Коли судді перестануть тікати через вікна, Або що в першу чергу варто змінювати в Конституції?

Коли судді перестануть тікати через вікна, Або що в першу чергу варто змінювати в Конституції?
в Блоги, Новини, Оксана Швед, Суспільство

Змінимо Конституцію – і все налагодиться. Подібні лозунги останнім часом все частіше лунають від представників тих чи інших політичних сил. Мовляв, живемо погано, бо закони виконуються погано, а деякі  взагалі суперечать Головному документу країни. Але, як кажуть, “говорити – не ціпом махати”.  Навряд чи багато хто з цих борців за справедливість реально уявляє собі, яким має бути ідеальний Основний закон.

Звичайно, назвати нашу Конституцію «не такою» аж ніяк не можна. Ухвалений 28 червня 1996 року документ мав стати символом пострадянського майбутнього і, здавалось би, містить у собі всі ті європейські цінності, до яких ми так прагнемо. І за умов ідеального виконання всього, що в ній написано, її по праву можна вважати однією з найгуманніших у світі.

Однак останнім часом українці все частіше нарікають на те, що закони не виконуються, а основні засади Конституції вже давно не діють. Особливо ті, що стосуються прав і свобод людини. В принципі, якщо вгледітися в нинішні реалії, це твердження дещо хибне. В Україні можливо все, тому тут іноді вбивць випускають під домашній арешт, за крадіжки саджають на 7 років, а за участь у мітингах можна загриміти за грати. Здавалося б, куди вже лояльніше…

Що ж насправді заважає нам справедливо карати злочинців і захищати права всіх людей у суспільстві? Дехто справедливо нарікає, що в країні з нереформованою судовою системою і парламентом, який іде на канікули під час загострення ситуації на фронті, змін чекатимемо ще довго.

Однак при цьому є ще одна важлива проблема, вирішивши яку, можна було б суттєво покращити ситуацію навіть без правок до Конституції. І це проблема рівності – перед законом і суспільством.

Однак вся рівність, на жаль, закінчується тоді, коли когось за злочин саджають за грати, а когось відпускають під заставу. Або під «чесне» слово. Або просто відпускають… Рівність закінчується там, де починається недоторканність.

Насправді, говорять експерти, країн, у яких немає такого поняття як недоторканність, небагато. Інша справа, що вона повинна мати розумні межі. Звичайно, не слід виключати, що за умов зняття недоторканності депутат чи суддя може піддатися переслідуванню, скажімо, виступивши проти чиїхось інтересів.

Але недарма та ж Конституція говорить, що всі українці, незалежно від матеріального і соціального статусу, повинні бути рівні перед законом. А про яку рівність може йти мова, коли суддя-хабарник відстрілюється від НАБУ, тікаючи від них через вікно,  скориставшись наявністю статусу недоторканності; нетверезі чиновники уникають відповідальності, вбиваючи людей на дорогах; а гучні справи корупціонерів, яких нині стало дуже модно арештовувати, в переважній більшості не увінчуються успіхом?

Недоторканність народних обранців – тема не менш болюча. Коли в країні вже вп’яте піднімають питання про притягнення до відповідальності когось із нардепів, і жоден із цих випадків не доходить до логічного завершення, то на шостий люди, певне, реагуватимуть більш скептично, а то й із притаманним українцям гумором.

Зміни до Конституції, без сумніву, потрібні, важливі і таки можуть чимось зарадити в нинішній ситуації. Але за умов, якщо їх підтримають більшість українців і якщо вони стосуватимуться дійсно важливих тем, а не «особливих статусів», які тишком намагаються нав’язати нам як обов’язкові, введення другої державної мови чи привілеїв для тих, хто і так має їх достатньо.

Але, погодьтеся, щось змінювати і реформувати буде, в першу чергу, легше в країні, де навіть «сильні світу цього» знатимуть, що не уникнуть покарання.

Реклама