Чи ми в Європі, чи Європа в нас?

На Майдані встали за Європу, українці хочуть європейського життя, ми прагнемо європейських стандартів… Подібні фрази за останній рік ми чуємо ледь не кожного дня, говоримо їх самі, переконуємо інших.

Проте чи усвідомлюємо ми, що це означає?

Наприклад, я хочу не європейського, американського чи канадського життя. Я просто хочу жити по-людськи. Настільки, наскільки я на це заслуговую.

Якщо я не смічу на вулицях і привчаю до цього своїх дітей, то чому, виходячи у свій рідний під’їзд, у мене іноді виникає таке відчуття, що я попала одночасно на склад макулатури, смітник і пункт прийому склотари? І справа не тільки в тому, що прибиральниця з’являється раз у місяць. А в основному в тому, що мої сусіди знизу люблять вийти зранку попити кави на сходову клітину, залишаючи після себе купу недопалків.

Працівники ОСББ вдаються до різних прийомчиків, щоб спонукати  особо «чистоплотних» мешканців нашого будинку донести  папірець зі скриньки до смітника, який вони запобігливо поставили поряд, та ще й підписали (це вже для «повних інтелектуалів»), що кидати потрібно «СЮДИ».

Допомагають їм у цьому і мешканці будинку, розклеюючи у себе на поверхах листівки з проханнями не викидати недопалки у під’їзді. Проте прогрес спостерігається лише в тому, що такі інформашки перестали хоча б зривати.

65 років тому  міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман представив усьому світові своє бачення майбутнього єдиної Європи – ключ до миру та добробуту на континенті у той час, коли ще не відійшли від травм минулої війни, а Європа вже стояла на порозі третьої світової війни. 

Три з половиною десятиліття потому на Міланському саміті 1985 року лідери ЄС вирішили увічнити день проголошення Декларації Шумана та постановили щорічно відзначати 9 травня як «День Європи». 

В Україні він відзначається з 2003 року в третю суботу травня, як визнання її європейського вектору розвитку.

Не знаю, чи наблизилися ми за 12 років хоча б на крок до Європи. Проте хочеться, щоб у третю суботу травня ми відзначали день України. День, коли ми усвідомимо: щоб бути європейцями, нам не потрібне благословення Європи. Ми просто маємо стати тими людьми, які поважають свій народ, свою країну, свої звичаї і мову.

Почнімо з малого: не пройдімо мимо обгортки, що лежить на землі. І можливо, колись, ми з подивом будемо відмічати: як взагалі вона могла там опинитися?

Ми не можемо змусити за один день, рік чи десятиліття наших політиків не красти, бути гідними своє країни чи  жити заради неї. Проте ми точно можемо стати такою нацією, щоб Європа захотіла бути в Україні.