Гарячі новини:
Чотирилапі терапевти: як собаки реабілітують дітей у Черкасах та чи не шкодить це тваринам? (ФОТО, ВІДЕО)
У Черкасах активно розвивають каністерапію — метод реабілітації, в основі якого лежить спілкування з собаками. Чотирилапі терапевти допомагають дітям із інвалідністю покращувати комунікаційні навички, ветеранам — долати наслідки психологічних травм та підтримують тих, хто шукає емоційної рівноваги.
Каністерапія — метод терапії із використанням спеціально керованих, навчених собак. Вона корисна для адаптації, соціалізації та реабілітації дітей, наприклад, із синдромом Дауна, розладами аутичного спектра (РАС), ДЦП, синдромом дефіциту уваги та гіперактивності (СДУГ).
Зокрема, такою реабілітацією займаються в Черкаському обласному клубі службового собаківництва ТСО України, який вже діє близько 55 років. За словами його керівниці Наталії Кривоколінської, раніше в ньому займалися лише дресируванням чотирилапих друзів та підготовкою помічників для прикордонників та поліціянтів. Однак вже понад пʼять років їхні вихованці беруть участь у реабілітаційних заняттях, які сприяють емоційному відновленню пацієнтів.
Сама пані Наталія в клубі вже понад 45 років. Каже, що прийшла туди ще десятирічною дитиною й починала з дресирування німецьких вівчарок. Каністерапією зацікавилася через свою улюбленицю Габбі або як ще її називають Габрієлла Супер Агент — неодноразову переможницю міжнародних та всеукраїнських виставок та змагань:
“Габбі звикла брати участь у змагання та виставках. У неї була дуже гарна карʼєра, але сім років для собаки — уже пенсійний вік, тому вирішила застосовувати її знання в іншому напрямку”.
Тому вже кілька років Габбі є каністерапевтом та допомагає дітям, ветеранам та всім, хто потребує емоційної підтримки.
“Ми з’їздили в Європу, склали іспит, навчалися. І потім, коли приїхали сюди, в Україну, про це тут… ну не те щоб ніхто не чув, але це не було розвинено”, – зазначає очільниця клубу.
Наразі в клубі налічується девʼять собак-терапевтів різних порід: йоркширський терʼєр, коргі, мальтійська болонка, джек-рассел та вівчарки. Усі вони пройшли відбір.
Зокрема, мальтійська болонка Манго, який в терапії вже три роки, мав непростий шлях здачі іспитів для того, аби стати каністерапевтом. Манго склав тести по курсу з дресування, а потім заліки, аби підтвердити, що він може займатися з дітками.
“Ми даруємо неймовірні емоції собі, дітками та дорослим. Ми навчаємось, беремо участь в показових виступах, тренувальних виступах. Хлопчик має диплом, який підтверджує, що він є каністерапевтом. Він у мене дуже ніжний, слухняний і надзвичайно любить діток”, – зазначає власниця Манго Наталія Очеретянко.
Тим часом шестикласниця Варвара Гриценко разом зі своєю чотирилапою подружкою Баффі працює над тим, щоб її песик теж став терапевтом. Дівчинка прагне, щоб її улюблениця не лише брала участь у змаганнях, а й допомагала людям, як це роблять собаки клубу.
“Ми вчимо команди, проходимо барʼєрчики, траси та займаємося з дітками. Я готую Баффі до змагань і щоб вона стала каністерапевткою”, – розповіла журналістам видання “ВиЧЕрпно” школярка.
Зазначимо, усі собаки, яких залучають у терапевтичному процесі, проходять ретельну підготовку та тренування. Усі тварини повинні бути соціалізованими та вихованими. Вони мають добре ладнати з усіма людьми, навіть із незнайомцями, легко йти на контакт, дозволяти себе торкатись, спокійно реагувати на незнайомі ситуації та галас.
За словами Наталії Кривоколінської, у клуб приводять різних песиків для навчань, і коли вони бачать, що в чотирилапого є потенціал стати каністерапевтом, то пропонують почати підготовку:
“На навчання песика йдуть навіть не місяці, а роки. Собака повинен здати в будь-якому випадку дві програми, щоб його допустили до занять з людьми, — додає пані Наталія. — Але для початку чотирилапий друг має пройти початкову дресуру, щоб він знав команди “до мене” і “місце”. Бо це безпека як і самої собаки на вулиці, так і власника”.
Черкащанка Анна Юхименко часто приводить свою 10-річну доньку Дашу, яка має синдром Дауна, на такі заняття. За словами мами, терапія з собаками позитивно впливає як на дитину, так і на неї саму:
“Ми відвідуємо футбол, логопеда, різних спеціалістів, звичайно, каністерапію, і це дає свої позитивні результати. Собаки навчені, вони розвивають в дитині навички догляду за песиком. Навіть на собі я відчуваю позитивний результат. Бо дорослі теж стресують, а коли ми зустрічаємося з тваринками, то стає тепло на душі. Дитина в мене гіперактивна, і після спілкування з песиками вона стає спокійніша”, – розповіла Анна Юхименко.
На сеансах каністерапії Даша зазвичай обіймає песиків, гладить їх і навіть намагається вчити команд. Усі заняття проводяться в невимушеній атмосфері.
Варто зазначити, що довге заняття терапією для песика може нашкодити. Оптимальний час активної взаємодії з однією дитиною не повинен перевищувати 10–20 хвилин, максимум — пів години. Після цього собакам потрібен тривалий відпочинок, який може продовжуватися шість годин або навіть більше. Тому для уникнення перевтоми собак, на заняттях часто працюють дві тварини по черзі. Поки одна активно спілкується з дитиною, інша перебуває в переносці та відпочиває. Такий підхід дозволяє зберегти енергію та емоційний баланс чотирилапих терапевтів.
Каністерапію застосовує у своїй роботі й докторка психологічних наук, практикуюча психологиня Інна Лукʼянець. Її напарник Фрейд, названий в честь австрійського психолога Зигмунда Фрейда, вже три роки допомагає зрозуміти, що саме турбує маленьких пацієнтів, і знайти підхід до розв’язання їхніх проблем.
“Із погляду терапевтики, діткам з інвалідністю, діткам, у яких є психологічні й внутрішні проблеми, набагато легше спілкуватися саме з собаками. Наприклад, якщо ми говоримо про те, щоб навчити діток читати й побороти сором’язливість. Коли вони починають читати книжку собаці, то та з безумовною любов’ю їх слухає, і дитина починає вичитуватися. І сам факт того, що песика можна погладити, обійняти, є терапевтичним. Адже ми всі соціальні істоти й нам треба відчувати тепло та емоційний комфорт”, – зазначає психологиня.
Сам Фрейд, коли йому був рік, пережив місяць окупації російськими військами у Броварах. Ці події залишили глибокий слід на його психіці, спричинивши розвиток посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
“Коли ми його забрали, то ще рік чи навіть два він стресово реагував на голосні звуки, забивався в куток. Він і зараз розрізняє, коли, наприклад, звук від природних явищ, а коли неприродні. От коли грім, то він не реагує, а коли неприродні, то ховається”, – розповідає пані Інна.
Наразі Фрейд проводить сеанси й самостійно, і з Інною Лукʼянець. Його присутність допомагає створити довірливу атмосферу, а самі сеанси нерідко перетворюються на терапевтичну гру:
“Зигмунд Фрейд теж мав собаку, який був присутнім на консультаціях і допомагав зчитувати емоційний стан клієнта. От Фрейд так само допомагає. Діти розповідають йому свої проблеми, він переказує їх мені, я тоді говорю йому, як їх правильно вирішити, ну і перекладаю ніби. І таким чином у нас відбувається ця комунікація”, – поділилася Інна Лукʼянець.
Також додає, що на прохання маленьких клієнтів при вході в офіс незабаром додадуть вивіску, що в центрі працює не лише психологиня Інна Лукʼянець, а й терапевт Фрейд.
Авторка матеріалу — Надія Паніван
Авторка матеріалу — Надія Паніван
