Сьогодні Соборна площа міста засвітилася вогнями пам’яті та скорботи. Загальнонаціональною хвилиною мовчання та акцією “Запали свічку” черкасці продовжують вшановувати жертв голодоморів.
Три страшних голодомори на території нашої країни, мільйони невинно забраних людських життів вмістив у собі яскравий вогник свічки, як знак скорботи, жалю та вічної пам’яті. У цей день горять свічки на вікнах чи не в кожній квартирі і будинку, а в думках читається молитва за вічний спокій усіх померлих.
З проханням не забувати про ті старшні події до жителів міста звернувся владика Іоан, митрополит Черкаський і Чигиринський:
– Ми робимо висновки і думаємо, як не допустити повторення геноциду українського народу. Зараз ми боремося за нашу державу, за нашу свободу, за нашу правдиву історію, опираючись на ті безневинні жертви. Тому пам’ятати свою історію – це дуже важливо.
За різними даними, найбільше смертей від голоду на Черкащині було у Христинівському районі – 24 168, у Черкаському – 20 273, Корсунь-Шевченківському – 13 521, Лисянському – 12 934, Тальнівському – 10 068, Уманському – 10 340. У Черкасах померла 2 281 особа. Ці цифри вражають і не залишають байдужими, вони є закликом пам’ятати свою історію та знати, якими тернистими шляхами проходив наш народ.
На Соборну площу сьогодні прийшли і люди старших поколінь, і молодь. Батьки привели своїх дітей. І це свідчення того, що ці жахливі події не зітруться із нашої пам’яті: їх переписували, замовчували, знищували, але пам’ять не можливо знищити, вона вічно жива.
Довідково:
День пам’яті жертв Голодомору щорічно відзначається в четверту суботу листопада. Традиційно в цей день українці відвідують поминальне богослужіння і покладають символічні горщики з зерном та свічками до пам’ятників жертвам голодоморів в Україні. О 16:00 оголошується загальнонаціональна хвилина мовчання, після чого по всій Україні відбувається акція «Запали свічку», в рамках якої всі охочі несуть свічки до пам’ятників жертвам. В акції також можна взяти участь, запаливши свічку на своєму вікні.
P.S. Сьогодні ми маємо усе, а найголовніше – ми маємо хліб, отже, маємо життя. Я і досі пам’ятаю, як моя прабабуся, уже в наші часи, після себе змітала крихти зі столу і ховала їх у жмені, а потім додавала, посміхаючись: – “Ох, а колись і крихт хліба у нас не було”.
Тож цінуймо те, що ми маємо, бережімо його і пам’ятаймо страшні сторінки нашої історії.
