“Зараз іде внутрішня війна — за українську культуру та українське слово”, – автор пісні “Меч Арея” Живосил Лютий

Гримне небо – і тремтить Земля,

Меч Арея Русь з неволі визволя.

На Вкраїні хай пощезне враг,

Меч Арея поверне нам рідний стяг.

Ці слова із пісні “Меч Арея” Живосила Лютого (справжнє ім’я Василь) викликають бойовий дух, бажання боротьби за найцінніше, що має нація – незалежну суверенну державу. Недаремно, йдучи у бій із запеклими ворогами на Сході України, наші воїни часто співають ці рядки, вірячи у власну перемогу. Проте тим, хто хоче бачити Україну в занепаді, а українців – переможеними, а не переможцями, ця пісня, за словами автора, стала поперек горла. Український рок-музикант Живосил Лютий розповів інтернет-виданню “Вичерпно”, як він давав відсіч ворогам в інформаційній війні та як бореться з цим зараз.

“Меч Арея — це не шматок заліза, і навіть не бойовий меч. Меч Арея — це духовне вістря…”

Живосил Лютий розповів, як з’явилась на світ унікальна пісня “Меч Арея”, яка допомагає одним і не дає спокою іншим. Виявляється, це переспів одноіменного роману Івана Білика. Ідея була в тому, щоб не просто помістити цей роман у пісню, а коротко передати його суть. І це, власне, вдалося. Підтвердженням цьому є той факт, що зараз цю пісню багато співають, а значить, вона потрібна українцям.

Глибока суть “Меча Арея” в тому, що це тільки одна з пісень, яка є вступною до тої великої кількості музичних композицій, літературних творів, які присвячені первинності української нації. “Меч Арея” — це не шматок заліза, і навіть не бойовий меч, як написано у самому романі. “Меч Арея” — це духовне вістря, яке повинен усвідомити кожен українець. Адже попереду в України непросте майбутнє, яке українці мусять пережити, адже в іншому випадку не існуватиме нашої держави.

“Моя мрія дуже проста: творити і щоб ніхто не заважав мені цього робити”

Живосил Лютий зізнався, що йому заважають займатися творчістю ті, яким вона не до вподоби:

– Є люди, які 25 років б’ються над тим, щоб зробити з українців переможених. Нас 25 років привчали шанувати бій під Крутами, Бродами, Берестечком, там, де українці отримували поразки. При незалежній Україні ми ні разу не святкували, наприклад, жодної перемоги Хмельницького. Але в Україні раптово виникає пісня, яка штовхає українців не на оборонну тактику, а на наступальну.

На багатьох урядових концертах забороняють виконувати цю пісню, хто б за неї не брався, адже вона піднімає бунт в людей, вона прочищає мозок. “Меч Арея” — це один із поштовхів, коли українці усвідомлюють себе як переможців, а не переможених.

– Можливо, навіть, добре, що вони є, такі люди. Адже я усвідомлюю, наскільки це серйозна справа особисто для мене. Брехня, яку 25 років вішають моєму народові, стає очевидною, – говорить Живосил.

“Ми сформували інформаційний загін, щоб пояснити українцям на Донбасі, що Російська Федерація — це країна рабства”

Повертаючись думками у минуле, Живосил Лютий розповів, що давав відсіч ворогам на інформаційному фронті ще до воєнних дій у так званій АТО. Там, де були проросійські мітинги, треба було рішуче протиставляти щось наввипередки. Тому сформувався інформаційний загін, який пояснював українцям на Донбасі, що Російська Федерація — це країна рабства. Живосил з товаришами проводили соціологічні, економічні досліди, і відкривали людям очі на реальну дійсність, у якій вони живуть.

Але коли на антитезу російським мітингам партизани зробили український мітинг, щоб показати, що в інших регіонах країни існує інша думка, це обернулося для них неминучим — побиттям і арештом. Живосил вважає, що якби не швидка реакція ОБСЄ та деяких народних депутатів, то, очевидно, що для хлопців це був би летальний кінець.

– Але нам пощастило. Після звільнення я допомагав “витягати” з полону ще декількох осіб, яких знав. Адже був упевнений, що їм не подарують того, що вони ЗА Україну.

“Всі можливі тортури не лякали, тому що всі вони відбулися і не було вже чим дивувати”

У полоні сепаратистів Живосил просидів півтора дні, але і цього вистачило, щоб зрозуміти, з ким ми маємо справу.

– Коли був за гратами, то не відчував ні жалю, ні страху. У мене тільки перед очима стояли слова Івана Багряного із поезії “Камера смертників”: “Б’є крильми птах глухої півночі над мурами…”. І я собі уявляв, як оцій одинокій людині хотілось би бути на волі. Так само, як герой поезії, ми теж потрапили в систему. Систему інших цінностей, які нічим не відрізнялися від цінностей НКВС 40-их років. Було не страшно, було по-доброму гірко через те, що ти щось не встиг зробити. Всі можливі тортури не лякали, тому що всі вони відбулися і не було вже чим дивувати. Аби ще щось застосували окрім того, що застосували, то вже було б абсолютно все одно, – говорить Живосил.

Але все-таки жорстокість сепаратистів не зламала музиканта. У цьому допомогла творчість та рідні. І взагалі, Живосил Лютий зізнався, що більше боявся за інших людей, ніж за себе.

– Повернути назад минуле неможливо. Сталося так, як сталося. Я щасливий тим, що рухаюсь уперед. Є певні досягнення і в творчості, і в житті. Є мета, є ідея, тому є над чим працювати.

“Вся творча музична інтелігенція зараз стоїть на захисті української музики”

Живосил грає на різних музичних інструментах: клавішах, гітарі, сопілці… Основний інструмент — це, звичайно, бандура: академічна, старосвітська.

– Простіше сказати, на яких інструментах НЕ граю, – уточнив рок-музикант. – В цьому питанні не зупиняюсь і стараюсь бути різноплановим музикою. Крім того, не обмежую себе стилістикою. Адже цікаво працювати з різними музикантами, стилями, формаціями.

Живосил розповів, що активно викидає новостворені українські продукти закордон. Тобто робить все можливе, щоб Україну там представляли інакше, ніж воюючу державу. Тим більше, що є внутрішня війна — за українську культуру та українське слово. А цього замовчувати не можна. Живосил Лютий, як і вся творча музична інтелігенція, стоїть на захисті української музики.