірванець», яких років Вам найбільше подобається?

- У мене зараз крім мене теперішнього, тих попередніх «Ірванців» немає. Звісно, я теперішній це той «Я» найкращий, бо куди я від себе дінуся. Всі вони різні, ось той Ірванець перший, отой «перший сніг». Тоді у мене був чуб, я був такий Байрон, у мене були бакенбарди, були вуса. Я не тужу за собою колишнім, я знаю, що то було класно, я знаю, що то були хороші  і гарні вірші, але зараз я пишу не гірше.

- Ви написали вірш, присвячений місту Рівному «Рівний-Рівному». Чи можливо припустити, що колись у Вашому доробку з’явиться поезія, присвячена Черкасам?

- Напевно, можливо. Мій покійний тато був із Золотоніського району, у мене тут, у селі Лукашівка, пройшла велика частина мого дитинства. Літом мене завозили і залишали тут на місяць. Там є річечка Кропивка, я там купався, тобто в мене із Черкащиною пов’язує великий шматок, тому не знаю чи конкретно про Черкаси, але про Черкащину,  можливо, дуже навіть напишу.

- Пане Олександре, Ви автор низки літературних творів, чи ніколи не думали про те, що  про все головне Ви уже сказали?

- Я знаю, що я ще маю зробити. Я хочу написати ще не один твір і займатися далі перекладами. Зараз дописую роман, причому пишу його під музику Шопена. Я маю, що ще зробити. Мені ще цікаво. Я ще маю що сказати.

Читайте також: музичні колективи та цікаві спікери, або як черкасці фестивалять.

Loading...
Loading...

Можливо Вас зацікавить