«Якщо ці діти тебе люблять, то люблять на всі сто відсотків», — особливі вихованці Смілянського дитячого психоневрологічного інтернату

smila dytjachyj internat 12

Вони називають тебе янголом, чемно вітаються, міцно обіймають та не відпускають, поки не відповіси взаємністю. Якщо ти їм сподобаєшся, то вони тобі покажуть, що значить справжня любов – без залишку й усіляких «але», а якщо – ні, то це вже не виправиш.

У Смілянському дитячому психоневрологічному інтернаті проживають особливі діти. Вони з народження мають вади розумового розвитку – помірну, важку і глибоку розумову відсталість. Тут неповносправні діти ІІ, ІІІ і ІV профілю психоневрологічних захворювань перебувають до 35 років. У цьому також особливість цього закладу. На Черкащині він один такий.

Заснований він був у 1967 році, а запрацював у 1968. Наразі в ньому перебуває 188 вихованців віком від 4 до 35 років, серед них є 6 сиріт і 36 дітей, позбавлених батьківської опіки і піклування.

smila dytjachyj internat 5

smila dytjachyj internat 8


Підопічним будинку-інтернату забезпечено цілодобове медичне обслуговування кваліфікованими медичними працівниками. Функціонують стоматологічний кабінет, кабінет ЛФК та масажу, фізіотерапевтичний кабінет, кімната реабілітації, кабінет психолога, фітобар. Вихованці, згідно медичних показників, повністю забезпечені немоторизованими засобами пересування, манежами та ходунками. Для вихованців ІV профілю захворювання встановлено реабілітаційне обладнання. Крім того, сформовано групу вихованців, з якими працює реабілітолог.

Без фальші: особливий підхід до особливих дітей

У Смілянському дитячому будинку-інтернаті майже сімейний уклад. Багато хто з його вихованців іншої родини не знає, дехто – і не хоче знати, адже сюди від них спекалися батьки-алкоголіки, які, бувало, не цуралися й рукоприкладства. А дехто попри все сумує за родиною і зізнається, що сюди довелося віддати, бо «була неслухняною». А під неслухняністю, пояснюють працівники закладу, мається на увазі, що рідним, навіть якщо вони щиро вболівають за свою особливу дитину, важко самотужки забезпечити всі її потреби.

А ще ж бувають неконтрольовані приступи агресії, про які потім ці діти шкодують, як вміють це тільки вони, але ж уже нічого виправити не можна.

– Оскільки у них емоційно-вольові розлади, то бувають афективні спалахи, агресія. Вони і не винуваті, що воно так стається. Потім прибігають, просять пробачення, кажуть «От я не знаю, що на мене напало». Так само у них недорозвинуте мовлення, але ось один одного вони розуміють, — розповідає завідувач навчальної педагогічної частини Надія Риндіна.

Тому часто батьки віддають таких дітей у подібні заклади не тому, що вони їм не потрібні, а тому що патології бувають настільки важкі, що без догляду спеціалістів вони просто не можуть впоратися. У таких же установах  цілодобовий медичний нагляд, фахові спеціалісти, які знають, як працювати з такими дітьми.

smila dytjachyj internat 13

– Хай яка мама хороша не буде, але вона просто не знає, як з такою дитиною спілкуватися. У нас є вихованець Льоня, мама його дуже любить, але він раз накинувся на неї, тому їй довелося віддати його у спеціалізований заклад. Батько у нього хворий на шизофренію, йому передалося спадково. Тому дуже потрібно, щоб були такі заклади, де такі діти, які не адаптовані до навколишнього світу, могли б отримати належний догляд. – переконана Надія Олександрівна.

А ще ці діти дуже чутливі: до фальші, брехні, лицемірства. Тому ті, хто не готовий сприймати їх по-материнськи, довго у колективі не затримуються. Був випадок, коли прийшла жінка з педагогічною освітою, але погодилася працювати прибиральницею, оскільки не витримала психологічного навантаження.

smila dytjachyj internat 11

Вихованці закладу вже готуються до Нового року

А ще в інтернаті функціонує скринька довіри, куди вихованці кидають свої побажання, прохання, діляться, що їм подобається, а що ні.

– Але в основному просять телефон, ноутбук і ковбасу, – сміється педагог, зауважуючи, що у вихованців 5-разове харчування, всім необхідним вони забезпечені. – Ми їм, буває, кажемо, ну подумайте, давайте щось інше.

smila dytjachyj internat 4

Між собою вихованці живуть переважно мирно. Принаймні жоден із тих, з ким вдалося поспілкуватися, не жалівся, що його хтось ображає. Хоча, конфлікти трапляються, навіть бійки, зізнаються працівники закладу, однак їх швидко залагоджують, мирять між собою.

Діма в інтернаті проживає вже 11 років. До Сміли приїхав із Чигирина, де він здобув професію майстра-штукатура. Тепер свої вміння застосовує тут.

– Я тут для себе стараюся, щоб  нас тут все було красіво, процвітало, — говорить Діма та додає, що вже при інтернаті опанував і швейну справу, тож може похизуватися і власноруч виготовленими рукавичками, а ще вишитими роботами.

smila dytjachyj internat 7

Смілянський дитячий інтернат має велике господарство, тож ті вихованці, які мають бажання, допомагають працівникам закладу.

smila dytjachyj internat 17

Ігор у спеціалізованому закладі живе з 2004 року. Сам розповідає, що він «був домашнім», але мати випивала, дома він вчитися не хотів, тому його перевели до Смілянського дитячого будинку-інтернату.

– Я хотів собі знайти нормальних батьків, які б не пили, не курили. А тих не хочу і бачити, вони як мене віддали сюди, то геть ні разу не приїжджали. Мати дома з мене знущалася, не годувала, не хочу бачити її, — зізнається хлопець і каже, що тут у нього є друзі, з якими він усім ділиться, а вони з ним.

«Ми їхню енергію направляємо у правильне русло»

До кожної дитини тут застосовують індивідуальний підхід, в залежності від рівня розумової відсталості.  В інтернаті є і лежачі діти, переважно – це хворі на ДЦП.

– У нас є дітки, які самі їсти не можуть, їм потрібне зондоване харчування, тут потрібен свій специфічний догляд, це нелегко. А 2-ий і 3-ій профіль – це ходячі дівчатка і хлопці, але ж там специфіка обслуговування. Деякі себе обслуговують гарно, а деяким потрібно допомогти. Так буває, що і 35 років, а він ще сам себе не обслуговує, потребує постійного контролю, — розповідає Надія Риндіна.

Ті ж діти, які мають не важкий стан і навчилися самообслуговуванню, виходять в місто. Люди реагують по-різному, хоча «пальцями не тикають», зізнається педагог-вихователь. А от випадки, коли користуються їхньою довірливістю, трапляються.

– От скільки ми з ними не виїжджали, а ми і в Будинку культури були, й на різноманітні екскурсії їздили, чи в дизелі з ними їдемо, то ніколи не помічала, щоб якось так люди реагували, — говорить Надія Риндіна.

Для цих дітей – будинок-інтернат весь їх світ. Тому працівники закладу намагаються показати, що за цими стінами існує й інший не менш цікавий світ, і він не обов’язково повинен бути ворожим до них, навіть якщо їм і довелося зазнати в ньому прикростей.

Уже років сім вихованців закладу возять покупатися на Дніпро. Вже навіть мають своє місце перед черкаською дамбою. Купа позитивних емоцій забезпечена, а ще ж і фізичний розвиток, який їм так необхідний. Такі походи не проходять марно: вкупі із відвідинами басейну в Черкасах вони забезпечили цим особливим дітям перше місце по плаванню на змаганнях серед будинків-інтернатів.

– Якби ми їх нічим не займали, то, зрозуміло, вони б свою енергію направили б в якесь інше русло: або трощили все, або крали чи билися. А так ми направляємо цю енергію в потрібне русло. І їм це подобається, і ми бачимо результат, — говорять педагоги закладу.

smila dytjachyj internat 6

У багатьох цих дітей є своє захоплення, одне, але є. В цьому також їх специфіка. Коли педагоги інтернату помічають, що у когось із них є до чогось здібності, вони відразу підтримують це їхнє прагнення. Але якщо їхній вихованець захопився вишивкою, то він займатиметься тільки вишиванням, якщо футболом – тільки футболом. Вони не здатні захоплюватися малюванням і тенісом, співами і різьбленням по дереву одночасно.

Але як і у всьому іншому, своєму захопленню вони віддаватимуться стовідсотково. Тому коли під час футбольних змагань у одного із вихованців сталася травма, він не сів на лаву запасних, а попросив вколоти йому знеболювальне і пішов грати, допомігши вибороти футбольній команді інтернату перемогу.

Вихованка закладу Альона обожнює співати і не соромлячись відразу демонструє свої здібності. Вона співає свою улюблену пісню про маму і зізнається, що дуже сумує за родиною. Добре, що є мобільні телефони і вона  може в будь-який час поговорити із своєю великою родиною.

smila dytjachyj internat 9

А от Олені відразу сподобалося займатися вишивкою. Вона може годинами сидіти схиленою над канвою, майстерно виводячи хрестик за хрестиком. У кімнатці, де вона вишиває, все заставлено її картинами. На одну з них вона витратила чимало часу, хоч їй казали, що робота дуже складна, проте вона не побоялася і взялася за неї. Результат перевершив всі очікування.

smila dytjachyj internat 15

smila dytjachyj internat 16

– Мені просто захотілося. Мене навчили і бісером вишивати, і хрестиком звичайним, і болгарським, і  алжирським. Мої роботи на різні виставки посилали, дуже приємно, коли їх якось відзначають, — розповіла про своє захоплення дівчина.

smila dytjachyj internat 14

«Ти моя кохана» — адаптація донеччан у Смілянському дитячому будинку-інтернаті

У 2015 році Смілянський будинок-інтернат поповнився переселенцями з донецького закладу. Тоді поріг установи переступили залякані хлопці, в голову яким вбили казки про бандерівців, які їх з’їдять. Тому перше, що вони зробили – спалили жовто-блакитні стрічечки, які прикрашали дерева в інтернаті.

– Потім пройшов час і вони нас почали «мамочка» називати, директора інтернату – «папочка». Уже ми рідні, щебечуть нам «Ти моя кохана». До цього ж тільки російською говорили.

Наразі в закладі перебуває 14 переселенців з Дружківського будинку-інтернату Донецької області. Хоча в 2015 році їх прибуло 15, одного перевели в інший інтернатний заклад на Черкащині. Троє з цих хлопців підсилили футбольну команду, яка діє при Смілянському дитячому будинку-інтернаті вже протягом 11 років. Не перебільшенням буде сказати, що саме вони принесли перемогу команді на Міжнародному футбольному турнірі SENI CUP 2017, що відбувся 10-12 липня в Польщі.

smila dytjachyj internat

– Такого великого успіху, як у цьому році, у нас ще не було, — говорить інструктор з праці і по сумісництву тренер футбольної команди Сергій Макаров. – У минулому році ми третє місце зайняли по Україні, а  у цьому – перше. Це завдяки тому, що нашу команду підсилили три переселенці з Донецька. Хлопці приїхали дуже підготовлені. Ми тут практично тільки підтримуємо їхню підготовку на рівні.

smila dytjachyj internat 2

smila dytjachyj internat 3

Вони живуть цим футболом. Тільки тренер о 8 ранку переступає поріг інтернату, хлопці вже його зустрічають з м’ячем і біжать на поле. Продовжують вони заняття після 17.00.

Якщо вони люблять — то люблять на всі 100%

Весь час діти проходять психологічну корекцію, направлену в першу чергу на їх соціалізацію, щоб вони могли сказати, чи вони хочуть їсти, чи в них щось болить, могли заправити ліжко, відкрити/закрити замок, скласти одяг, роздягнутися й одягнутися. Важливо навчити цих особливих людей обслуговувати себе в побуті. Прості для нас речі, такі як зачесати волосся, заварити собі чай, зашнурувати черевики, ці діти можуть опановувати досить довгий час, адже у них порушена координація рухів, вони погано орієнтуються в просторі, тому тут працюють з їхньою моторикою.

– Я дивлюся по їх психологічному стану. Бачу, що можу сформувати групу — ми працюємо в групі. Якщо бачу, що дитина не налаштована на спілкування, я з нею займаюся виключно індивідуально. Головне, все робити систематично, навіть якщо спочатку отримуємо негативний результат. Наслідування, повторюваність, постійно одне й те саме, тільки так досягається результат, — говорить вчитель-реабілітолог Олеся Кравченко.

У кожної дитини результат досягається за різний проміжок часу. На жаль, є такі діти, переважно 4-го профілю, від яких так і не вдається отримати відгук.

– Вони дуже-дуже добрі, — додає завідувач навчальної педагогічної частини Надія Риндіна. – Єдине, погано, самостійно їм буде важкувато жити.

smila dytjachyj internat 10

Однак комплекс всіх цих заходів, хоч і потрохи, але корегує психо-емоційний стан вихованців.

– Ті органічні наслідки ушкодження кори головного мозку підлягають корекції, хоча важкувато. Вони як білий листок, який ми заповнюємо, — говорить Надія Олександрівна.

По досягненню 35-річного віку більшість неповносправних забирають додому. Усім вихованцям після досягнення повноліття оформляються паспорти та документи про інвалідність. Далі, говорять працівники інтернату, доля їх підопічних не завжди складається гарно. Дуже часто родини, в які їм доводиться повертатися, неблагонадійні, які не надто переймаються долею таких дітей, тим паче подальшою їх соціалізацією у суспільстві. Кому ж немає куди повернутися – відправляють в інтернати для дорослих.

У декого ж адаптація в суспільстві проходить настільки вдало, що їм вдається створити сім’ю. Однак такі приклади поодинокі.

Будь-хто не прийде працювати у такий заклад. Тут потрібно мати терпіння, велике серце, яке готове поспівчувати не тільки одній дитині, а всім без винятку, та вміння щиро показувати свої емоції. Адже навіть у 30-річному віці вихованці закладу все одо залишаються дітьми. А всім відомо, що діти пізнають світ в першу чергу через  нас, дорослих, своє найближче оточення. І якщо працівники закладу для них стають сім’єю, то і для них ці діти мають стати родиною. Тільки так. Інакше в їх реабілітації та соціалізації ніяких зрушень не буде.

– Це наша сім’я. Я навіть йду у відпустку, і вже на третій день відчуваю, що чогось мені не вистачає. Я дуже сумую за ними. І коли вже виходжу на роботу, вони біжать до мене, обнімають, кричать «Мамочка! Мамочка!». Жалієш їх так само як своїх дітей. Когось посвариш, комусь гостинчика принесеш… Але, однозначно, до цих дітей потрібно підходити індивідуально, — розповідає Світлана Мардаренко, молочна медична сестра, няня.

Це має бути покликанням. Як нагорода – ці діти дарують щиру і непідробну любов.

– Якщо ці діти тебе люблять, то люблять на всі сто відсотків, — говорить Олеся Кравченко. – А скільки компліментів ти почуєш від них, поки пройдеш по коридору. Я дома стільки не чую. І вони все бачать, все помічають: чи у тебе нова помада, чи нова сумочка. Вони вітають по телефону з Днем народження, хто вміє писати смс – шле смски. І не дай Бог ти не проігноруєш це, обов’язково потрібно похвалити. Якщо вас ці діти полюблять, то ви зрозумієте, що таке вас кохають, — додає Надія Олександрівна. – Настільки вони віддані в любові. Але якщо вони незлюбили, то така людина у нас довго не затримається. Вони або люблять, або ненавидять. Серединки у них немає.

Ці діти настільки звикають до свого оточення, що коли батьки навіть на декілька днів забирають їх додому, вони там відчувають тривогу, не сплять. Та й самі батьки, не справляючись із емоційно-вольовими розладами своїх дітей, привозять їх назад в інтернат із запитанням «Як ви з цим справляєтесь?»

Хоча й розірвати зв’язк між матір’ю та дитиною буває дуже важко. А поки існує цей зв’язок, говорять спеціалісти психо-неврологічного інтернату, адаптація у закладі проходить дуже важко.

– Ці діти сприймають більше все на підсвідомості. Свідомість у них ушкоджена. Якщо батько чи матір емоційно не відпускають, то адаптація дуже важка. Якщо вже вирішили, що треба, то вже буквально через декілька днів дитина починає освоюватися, може сама себе обслужити, а тільки його чи її знову забрали на декілька днів додому — знову не може нічого. Тому ми кажемо батькам, щоб вони вирішували: або ви залишаєте дитину в цьому закладі і вона живе так як всі, або забираєте додому, — розповідає надія Олександрівна.

smila dytjachyj internat 18

– Я такими методами з цими дітьми займаюся, вихователь  — такими, але ми рухаємося в одному напрямку, — наголошує лікар-реабілітолог. – Забрали дитину на місяць – вся праця пішла нанівець.

Loading...
Loading...

Можливо Вас зацікавить