Спершу — фронт України, поранення й довгі місяці відновлення, коли кожен крок дається через біль та сумніви, потім — пошук нової опори в житті, де спорт стає не просто заняттям, а й способом зібрати себе заново. Зрештою — міжнародна арена, де український гімн поруч із їхніми іменами звучить як свідчення незламності.
Саме таким шляхом пройшли ветерани російсько-української війни МСК «Дніпро» з Черкас Олександр Скринський та Євгеній Малафєєв, щоб представити Україну на «Invictus Germany Sport Festival 2026».
Про свій шлях — від війни й поранень до відновлення, спорту та міжнародних стартів — Олександр та Євгеній відверто розповіли журналістам видання «Вичерпно», поділившись тим, що допомогло їм не зламатися й знову повірити в себе.
Війна для обох стала точкою, після якої життя довелося відновлювати майже з нуля — крок за кроком, через біль та щоденну роботу над собою
Олександр Скринський отримав поранення 14 травня 2023 року. Унаслідок — ампутація лівої ноги та інсульт, який на кілька місяців фактично прикував його до ліжка.
«Був лежачим 2,5 місяця, були проблеми з правою стороною. Зараз долаю наслідки інсульту. Дуже важко було», — згадує він.
Реабілітація в Києві стала справжнім випробуванням: по п’ять занять щодня, виснаження й постійна боротьба з собою.
«Перші три місяці у мене щодня було по п’ять занять з реабілітологами. Якби не ця робота через біль, через «не хочу» — я б зараз не ходив», — каже ветеран.
Поступово Олександр Скринський знову став на ноги, опанував протез і повернув рух, а далі — зробив вибір, який визначив усе наступне:
«Я вирішив кардинально, що краще я помру стоячи (сміється, — ред.), аніж лежатиму на ліжку».
Євгеній Малафєєв зазнав поранення наприкінці 2024 року під час боїв за Авдіївку. Це було складне кульове ураження лівої кисті — куля роздробила кістки й лікарям довелося буквально збирати руку заново.
«Сім операцій пережив. Хірурги збирали кисть, аби не ампутувати, а залишити кінцівку», — розповідає він.
Після операцій — тривалий та болісний шлях відновлення: складні реконструктивні втручання, шкірна пластика, відновлення рухливості й сили.
«Усе треба було реабілітувати, розминати, нарощувати м’язи, бо рука була атрофована. Це було дуже важко, й повертатися до нормального життя було непросто», — додаєЄвгеній Малафєєв.
Обидва ветерани пройшли через період, коли навіть найпростіші рухи давалися з надзусиллями, але саме дисципліна й щоденна робота над собою стали вирішальними. Сьогодні їхні історії — це не лише про війну й травми, а про відновлення, силу волі та рішення жити далі… попри все.
Спорт як нова опора
Сьогодні спорт для обох ветеранів — це не просто фізична активність, а спосіб жити повноцінно, відчувати рух і щоденний прогрес.
Олександр Скринський обрав для себе скандинавську ходьбу й вже досяг у ній перших вагомих результатів. Він став першим сертифікованим інструктором в Україні та готується до дебюту на змаганнях разом із побратимами з МСК «Дніпро».
«Я починав із 150 метрів, зараз щоранку проходжу два-три кілометри з палицями. Минув один рік — і це суттєві зміни», — розповідає він.
Для нього спорт — це про відчуття життя й внутрішній драйв:
«Спорт — єдиний адреналін у нашому житті, іншого ніде не отримаєш, якщо хочеш повноцінне життя. Нехай це буде щось маленьке, але треба починати».
Євгеній Малафєєв знайшов себе у настільному тенісі, який став частиною його відновлення після складного поранення руки. Попри обмежену рухливість пальців, він адаптувався й щодня працює над собою.
«Із пораненням нічого не зробиш — треба витягнути максимум. Не всі пальці згинаються, але я прилаштувався», — каже ветеран.
Тренування допомогли йому не лише фізично відновитися, а й повернути впевненість у собі:
«Я щодня бачу результат. М’язи ростуть, рухомість є. Спорт дає впевненість, дух змагань, адреналін — ти відчуваєш себе живим, активним, бодрим».
Водночас важливою стала й дисципліна, яка формує внутрішню силу.
«Коли немає бажання тренуватися — працює дисципліна. Попри лінь і небажання, ти збираєшся та йдеш. Пропускаєш — втрачаєш навики, тому ти йдеш», — ділиться Євгеній.
Саме через рух, навантаження й постійну роботу над собою, розповідає ветеран, повертається відчуття повноцінності:
«Ти відчуваєш себе повноцінною людиною, бо ти в русі, в тонусі. Тіло стає сильнішим — і ти стаєш таким, яким маєш бути».
Міжнародний досвід і нові вершини
Місяці виснажливих тренувань, щоденна робота над собою, біль, дисципліна й віра в результат — усе це зрештою привело їх туди, де поруч із власним ім’ям звучить гімн України.
Для спортсменів-ветеранів російсько-української війни МСК «Дніпро» Олександра Скринського та Євгенія Малафєєва участь у «Invictus Germany Sport Festival 2026» стала не випадковістю, а закономірним етапом їхнього шляху — від поранення й реабілітації до повноцінного повернення у спорт і виходу на міжнародну арену.
- Довідково:
«Invictus Germany Sport Festival 2026» — це масштабний міжнародний спортивний захід для ветеранів і військовослужбовців, які зазнали поранень чи травм під час служби.
Ця подія об’єднує учасників із різних країн, даючи їм можливість не лише змагатися, а й обмінюватися досвідом, підтримувати одне одного та демонструвати силу відновлення через спорт.
Саме такі платформи стають важливим етапом повернення до активного життя і нових цілей.
Для обох спортсменів-ветеранів участь у цих змаганнях стала особливим досвідом — і спортивним, і особистим.
Для Євгенія Малафєєва ця поїздка стала першою закордонною.
«Мені було дуже приємно, адже я вперше побував за кордоном. Було цікаво подивитися, як там живуть люди й взяти участь у масштабному дійстві. Мене це надихає», — ділиться він.
Участь у турнірі стала для нього несподіванкою:
«Спершу мені відмовили, а потім в останній день зателефонували й сказали, що я їду. За один день я купив квитки, сформував логістику й зібрався. Це відчувалося як справжнє диво. Я був дуже щасливий».
Змагання виявилися не лише емоційними, а й фізично та психологічно складними. Євгеній виступав у настільному тенісі та греблі на тренажері Concept. Особливо напруженою стала боротьба за призові місця.
«Грали за третє місце з німцем — боротьба була довгою. Це тисне психологічно, бо на тебе дивляться, вболіває діаспора. Хотілося показати результат», — ділиться Євгеній Малафєєв.
Олександр Скринський також відзначає високий рівень й масштаб події, який відчутно відрізняється від національних стартів.
«Різниця в масштабах і проведенні цих змагань відчутна. Було важко фізично», — каже він.
Для нього ці старти стали ще й перевіркою власних можливостей після поранення:
«Я вперше після поранення сів на велотренажер і проїхав 20 хвилин — це було дуже важко. Брав участь у греблі — одна хвилина й чотири хвилини. Це теж було непросто».
Попри складність, обидва спортсмени підкреслюють атмосферу підтримки та міжнародної єдності.
«Я познайомився з людьми з різних країн — німцями, британцями, австралійцями. Було цікаво дізнатися, як вони ставляться до нас, почути підказки під час виконання вправ», — говорить Олександр Скринський.
Окремим емоційним піком для обох стало нагородження.
«Це дуже потужно — стояти з іншими хлопцями з ампутаціями, коли тобі надягають медаль й звучить гімн України», — ділиться Саша.
Євгеній додає:
«Нагородження — це гордість й піднесення. Прапор, гімн, діаспора, команда поруч — такі моменти надихають й дають відчуття підйому».
Змагання залишили не лише спогади, а й мотивацію рухатися далі.
«Турніри такого рівня — це максимум. Це як політ у космос. Хочеться ще й ще — працювати, розвиватися і представляти свою країну», — каже Євгеній Малафєєв.
У підсумку, для обох участь у міжнародному фестивалі стала не лише спортивним викликом, а й підтвердженням: шлях, який вони пройшли після поранень, веде вперед — до нових стартів, нових перемог і нових можливостей.
Між тренуванням і мрією — тільки крок уперед
Попри вже пройдений шлях, обидва ветерани не зупиняються й дивляться вперед — до нових викликів, стартів і можливостей. Для них спорт давно перестав бути лише етапом відновлення — це частина життя, яка формує цілі, дисципліну й внутрішню силу.
Олександр Скринський говорить про це просто і без зайвих слів:
«Спорт, спорт і ще раз спорт. Лише через спорт можна відчути себе живим».
Євгеній Малафєєв також будує амбітні плани — як у вже обраному напрямку, так і в нових видах спорту:
«Плани — більше міжнародних змагань. Буду шукати можливості, щоб їхати за кордон. Верхня ціль — Паралімпіада».
Він не обмежується лише настільним тенісом і вже думає про розширення своїх можливостей:
«Мене цікавить волейбол сидячи, буду ще й ці тренування відвідувати. Теніс — індивідуальний, а волейбол — командний».
За його словами, розвиток — це постійний процес, у якому важливо не зупинятися. Саме цей рух уперед — попри все пережите — стає головним свідченням того, що їхня боротьба триває.
Читайте також: Створені з любовʼю: у Черкасах виготовляють адаптивні тарілки (ФОТО, ВІДЕО)
