Я зміг викарабкатися лише тоді, коли досягнув свого дна, — історія про 14 років залежності

narkoman (2)
престо 728_90_ранкова кава

Фото з мережі

«Всі наркомани перестають вживати, але деяким це вдається за життя». Вані це вдалося. Вже 3,5 роки він веде вільний від наркотичної залежності спосіб життя. Понад 3 тверезих років і 14 років майже безперервного вживання різноманітних наркотичних речовин.

Починалося все дуже банально…

lechenie-ot-kureniya-travki

Розпочиналося все банально — алкоголь, покурити травку з хлопцями у під’їзді. Тоді він не вважав, що від цього у нього може бути залежність. Але потім почалися міцніші спиртні напої, а за ними й та межа, яку він спочатку боявся переступити…

– У нашому під’їзді жили наркомани, які самі й продавали наркотики. Постійно валялися шприци і мене це в певній мірі відлякувало. Тоді у мене склався такий стереотип – наркомани – це ті, які колються, от вони то й помирають. А якщо не колотися, то ти й не наркоман.

Першого разу я спробував легкі наркотики. Це було ще в школі, десь у 8-му класі. Був страх переступити цю межу від алкоголю до наркотиків, але коли я перший раз покурив траву, то побачив, що нічого такого не сталося, я не помер. І цей страх перед вживанням наркотичних речовин почав стиратися. Мені сподобалося і я бачив, що мене це швидко затягує. Я вже курив не один раз в день, а перед закінченням школи перейшов на синтетичні пігулки, хоча, повторюся, мене завжди лякав перехід на новий етап. Першого разу мені навіть не дуже сподобалося, але десь воно, можливо, на рівні фізіології, вже спрацювало і через декілька тижнів я вирішив спробувати ще раз. Від цих пігулок у мене виникла фізична залежність, я серйозно на них «присів» — вживав їх кожен день протягом трьох років, — розповів Іван про початок свого наркотично залежного життя.

На той час Іван вже закінчив школу і вступив до вищого навчального закладу в Київ. Йому здавалося, що там він зможе почати новий етап свого життя – без наркотиків. Проте вже через 10 днів хлопець знайшов, де можна їх купити, і все почалося спочатку.

– Зрештою, нічого не змінилося. Звичайно, з університету мене вигнали, оскільки я не навчався. А весь час витрачав на те, де знайти гроші на наркотики і вжити їх. Це був такий колообіг: знайти гроші-вжити-де вжити-з ким вжити, — ділиться Ваня.

Зрештою, він повертається в Черкаси. Але наркотична залежність нікуди не зникає. Він намагався боротися із нею самотужки. Пробує зменшувати дози.

– Одного разу у мене вийшло, я зменшив дозування майже на нуль. Але при цьому я продовжував вживати алкоголь і курити траву. Тобто тверезим я не був, — каже хлопець.

Далі він перейшов на так звані «швидкі» наркотики (до таких відноситься амфетамін, вінт). Хлопцю подобалося, що не було відчуття звикання.

– Але й ці наркотики мене зрештою, можна сказати, «поставили на коліна». Спочатку я вживав їх тільки по п’ятницях, а потім з понеділка по п’ятницю. Йшли роки і я думав, як вже з цим справлятися. Для себе я вже прийняв той факт, що я наркозалежний, що я не можу тверезо жити, мене не влаштовує тверезе життя. Всі мої спроби не вживати наркотики закінчувалися тим, що я відчував якусь пустку, яку не знав чим заповнити. Я думав, чого мені не вистачає? Потрібен якийсь допінг, щось вжити – алкоголь чи наркотик, тільки щоб якимось чином змінити свою свідомість, — поділився Іван.

Безліч спроб — і лише одна вдала

depresia

Увесь цей час чоловік продовжував жити надією, що щось таке станеться і він перестане вживати наркотики. Тоді він ще більше вірив у силу випадку, ніж силу своєї власної волі.

– Ще одна спроба кинути була, коли я поїхав працювати в Москву. Але знову ж таки, тільки я туди приїхав, у перший же день я знав, де взяти наркотики для куріння. Але певний час я не вживав сильніші наркотичні речовини, навіть почав набирати вагу, — пригадує Ваня.

Пробув в Москві хлопець 8 місяців. І хоч цей час він намагався себе обмежувати, проте важчі наркотики все одно не покинув остаточно вживати. Через це він втратив роботу і йому довелося повернутися в Україну.

– Я повернувся в Черкаси, зустрівся з однокласником, який 4 дні підряд пригощав мене наркотиками. І я знову вляпався в теж болото. Я звинувачував його, а проблема нікуди не зникала. Я почав розуміти, що проблема навіть набагато глибша, ніж вживання наркотиків, — зізнається чоловік.

Але надія на випадок, який допоможе йому зав’язати, не покидала Івана. Проте як вийти з цієї ситуації – він не знав.

– Тоді я лише знав, що є наркодиспансери, в яких вживання одних наркотиків замінюють на вживання інших – синтетичних, і з яких зіскочити ще важче. І різні шарлатани, які беруть гроші, але  нічого по факту не роблять. У мене не було ніякого досвіду, як з цим справитися, — розповів він.

Потрібно завести сім’ю, — вирішує чоловік:

– Буду домашнім, буде мотивація, бо вже потрібно збавляти, адже я відчував, що погіршується і мій психічний стан, почали з’являтися параноїдальні думки.

Іван познайомився з майбутньою дружиною. Дуже швидко у них з’явився спільний побут. Чоловік видаляє всі старі контакти, змінює номер телефону, переїздить жити в інший район міста. Здавалося б, — це шанс почати нове життя. Але, як виявилося, вже незабаром одруження не стало панацеєю, пустота всередині нікуди не зникла, і він знову почав її заповнювати наркотиками, вживання яких приховував від другої половинки.

– Це все виливалося у брехню, сварки, нерви і ще більшу залежність від наркотиків. Я побачив, що стосунки не можуть мене зупинити, – констатує чоловік.

Народження дитини – це залізобетонна причина зав’язати із наркотиками. Але ні…

– Я навіть на пологах був у нетверезому стані, — зізнається Ваня. – Я бачив, що мене ніщо не зупиняє. Тим часом  параноя посилювалася. Я не довіряв самому собі. Не довіряв тому, що бачив. Підозрював дружину у зраді, хоча вона на той час сиділа вдома з маленькою дитиною, будучи другий раз вагітною на сьомому місяці. Життя було нестерпним ні для мене, ні для дружини, ні для дитини.

Я зміг викарабкатися, лише коли досягнув свого дна

profilaktika-narkomanii-2

У цей час Іван розуміє, що вже немає і задоволення від вживання наркотиків.

– Я вживав для того, щоб були сили йти на роботу. Але в той же час я відчув, що підхожу до такого стану, що ще трішки і можна відправлятися  в божевільню, — говорить Ваня.

Батьки запропонували поїхати в Центр для реабілітації від наркозалежності, хоча, зізнається чоловік, він ніколи відверто не говорив з ними про свою залежність. Звичайно, батьки знали про те, що він курить траву, бачили його теперішній стан, однак навіть не усвідомлювали масштаби залежності сина. Вони стали співзалежними, заперечуючи очевидні речі – «Це у когось горе, але не у нас», – говорили вони собі. Коли ж у реабілітаційному центрі матері довелося почути, скільки часу вживав її син наркотики і які саме, то у неї був справжній шок.

– Наступив такий момент, коли я був настільки виснажений… У мене забрали права, дружина закрила переді мною двері, купа боргів, закладені речі в ломбардах, — все це навалилося. Я не спав ночами. І от якось батьки приїхали з відпустки і сказали «Ти себе в дзеркалі бачив? Може все-таки поїдеш в Центр реабілітації?!» І ось в той момент я вже був готовий поїхати. Так сталося, що в Центр реабілітації я відправився на свій День народження. І це так знаково для мене, що моє нове тверезе життя розпочалося для мене з мого Дня народження, — розповів чоловік.

Саме в реабілітаційному центрі Іван отримав багато інформації, зокрема дізнався про групи, які йому допоможуть полюбити тверезе життя, та про 12-крокову систему реабілітації. Там він зміг розібратися, що з ним відбувається. Саме там він сприйняв, що наркоманія — це хвороба і вона невиліковна, і з цим йому доведеться боротися все своє життя. Також він усвідомив: якщо він зараз нічого не зробить, то тверезе життя його ніколи не буде влаштовувати. Однак те, що він обрав шлях боротьби – значило вже дуже багато.

Вже три роки комплекс цих заходів та постійні відвідування груп самодопомоги дозволяють йому вести нормальний спосіб життя.

– Якби я приїхав з ріпцентру і нічого не почав робити, то навряд чи я б зміг вести тверезий спосіб життя. Тому що життя колишнього наркозалежного – це як ескалатор: якщо я не йду вгору, то я автоматично скочуюся вниз. Навіть за ці 3,5 роки я помічав, як тільки я перестаю щось робити, відвідувати групу самодопомоги, то мій стан погіршується. Часом у мене виникало враження, що тепер я стаю залежним від цих груп. Але якщо порівняти, скільки мені дає тверезе життя, і якась витрачена година на відвідини групи, то тут все очевидно для мене. Я стільки часу витрачав, стільки здоров’я і грошей, вживаючи наркотики, тому зараз я обираю групи самодопомоги, — говорить чоловік.

«Я не знаю, що буде завтра, але сьогодні я обираю тверезе життя»

professionalnoe-lechenie-narkomanii1-1000x447

Ваня не знає, що буде завтра, чи не зірветься, але сьогодні, говорить він, «я обираю тверезе життя». І так день за днем…

– Сказати, що тепер я до кінця своїх днів не буду вживати наркотики, я не можу. Наркотик уміє чекати. Поки я щось роблю, у мне є певний імунітет, який дає мені сили не вживати, — розповідає хлопець.

За останні роки його життя, зізнається чоловік, змінилося кардинально. Та, головне, він навчився радіти звичайним речам – посмішкам дітей, прогулянці з родиною. Виявляється, ці речі теж можуть приносити кайф, але не наркотичний, а чистий, природний. Після реабілітаційного центру йому довелося заново вчитися тверезим ходити на роботу, будувати стосунки, виховувати дітей.

На 3,5 роки невживання приходиться 14 років наркотичної залежності, коли чоловік не міг згадати і тижня, щоб взагалі не вживав жодних наркотиків.

На той час у Вані вже майже не залишилося друзів, а з тими, з ким він раніше ділив дозу, він постарався обмежити своє спілкування. Особливо, у перший рік тверезості.

– Коли мова йде про наркоманію, то друзів там немає. Звичайно, мені хотілося їм розповісти, що вихід є, але в той же час я починав пригадувати своє минуле життя і розумів, що людина сама має досягнути своє точки, свого дна, коли він сам захоче щось змінити. Тільки в той момент мої поради можуть стати в нагоді. Тоді я вже можу розповісти, що є ось такі місця, де можуть допомогти. Я сам не погоджувався приймати будь-яку допомогу… Тільки коли я досягнув свого дна, тільки в той момент я погодився щось із цим робити. Тижнем раніше, тижнем пізніше – це заперечення не можна було нічим пробити. Навіть коли вже у мене лежали квитки на потяг, щоб їхати в Центр реабілітації, я ходив сумний, без грошей по Черкасам і думав: «Піду закладу телефон, щоб останній раз вжити». Але зупинила мене думка: «Якщо зараз не поїду, то через тиждень, можливо, вже й не погоджуся нікуди їхати», — пригадав Ваня.

Чи не боїться він, що знову повернеться до вживання наркотиків? Звичайно, такий острах є, але тут, говорить Ваня, головне, бути до кінця чесним із собою.

– Коли я приїхав в реабілітаційний центр, там потрібно було заповнити анкету, в якій були питання, зокрема, і про стан мого здоров’я, — ділиться Ваня, — тоді я відповідав, що у мене все нормально, але буквально через два місяці я на ці запитання відповідав вже зовсім по-іншому. Коли я підраховував, скільки за цей час я вжив наркотиків, скільки витратив на це грошей, скільки втрачено речей, скільки нереалізовано можливостей (три рази починав на безкоштовному вчитися в університетах), я зрозумів нарешті, що виною цьому наркотики. Тоді прийшло усвідомлення, що наркотик, насправді, не давав мені жодних переваг. Той рожевий період, коли мені здавалося, що він дає мені сили, впевненість в собі, це все дуже швидко пройшло.

Ті заходи, які допомогли йому, можуть не допомогти іншим, але потрібно шукати шляхи, виходи.

– Хтось іде в релігію, хтось на кулаках тримається – і так десятки років, знаходячи свою власну мотивацію. Є такий термін, як «суха тверезість», яка не радує. І я ще раз повторюся, щоб тверезість приносила щастя, то необхідно щось для цього робити. Для мене спрацювали групи самодопомоги, але у кожного свій шлях. Єдина умова – це бажання кинути вживати. І тоді вже неважливо, як ти це зробиш – з реабілітаційним центром чи без нього. Центр реабілітації це як фундамент, терапевтичне середовище, в якому ти можеш почати жити тверезо. Але я міг піти звідти в будь-який момент, мене там ніхто не тримав, — відзначив чоловік.

Утримуючись від вживання наркотиків вже понад 3 роки, Іван зрозумів, що для нього важливо поділитися з іншими своєю історією. Час від часу він відвідує наркодиспансер, де тим, хто бажає його почути, розповідає, що вихід є.

Якщо для когось все це було недостатньо переконливо, говорить колишній наркозалежний, то зверніть увагу на фінансову складову наркозалежності. Мова йде про сотні тисячі витрачених коштів. Це не куплені машини, квартири… але й це неголовне, ці 14 років —  це нереалізовані мрії і бажання, втрачене здоров’я, а для когось – загублене життя.

У Вані підростає двійко дітей. І зараз йому вже страшно усвідомлювати, що вони також можуть успадкувати залежність від чогось – алкоголю, наркотиків, ігор, їжі… Насправді, можна залежати від безлічі речей у цьому світі. Та головне засвоїти, що тільки людина може змінити своє життя, навіть в той момент, коли їй здається, що все втрачено…

Loading...
Loading...

Можливо Вас зацікавить