Ми вчимося цінувати своє! Війна цьому добре навчає, – черкаська майстриня Лідія Колесник

Патріотичну символіку тепер побачити не дивина. У національне вбрання вдягаються люди, прикрашають нею свої домівки, автомобілі та навіть домашніх улюбленців. Патріотичну свідомість сколихнули, на жаль, трагічні для нашої країни події. Зовнішня агресія змусила нас згадати, що ми – українці, наші прадіди – козацького роду і що понад усе ми цінуємо свободу та незалежність.

Проте чи не зникне все це, коли в Україні запанує довгоочікуваний мир? Наскільки глибоке наше національне коріння? Та чому не варто ніколи про це забувати, ми поцікавилися у черкаської народної майстрині Лідії Колесник, яка й поділилася своїми знаннями про споконвічне, наше, українське.

– Коли зацікавилися народною творчістю, що спонукало?

– Цікавість до народного мистецтва з’явилася ще під час навчання в університеті. Рушники були темою курсових робіт, кваліфікаційна й дипломна роботи – витинанки. У студентські роки на майстер-класах навчилась робити вузлових ляльок та писати писанки. Тож народне мистецтво полонило мене давно! Тепер не лише створюю, пишу, намотую, шию, але і вчу школярів мистецтву народної ляльки та писанки на заняттях гуртка чи майстер-класах. Мій чоловік Олександр Солодар – історик, дослідник Чигиринщини, звідки родом. Тож не дивно, що й мене “заразив” цікавістю до минувшини рідного краю. Якось під час етнографічної мандрівки помираючими селами Чигиринщини, в одній з покинутих хат знайшли чотири картини, писані олією. А ще – світлини, документи. А ще – із сусідами поспілкувалися. Так і з’ясували, хто писав картини, чий портрет на одній із них. Відтоді дослідження народного мистецтва стало ще одним аспектом моїх зацікавлень.

– Лідо, за ці роки, що займаєтесь народним мистецтвом, чи побачили зміни у свідомості українців і зокрема черкащан? Чи не вважаєте, що викликаний бідою в країні сплеск патріотизму згасне, коли в державі запанує довгоочікуваний мир?

– Першу ляльку зробила 5 років тому на майстер-класі Наталії Кузьменко. Тоді лялькарство лише набирало популярності. Тепер ляльки є в кожній сувенірній крамниці, навіть на базарі. Рясніє “мотанками” й інтернет. Обирай на будь-який смак та гаманець! Як бути пересічному поціновувачу, якому важко відрізнити ляльку, створену душею і з дотриманням традицій, від речі “ширвжитку”? Я би радила не “куплятися” на яскраві штучні квіточки, сорочки з нашитими стрічками, неприродньо-яскраві тканинки, від погляду на які лялька, здається, кричить! А справжня ляля має з Вами говорити! Тихо й щиро про щось давнє, про щось нове… Прислухайтесь! А настане мир – інтерес до народного мистецтва не вщухне! Бо ми вчимося цінувати своє! Війна цьому добре навчає. Прикро, що такою ціною.

– Люди почали активно прикрашати свої домівки національною символікою, часто тільки заради краси. Якщо подивитися з боку традицій, то що саме має бути в українській хаті (наразі квартирі, будинку)? Що несуть в собі ці обереги?

– Часто у кімнатах знайомих на стінах бачу лише фотографії. У таких оселях мені сумно. Головне, звичайно, злагода між подружжям, любов до дітей, батьків. Проте “живі” елементи також важливі! “Живими” називаю речі, створені руками з добрими думками. Ще їх називають “оберегами”. Це ляльки, писанки, картини-витинанки чи писані фарбами – будь-що. Головне – зроблені людиною, і не механічно. Раніше вмикала фільми, як вишивала. Та згодом дивилася на ту вишивку – а на ній така мішанина емоцій від фільму та роботи голкою та ниткою! Яку ж енергетику такий твір має? Хіба то оберіг? Відтоді можу працювати лише у тиші. Наші пращури це добре знали! Так писанки, наприклад, писали лише вночі, коли ніхто не відволікає від роботи й не зурочить ненавмисно.

– Як на вашу думку, чи відчувається в місті патріотичний підйом? Чи відобразився він, наприклад, в тому ж марші вишиванок, що пройшов нещодавно в Черкасах?

– Черкаси – місто ще не дуже звичне до фестивалів, як Львів чи Київ. Але, скажімо, на джазовий фестиваль, чи театральний “Сцена людства” черкасці радо йдуть щороку! Так само цікаві для них і “Трипільські зорі”! А марш вишиванок лише другий раз проводиться. Проте мене вражає, з яким бажанням та запалом організатори готують це свято! Думаю, у наступному році буде ще більше охочих взяти у ньому участь.

– І наостанок, Лідо, що порадите тим, хто хоче власноруч виготовити для дому оберег чи прикрасу в національному стилі. З чого їм потрібно починати?

– Раджу для початку познайомитися з традиціями виготовлення того чи іншого твору народного мистецтва. Візьміть книжку О. Найдена “Українська народна лялька”, оберіть нескладну ляльку (а народні витвори як правило прості) і зробіть подібну! Ще можу нескромно порадити початківцям узяти мій посібничок “Янголята Святого Миколая” і навчитись технології виготовлення вузлової лялечки.

Так само і писанкові візерунки краще писати традиційні. Або ж дивіться, як працюють майстри народної творчості, повторюйте. А згодом відчуєте сили створити свою неповторну річ, яка буде витримана у традиціях і випромінюватиме добро. Ваше добро!

Унікальні й неповторні ляльки-мотанки народної майстрині