«Я щаслива, що мої напрацювання в житті як підприємця, дали змогу займатися благодійною і соціальною роботою», — Наталія Нетовкіна про життя між бізнесом і жертовністю

57df6a0f34180006582f429068c6ac21_XL
besplatka_728_90_ukr

У 10 років вона вперше зібрала всі свої ляльки і віднесла до інтернату в рідному місті Корсунь-Шевченківський. Цей порив не виник нізвідки, а був скоріше продовженням сімейних традицій. Тепер же вона не уявляє свого життя без допомоги іншим. Зізнається, що 90% свого часу присвячує саме громадській діяльності, а її бізнесом нині опікуються дві старші доньки — Заріна і Мартіна й племінниця Катерина. Власниця Ювелірного Дому «ZARINA» Наталія Нетовкіна в інтерв’ю виданню «ВиЧЕрпно» розповіла про іншу сторону свого життя, присвячену громадській діяльності, та поділилася секретом, чи легко переключатися з режиму бізнес-леді в режим благодійниці.

– Наталіє Володимирівно, Ви можете займатися чим завгодно, чому саме благодійність?

– У розвитку кожної людини є певні етапи. Останні 5 років свого життя я дивлюся на себе не як на підприємицю, а як на громадську діячку, бо 90% свого часу я присвячую саме громадській діяльності, а не бізнесу. Звичайно, я залишилася і завжди буду залишатися засновницею Ювелірного Дому «ZARINA». Я зараз входжу до наглядової ради ювелірного дому «ZARINA» і відслідковую головні тренди розвитку компанії. Завдяки «ZARINA» я й можу здійснювати свою соціальну діяльність. Я дуже щаслива, що до цього долучається і весь колектив. Варто відзначити, що 19 вересня цього року Ювелірний Дім «ZARINA» святкуватиме своє 20-річчя.

 – Тож яким проектам Ви присвячуєте 90% свого часу?

– У наступному році виповнюється 10 років громадській організації «Ділові Українські Жінки», президентом якої я є. У нас є 8 філій в різних містах, кожне місто має свої проекти, деякі з них мають всеукраїнське значення. Те, що відноситься до моєї регіональної діяльності – це громадська організація «Рух за процвітання Черкащини». Цій громадській організації вже 4 роки, головним об’єктом її діяльності є Чигиринщина. Там ми провели понад 10 стратегічних сесій з розвитку підприємництва та туристичного кластеру. У результаті, була створена ГО «Туристичний Рух Чигиринщини», якому вже 3 роки. Цей туристичний кластер дає роботу багатьом чигиринцям, завдяки ньому розвивається підприємництво та й загалом люди змінюються. Коли ми в цьому році проводили фестиваль «VIRA FEST», то до нашої діяльності вже долучилися більше 10 громадських організацій, близько 160 волонтерів — дітлахи з чигиринських шкіл. Те, як громадськість долучилася до проведення фестивалю, вважаю нашою невеличкою перемогою. Нам вдалося зрушити місцеве населення, щоб люди зрозуміли, що саме вони відповідальні за розвиток свого регіону. Взагалі нашою першочерговою метою була підтримка духовних цінностей, їх розвиток в регіоні. Мене дуже тішить, що на наші фестивалі приїжджають по 15-20 тисяч людей з різних куточків України. Таким чином ми можемо показати, наскільки у нас багата культура, наскільки цінна взаємодія різних регіонів. У цьому році ми взагалі очікуємо до 33 тисяч гостей з різних регіонів на фестиваль Святого Миколая. До речі, цей фестиваль виник з ініціативи саме місцевих жителів, тому він такий успішний. Минулого року ми встановили рекорд України по кількості безкоштовних подарунків – 10 240 тисяч. Однак за нашими підрахунками, ми роздали понад 12 тисяч безкоштовних подарунків. Ми хочемо оголосити конкурс на кращу пропозицію рекорду Святого Миколая у цьому році. Хто запропонує найкращу ідею, отримає подарунок від Святого Миколая. У нас дуже багато планів як загалом по розвитку нашого регіону, так і громадського руху, особливо жіночого, по всій Україні. У нас багато успішних проектів. Наприклад, «Рух Успішної Молоді» — це школи для дівчаток, а у цьому році, сподіваюся, будуть і для хлопців, де жінки-підприємиці передають свій досвід по веденню бізнесу молодому поколінню. При цьому ми наголошуємо, що успіху можна досягти тільки зберігаючи духовні принципи. Зараз створюється проект арт-кафе «Мозаїка», над яким працюють як дівчатка з дитячого будинку, так і зі звичайних сімей. Вони самостійно розробили бізнес-план, вже частково знайшли інвестиції і роблять завдяки ним ремонт. При арт-кафе буде маленький магазин «Скарбничка», куди люди зможуть приносити речі, які вони можуть пожертвувати, а гроші з їх продажу будуть направлені на підтримку соціально незахищених дітей, жінок, сімей.

14047212_1779118315707122_6801277743273654349_o

– Ви пригадуєте той момент, коли саме захотілося чимось пожертвувати заради інших? Коли це було?

– Мені тоді було 10 років. Я зібрала всі свої ляльки і понесла в Корсунь-Шевченківський інтернат на 8 березня. Він знаходився в іншій частині міста, тому, як для дівчинки 10 років, було трохи страшно. Я пам’ятаю, коли віддала дві великі сумки, напаковані ляльками, цим дуже здивувала працівницю інтернату. Батьки тоді про це не знали. Десь через місяць, коли мама дізналася про цю історію, вона розповіла, що її розшукали і спитали, чи вона знає про такий мій вчинок. На що вона відповіла, що це мої ляльки і я маю право робити з ними все, що вважаю за потрібне. Ще раніше пригадую, ми з батьками збирали мої іграшки у великий поліетиленовий мішок, виносили у двір і роздавали нужденним діткам. Тобто традиції благодійності жили давно у нашій сім’ї. Тому сказати, що я в якийсь момент почала займатися благодійністю, буде неправильно. Ці традиції жили вже дуже давно в моєму роді. До речі, традиції підприємництва, так само йшли паралельно.

– Все-таки Ви людина з бізнесу. Чи не відчували якоїсь настороженості зі сторони людей відносно своїх соціальних проектів, адже, на жаль, дуже часто у нас щось безкоштовно роблять лише перед виборами?

– Ні, настороженості не відчувала, але не відчувала й підтримки. Коли 20 років тому я започаткувала в Черкасах проведення благодійних обідів, то в цій справі мене підтримав, здається, директор одного черкаського радіо, але тільки місяць. Далі у мене було ще чимало благодійних проектів, проте активно їх підтримував тільки місцевий бізнесмен Араік Мкртчян. Зараз на Черкащині благодійників стало значно більше. Прикро, що багато хто робить це перед виборами. Однак свідомість нації потроху змінюється і вибір черкащан з часом вже не буде залежати від того пайку, від того пакетика гречки, який вони отримають від потенційних кандидатів в депутати.

– Благодійники, умовно кажучи, діляться на два типи: ті, які самі фінансово вкладаються, і ті, які займаються організацією благодійних проектів, згуртовують навколо себе людей. До якого типу себе відносите Ви?

– У першу чергу я сама вкладала свої кошти, зараз я продовжую це робити. Але я рада, що мені вдалося і об’єднати навколо себе тисячі жінок і чоловіків, і навіть підприємства з метою реалізації благодійних проектів. Я й сама долучаюся до благодійних проектів, організованих іншими. У мене нова ідея – створити ярмарок соціальних проектів і запропонувати їх бізнесу. Чому більшість підприємців відмовляються від соціальних проектів, направлених на благодійність, тому що, на жаль, у 90% випадків вони стикаються з тим, що кошти, які вони направляють на цю благодійність, не йдуть за призначенням. Я сама з таким стикалася неодноразово. Тому стараюся контролювати всі кошти і створюю свої проекти, які мені близькі.

Processed with VSCO with m5 preset

– Чи завжди відчуваєте вдячність за те, що робите?

– Знаєте, дуже часто відчуваю і вдячність, дуже часто відчуваю і нерозуміння. Але я всі ці проекти роблю не заради вдячності. Мій принцип – зробив благодійний проект і забув його. Тому що якщо очікувати від цього вдячності, то буде лише розчарування. Зрештою, ці проекти ми робимо не заради власних амбіцій. Але коли люди вдячні, це дуже приємно. Бувають такі особливо щемливі моменти, коли ти бачиш, наскільки щасливі люди в результаті твоєї благодійності, це і є найвищою подякою і нагородою.

– Якої кінцевої мети ви очікуєте від реалізації своїх проектів?

– Я взагалі вважаю, що наша Україна, не тільки завдяки моїй, а й загалом завдяки громадській діяльності багатьох організацій і свідомих громадян, перетвориться в демократичну, передову країну, яка живе в достатку, де люди шанують один одного, де духовні цінності в пріоритеті над матеріальними, де молодь хоче жити в рідній країні і хоче її розвивати.

_MG_8459

– Тобто, якщо я правильно зрозуміла, ця складова частина Вашого життя – це не щось тимчасове?

– Я впевнена, що це залишиться в моєму роду, навіть коли мене не буде.

– Чи легко переключатися з режиму бізнес-леді в режим благодійниці?

– Це дуже важко. Коли на початку становлення компанії я проводила в Черкасах благодійні обіди, за весь час я змогла всього тричі за десять років з’їздити і перевірити їх: подивитися, хто на них приходить, як їх харчують. Я не мала змоги контролювати всі свої витрати, які я 15 років тому вкладала в благодійність. Але якщо я починала допомагати, то я знала, що кожен місяць з моєї компанії йде транш чи на якийсь монастир, чи дитячий будинок. І ці транші не припинялися. Навіть пам’ятаю, коли у мене були певні проблеми в бізнесі й один день люди не отримали обіди, то вони зібралися під міською радою і почали бастувати, чого це їх перестали годувати. Тому я позичила гроші і продовжила ці благодійні обіди.

– Скільки в місяць ви витрачаєте на благодійність?

– Знаєте, ніколи не рахувала. У мене взагалі принцип, щоб ліва рука не знала те, що робить права рука. Зробила і забула. Взагалі вважаю, що це не дуже природньо говорити про свої добрі справи. Треба бути скромнішим.

– Яке ж відчуття все-таки краще: заробляти гроші чи витрачати їх на такі благодійні проекти?

– На мою думку, це не варто порівнювати. Коли ти маєш гарний результат від своєї підприємницької діяльності, то ти теж отримуєш задоволення, бо досягнув своєї мети, дав людям роботу, заплатив податки і зробив цей світ кращим. Тобто одне без іншого не може бути. Не буде у тебе заробітку, не зможеш ти нічого віддати. І коли ти частину своїх коштів віддаєш на благодійність і ти розумієш, що допоміг багатьом людям, які цього потребують, ти теж отримуєш задоволення. Це пов’язані між собою речі. Я щаслива, що мої напрацювання в житті як підприємиці, дали змогу займатися благодійною і соціальною роботою. Потрібно вміти і заробити кошти, і частину з них витрати на благодійність. Одне для іншого є запорукою успіху.

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований «Благодійним фондом Олександра Шевченка» та Українським журналістським фондом

Loading...
Loading...

Можливо Вас зацікавить