Гарячі новини:
Несли багато і віддавали останнє… Команда черкаських журналістів об’єдналася заради допомоги війську (ФОТО, ВІДЕО)
У волонтерську родину четверо журналістів об’єдналися практично з перших днів війни. Спочатку збирали гуманітарку, де прийдеться, реагували на всі запити, намагалися допомогти всім — і цивільним з регіонів, близьких до фронту, й, звісно, військовим.
Поєднала їх одна професія, адже дуже добре знали одне одного ще до початку повномасштабного вторгнення, дехто ж із команди уже багато років товаришував.
З часом у кожного з’явилася своя роль у колективі: хтось збирає, хтось пакує, хтось відвозить на фронт.
Наше видання поспілкувалося з волонтерами, які на той момент перебували в місті, й дізналося, кому прийшла ідея об’єднатися заради спільної справи та чи за цей час не прийшла втома та розчарування.
Почалося все з Вікторії Хамази, яка збирала допомогу буквально з перших днів війни, але робила це в себе у квартирі, де місця було мало, пригадує Ольга Косенко, журналістка телеканалу “Ми – Україна”.
“Тому прийшла ідея знайти місце, де ми будемо базуватися. І я через свою подругу, яка працює в одній із шкіл міста, поговорила з директоркою, чи не впустить вона нас. Тоді думали, що це ненадовго, можливо, місяць-другий. Вона нас впустила. Уже в перших числах березня ми сюди переїхали, власне, з того все і почалося”.
Кістяк команди складають саме журналісти – Вікторія Хамаза, Ольга Косенко, Ірина Цимбал та Сергій Дністрян, хоче ще є і водії – Тимур, Євгеній і Віктор, які прийшли з інших сфер. Постійно до зборів доєднуються й інші волонтери, які, або чимось допомагають, або через їхню команду передають допомогу іншим підрозділам, які до них звернулися.
– Тут постійно були люди, машини від’їздили й приїздили. І нас тоді було менше, ніж зараз, з хлопців був тільки Сергій Дністрян, – пригадує Ольга про початок їхньої діяльності та додає, що нині склад команди дещо розширився.
Перший збір волонтерів-журналістів був для цивільних на Харків.
– Тоді ми збирали все: і крупи, і продукти харчування. Ми оголосили збір в суботу, написали список потреб, то нам тоді з Ірою (Цимбал – ред.) не було навіть коли присісти, люди йшли і йшли. Ми навіть не встигали запаковувати. Потім почали підтягуватися організації, гуманітарні фонди, які нам допомагали, – розповіла Оля.
На перших порах волонтери намагалися допомагати всім, хто до них звертався, незалежно від регіону.
– Ми нікому не відмовляли, для всіх збирали, – говорить Ірина Цимбал, журналістка телеканалу “ICTV”. – Спочатку це було хаотично. Зараз уже військові чітко кажуть, що їм потрібно. І ми по списку їм складаємо і відправляємо. Якщо раніше і гречку, й рис відправляли, то зараз, звісно, військовим це не потрібно, хіба солодощі можуть попросити, їжу швидкого приготування, ліки…
Наразі волонтери мають свій більш-менш сталий графік відвантажень і поїздок. Зазвичай, це раз на два тижні чи на тиждень. Спочатку ж об’єми гуманітарної допомоги були значно більші, тож відвантажували допомогу й по декілька разів на день.
Та й людей, які приносили гуманітарку, перераховували гроші — теж було більше. Їхні історії, зізнаються волонтери, вони пам’ятають і досі, адже кожна з них унікальна і безмежно щемлива.
– Ці величезні коробки, які несли люди, це було і захоплююче, і страшно, і вражаюче, – коментує Ірина Цимбал. – Ці люди… це було дійсно до сліз, бо несли багато і віддавали останнє. І це тоді надавало крила. Вони робили нас спокійнішими й впевненішими.
– І люди були різні, – додає Ольга Косенко, – від бабусі, яка приносила по 100 грамів попаковані крупи, до людей, які приносили дорогу шинку, салямі. Була й мама військового, син якої не виходив на зв’язок тиждень, і вона перерахувала нам гроші, сподіваючись, що, допомогаючи іншій дитині, вбереже її власну. Був військовий-прикордонник, який віддав свою премію, бо його підрозділ забезпечений, а той, якому збирали, – ні. Мама, яка збирала речі для свого сина та його побратимів, принесла все волонтерам, бо син загинув.
Таких історій, відзначає Оля, було багато і кожна наступна вражала ще більше:
– З перших історій, яка запам’яталася… Була ожеледь і до нас прийшла пішки з Південно-Західного району бабуся, яка в тачанці привезла пофасовані крупи, консерви, овочі, які, очевидно, вона для себе зберігала. Ми тоді в неї нічого не взяли, бо розуміли, що їй самій знадобиться. Але ми побачили, що люди були готові віддати останнє.
Дуже запам’яталася мені історія із мамою бійця, яка зі мною зв’язалася через месенджер. Вона написала, що її син теж воює і не виходить на зв’язок уже якийсь час. І вона тоді перерахувала нам певну суму. Таким чином вона намагалася себе трішки заспокоїти: допомагаючи чужим дітям, сподівалася, що син таки вийде на зв’язок.
Кожен новий збір – це завжди хвилююче, розповідають волонтери, адже до останнього не знаєш, чи вдасться його закрити й за який час.
– Я пригадую наш перший збір на автівку. Для нас це космічна сума була. Але ми тоді цей збір закрили за три дні. Нам із цим допоміг Бобров (музикант, виконавець, актор черкаського драмтеатру – ред.), він стільки концертів для нас зробив. І завдяки таким людям ми змогли закрити цей збір. Це для нас було ледь не свято, ми зібрали на тачку, – ділиться емоціями Іра Цимбал.
Зібрати усе необхідне нашим воїнам – це пів справи. Ще ж треба доправити це до їхніх позицій, які здебільшого знаходяться десь на передньому краї. Тож кожна така поїздка, яка може включати до десятка точок вигрузок допомоги, – сповнена небезпек.
– І обстрілювали машини, і снаряди поруч розривалися. Декілька машин уже згоріли, – відзначив Сергій Дністрян, телеоператор телеканалу “ICTV”.
За цей час у волонтерів з’явилися підрозділи, яким вони допомагають постійно, проте намагаються не відмовляти нікому. Однак закривати збори стає все складніше.
– Раніше збір ми закривали за три дні. І навіть не про гроші мова, а про якісь речі, медицину, продукти. Зараз стало складніше, – говорить Оля Косенко. – Наприклад, один із останніх зборів ми оголошували на одяг для бійців. Ми навіть не нове просили. І не було жодного відгуку. Грошима ще кидали, тому ми поїхали й скупилися.
На щастя, є люди, які донатять щомісяця, є бізнес, який для волонтерів робить величезні знижки на товар. Та й колеги-журналісти виручають, завжди допомагають зі зборами для армії.
Змінилися й потреби у бійців. Якщо раніше просили все від одягу до медикаментів, то зараз запити військових дещо відкоригувалися, усе більше потреба в спецобладнанні.
– Їжа, ліки – це наче завжди треба, але вже не в такій кількості. Зараз більше просять мавіки, рації, старлінки, тобто серйозніші набагато потреби, – додають волонтери.
За цей час неодноразово хотілося все покинути, розповідають журналісти.
– Ми всі працюємо, у нас немає жодної людини в команді, яка б займалася виключно волонтеркою. Бували моменти, коли втомлювалися так, що хотілося, якщо не покинути повністю, то відступити, але цей емоційний сплеск триває кілька годин, потім ти заспокоюєшся і розумієш, якщо хлопці не втомлюються і не кидають отам (на передовій – ред.), де їм раз у сто разів важче, то яке ти маєш право покинути це отут, в тилових Черкасах?! Тому заспокоюєшся і тягнеш далі, – говорить Оля Косенко.
Попри накладки, які все ж трапляються, Сергій Дністрян відзначає, що їм вдається поєднувати волонтерство зі своєю основною роботою. У поїздки оператор обов’язково бере із собою камеру. І хоч не всі кадри можна показати на загал, все ж дещо використовують у своїх сюжетах.
Та все ж, як не крути, зізнаються журналісти, це займає багато часу, який доводиться забирати саме від домашніх справ, сім’ї, рідних та друзів.
– Є робота, бо ти від неї нікуди не дінешся, і є це, – говорить Косенко.
– Ось сьогодні зранку ми поїхали на зйомку й не заїжджаючи нікуди докупили все необхідне в магазинах і бігом сюди пакувати, – додає Ірина Цимбал.
Після цього, говорять журналісти, можна видихнути на тиждень, а далі знову по накатаній схемі, адже хлопці й дівчата із ЗСУ щодня боронять Україну, щодня мають нові потреби в обладнанні, одязі, медикаментах, а іноді й у чашці міцної кави із черкаським тістечком до неї, дбайливо запакованим і привезеним для справжніх Героїв.
Якщо хочете допомогти команді волонтерів швидше закривати збори, можете задонатити сюди:
📌«ПриватБанк»: 5168 7456 1293 1532
📌PayPal: [email protected]
📌Моно: 5375411204994169
“Даний матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” та за фінансової підтримки програми МАТРА Посольства Нідерландів в Україні”.
Авторка матеріалу — Анна Романенко Оператор — Володимир Осауленкo
