І штори повісити, і самогубцю з восьмого поверху зняти… – будні черкаських патрульних

Патрульний ніколи не знає, що чекає на нього наступної миті: затримання дрібного крадія, спроба суїциду чи жорстоке вбивство. Інтернет-видання “Вичерпно” вирішило дізнатися та поспостерігати, як патрулюється черкаським охоронцям громадського порядку у місті.

Нам випала приємна нагода покататися із 118 екіпажем, патрульними Віталієм Яциною та Юрієм Кордоном. За словами командира батальйону Ярослава Курбакова, 118 екіпаж створений для підсилення інших екіпажів, тому патрулюють по всьому місту.

Читайте також: “ДЕНЬ. Командир батальйону Ярослав Курбаков”

– Сьогодні будемо слідкувати за правилами дорожнього руху та дбати про громадську безпеку по всьому місту. Якщо будуть завантажені всі екіпажі, які працюють у місті, будемо брати виклики на себе, – повідомляють хлопці.

У цілях запобігання корупції напарників постійно змінюють. Патрульні зізнаються, що легше працювати із напарником-чоловіком.

– Не жіноча це робота. У випадку чого, то більше надії, звичайно, на чоловіка. Але є бойові дівчата, які допомагають, – розповідає Віталій.

---

«Ми найдемократичніша країна в світі, тільки не там, де вона потрібна, ця демократія. У Німеччині, якщо став ногою на лавочку, поліцейський має право підійти і дубинкою вдарити по нозі. А в нас, якщо поліцейського «криють матом» – то це буде лише дрібне хуліганство»

---

Поліцейські зізнаються, що труднощів у роботі патрульних вистачає.

Після 5-хвилинної поїздки патрульні побачили першого правопорушника: проїхав на жовте світло світлофора. Водій, як завжди, виправдовувався.

Якби було більше відеореєстраторів на вулицях, які б фіксували все, що відбувається у місті, то проблем було б набагато менше, говорять хлопці.

Патрульні розповідають, що вихідних майже немає. Зараз змінили графік, то стало трішки легше.

– Раніше у нас було лише 2 дні відпочинку. Але у перший день просто відсипаєшся після нічної зміни. Залишається один вихідний, за який нічого не встигаєш. Адже треба і фізичну форму підтримувати, і проблеми сімейні вирішувати, та й, взагалі, час сім’ї приділити. Цього дня не вистачає майже ні на що. Зараз графік змінили, але ж додали фізичні навантаження, різні вправи.

Патрульні зазначають, що дружини, подруги, звичайно, не дуже задоволені їхнім графіком, але деякі поліцейські “умудряються” зустрічатися з дівчиною чи хлопцем з іншої роти. При тому, що вихідних не вистачає, так ще й графіки не співпадають.

– Робота засмучує ще й тим, що дуже багато писанини. Мабуть, у нас вся країна обплутана у бюрократії. Замість того, щоб приїхати, швидко зробити свою роботу і поїхати далі, треба стояти і писати, писати, писати. П’яного за кермом зловиш – пишеш, свідків тих запрошуєш… Дуже багато часу йде на це, – розповідає Віталій.

Хлопці зізнаються, що нудно їздити по місту, особливо, якщо для тебе виділений певний квадрат, і ти уже десять разів там був. На запитання журналіста «Що повинно статися, щоб стало цікаво?» хлопці відповіли: «Хай краще буде сумно». Єдине, чого хочуть хлопці, щоб слово поліцейського було законом, а не пустим звуком.

– У нас законодавча система така, що потрібно безліч доказів правопорушення, наприклад, що якийсь п’яний справді керував транспортним засобом. Треба зняти на відеокамеру, що саме він сидів у авто, а не хтось інший. От поставив водій автомобіль під знаком «Зупинку заборонено». Ти його чекаєш-чекаєш. Він приходить і говорить: «А це не я поставив. Це поставив мій знайомий…»

У Німеччині патрульний ходить із драгером і перевіряє водіїв на рівень алкогольного сп’яніння. Для цього йому не треба шукати двох свідків та брати у них пояснення. Поліцейський взяв, перевірив і все. Людина п’яна – патрульний оформлює протокол, щоб далі вирішити розмір покарання.

– У нашій роботі негативу вистачає. Ніхто не хоче визнавати свою провину, тим більше платити штраф, – розповідає Віталій.

Ми найдемократичніша країна в світі, тільки не там, де вона потрібна, ця демократія. У Німеччині, якщо став ногою на лавочку, поліцейський має право підійти і дубинкою вдарити по нозі. А в нас, якщо поліцейського «криють матом» – то це буде лише дрібне хуліганство. Якщо хочеться погану енергію викинути, то можна це зробити на поліцейського.

Проте хлопці розуміють, що це робота, тому намагаються про погане не думати.

– Дякують, звичайно, за допомогу, але рідко, – зізнається Юрій. – А взагалі, позитиву вистачає вдома. У мене двоє дітей – 2 і 5 років. Не дають сумувати (посміхається).

– Чекаєш позитиву. Хочеться, щоб хтось чи на весілля запросив, чи на день народження… А нас запрошують тільки туди, де щось сталося. Там, де все добре, ми не потрібні, – додає Віталій.

---

«Хто такий поліцейський очима громадянина? Це той, хто не спить, не їсть, постійно бадьорий і швидше зайця. Одним словом, супермен!»

---

Юрій розповів, що із найнебезпечнішого, що траплялося за його роботу патрульним, був виклик, у якому повідомлялося, що велика група осіб стріляє з вогнепальної зброї. На місці події інформація, на щастя, не підтвердилася. Виявилося, малолітні особи пітардами гралися.

– 90% викликів трішки не відповідають дійсності, ми отримуємо перебільшену інформацію. Наступного разу їдеш і в тебе немає готовності, що там щось є серйозне. Але, на щастя, Черкаси більш-менш спокійне місто, – розповідає Віталій.

Найчастіше патрульні стикаються із сімейними сварками:

– Я ніколи не міг подумати, що в нас люди так п’ють серйозно! День на вулиці, а вони п’яні вдвох вдома вирішують питання за допомогою кулаків. Найстрашніше, що там ще й дитина мала все те бачить. Та дитина голодна, брудна…. Оце, мабуть, найстрашніше за все. Навіть за трупи.

Часто поліцейським доводиться креативити. Наприклад, щоб врятувати самогубця, який хотів стрибнути із восьмого поверху (вже вдруге), патрульним довелося перевдягтися у медиків та хитрощами врятувати чоловіка від смерті.

Із найбезглуздіших викликів патрульні вважають повідомлення про те, що десь лежить невідома особа.

“Приїжджаємо, а там практично завжди лежить одна й та ж сама людина. Ми вже знаємо, що ту людину звати Саша. І от він лежить, тому що він такий. Він маргінал. Де захотів, там і впав. Поспав, прокинувся, щось знайшов поїсти і пішов далі. Ця людина, звичайно, хвора: і туберкульоз, й інші інфекційні захворювання, але в нас немає повноважень направити цю людину на примусове лікування. Ми швидку викличемо, заберуть його в третю міську, там подивляться на нього і відпускають. А потім він лежить вже в іншому місці. Приїжджає інший екіпаж, і історія повторюється знову. От є така людина, на яку приходить виклик за одну зміну 3-4 рази. Тому замість того, щоб патрульні займалися серйозними справами – крадіжками чи розбоєм, ми витрачаємо час на ось таких людей”, – розповідають хлопці.

От і зараз надійшов патрульним подібний виклик: біля зупинки «Вокзали» на вул. Смілянській повідомили, що лежить невідома особа. Поліцейські приїхали на виклик, але чоловіка вже не було. «Встав і кудись пішов собі», – розповідають перехожі.

---

“Бабусі – це окремий батальйон”

---

За час роботи патрульних траплялися й інші комічно-безглузді історії.

Юрій розповів, що прийшов виклик: потрібна допомога пенсіонерці. Приїжджаємо, питаємо: «Що сталося?». А бабуся каже: “Хлопчики, можете допомогти штори повісити?”. Довелося вішати. Але бабуся була така, що й справді не могла повісити ті штори. Їй було 87.

Віталій згадав інший цікавий виклик, який надійшов від жінки, яка розповіла, що її донька із подругою викрали документи на її будівлю:

“Приїжджаємо, а вона говорить, що ці документи лежать десь під матрацом. Піднімаємо матрац, щоб знайти документи – ні, немає. «А подивіться за ліжком». А там такий бардак: і пляшки, і що хочеш. «А повитягуйте мені ті бутилки». Одним словом, жінка хотіла, щоб ми поприбирали у неї вдома”.

Якщо сталося щось серйозне, то однозначно патрульні повинні виїжджати.

– А якщо крадіжка сталася тиждень тому, то яка тоді з нас користь, якщо туди повинен їхати слідчий і саме він повинен вивчати ситуацію? – задають риторичне запитання хлопці. – Людина сама може прийти у відділок поліції і написати заяву. Але люди не хочуть цього робити і викликають нас. Тому, замість того, щоб займатися серйозними справами, ми витрачаємо час на дрібниці, з якими люди можуть справитися самі.

Робота патрульних справді складна.

Але у будь-якому випадку патрульні підходять до кожної справи у першу чергу людяно. Адже вони розуміють – потрібно зруйнувати стереотипи громадян про те, якими повинні бути охоронці громадського порядку, а також, щоб показати приклад іншим, що все-таки  добро перемагає зло. Адже інакше не може бути.