Вони першими відгукнулися на потреби українських бійців, які на початку бойових дій, розпочатих російським агресором, були мало чим забезпечені. Поки держава налагоджувала процес, ці жінки, чоловіки і навіть діти взяли на себе турботу нагодувати, вдягти і озброїти наших військових.
Другий рік поспіль українці по-справжньому, усвідомлено віддають шану людям, які поряд із захисниками стали на захист України, жертвуючи своїм часом, статком, бізнесом, а під час навіть і життям.
Дуже багато жінок, чоловіки яких відправилися у зону антитерористичної операції не змогли склавши руки чекати їх повернення. І повною мірою усвідомлюючи як важко їхнім рідним там, заходилися допомагати їхнім побратимам.
Скільки можуть витримати тендітні жіночі плечі у прагненні повернути мир на українську землю розповіла громадська активістка ГО «Волонтер Черкащини» Тетяна Кравець.
– За подіями на Сході почала слідкувати з самого їх початку. Бачила, як один за одним знайомі йшли захищати державу. Вирішила, що не можу залишатися осторонь. Тоді почула про волонтерство. Виникла внутрішня потреба долучитися до цієї справи. Познайомилася з Миколою Добровольським – як завжди невипадкова випадковість. Мене відразу захопило те, чим займалися активісти ГО “Волонтер Черкащини”. Спочатку займалася інформаційним супроводом діяльності організації, але потім більше і більше почала бути в контакті з самими бійцями. Дехто з них дзвонив, щоб попросити про допомогу, декому просто треба було виговоритися.
Коли ти бачиш їх, стомлених, змучених, питання допомагати чи не допомагати не виникає. Хоча часом це не просто. Люди звикли до війни, тому допомагають не надто охоче, але все ж знаходяться справжні патріоти.
Так і вийшло, що у волонтерстві я майже рік. За цей час було багато різних випадків. Часом буває непросто з організацією допомоги, але ще більш непросто бачити поранених фізично і морально наших хлопців. Тому робимо все можливе, щоб забезпечити їх усім необхідним.
Разом з потребами нашої армії ми розвивали і власні можливості. Зараз наша громадська організація не тільки надає матеріально-технічну допомогу, а й юридичні консультації для учасників АТО, працює з їхніми сім’ями, допомагаємо і тим, і тим адаптуватися після подій, які просто не могли не травмувати.
Розумієте, ці хлопці повертаються з глибоко прихованим болем, відчувають себе зайвими у суспільстві, а рідні просто не розуміють, як їх розрадити. Всі ми маємо допомогти їм адаптуватися до життя.
Я дружу з мамами, з дружинами бійців. Так, нещодавно дзвонить одна дружина і говорить: чоловік не виходить на зв’язок майже два дні. Наче як його забрали кудись у лікарню. Тоді ми з нею за ніч обдзвонили всі лікарні в Красноармійську і його околиці, і коли врешті-решт з допомогою добрих людей все ж таки вийшли на його слід, то знову втратили. Він був без телефону, тому шукати було складно. Але, на щастя, все обійшлося і людина знайшлася. До чого це я веду, допомога потрібна різна. Іноді і ось така.
А ще я хочу подякувати Миколі Добровольському за те, що завдяки йому я познайомилася з чудовими людьми – справжніми Героями, вартими найвищої шани і поваги.
