Вичерпно
Інформаційне видання черкащини
Коти як екосистема міста: як це працює в світі й що не так у Черкасах?
Безпритульні коти давно стали звичною частиною міського пейзажу. Вони живуть у дворах багатоповерхівок, ховаються у підвалах, гріються на сонці біля теплотрас і щодня опиняються в центрі суперечок. Одні мешканці залишають їм їжу та воду, інші — вимагають прибрати тварин із дворів. Утім питання вуличних котів давно вийшло за межі любові до тварин чи особистих уподобань. Насправді воно стосується екології міста, громадського здоров’я, гуманного поводження з тваринами та ефективності місцевої влади.
Кілька років тому Черкаси долучилися до міст, які офіційно визнали вуличних котів частиною міської екосистеми. Таке рішення ґрунтується на тому, що коти виконують природну функцію контролю чисельності гризунів, а регулювати їхню популяцію рекомендують не шляхом знищення чи вилову, а через стерилізацію, вакцинацію та відповідальний догляд. Саме такий підхід уже давно використовують у багатьох містах України та Європи.
За формулюванням про “частину міської екосистеми” стоїть значно більше, ніж може здатися на перший погляд. Це не лише про гуманне ставлення до тварин, а й про відповідальність міста, роботу комунальних служб, роль волонтерів та баланс між людьми та природою.
Чи працює ця модель у Черкасах, хто фактично рятує вуличних котів і що потрібно змінити, аби вона стала справді ефективною, — з’ясовувала журналістка видання “ВиЧЕрпно”.
Коти як екосистема міста: що це означає?
Коли у 2019 році Черкаська міська рада підтримала електронну петицію про визнання безпритульних котів частиною екосистеми міста, для багатьох це прозвучало незвичайно: одні сприйняли рішення як формальність, інші — як прояв турботи про тварин. Насправді ж воно має значно глибший зміст і ґрунтується не на емоціях, а на сучасному підході до управління міським середовищем.
Довідково:
Міська екосистема — це сукуптність живих організмів, людей та елементів довкілля, які взаємодіють між собою. Окрім людей, собак чи голубів, до неї належать і вуличні коти. Вони займають свою екологічну нішу й виконують природну функцію, насамперед контроюючи чисельність дрібних гризунів. Це особливо важливо поблизу підвалів житлових будинків, складів, промислових зон, ринків та інших місць, де можуть розмножуватися миші та щури.
Утім роль котів не означає, що їхня чисельність має бути неконтрольованою. Навпаки — саме надмірне розмноження безпритульних тварин створює найбільше проблем: це і погіршення їхнього власного добробуту, і поширення хвороб, і конфлікти з мешканцями, і постійне збільшення кількості кошенят, які народжуються просто неба та часто не мають шансів вижити.
Саме тому сучасна світова практика вже давно відійшла від підходу, коли проблему намагалися вирішити масовим виловом чи знищенням безпритульних тварин. Досвід багатьох країн показав: такі методи не лише неефективні, а й дають короткочасний результат. Натомість дедалі більше міст переходять до моделі управління популяцією. Її суть полягає не в тому, щоб позбутися вуличних котів, а в тому, щоб поступово зменшувати їхню числельність гуманним способом.
Основою такого способу є програма TNR (Trap — Neuter — Return), яку українською найчастіше описують як “відлов — стерилізація — повернення”. Після відлову тварину оглядає ветеринар, стерилізують або каструють, вакцинують, за потреби — лікують, а після відновлення повертають на територію, де вона жила. Якщо йдеться про соціалізацію кошенят або домашніх тварин, яких покинули люди, їм намагаються знайти нову родину.
“На перший погляд такий алгоритм може здатися дивним: навіщо повертати кота назад на вулицю? Однак саме в цьому й полягає логіка сучасного підходу. Стерилізований кіт продовжує займати свою територію, не допускаючи появи нових тварин, але вже не бере участь у розмноженні. З часом чисельність колонії природно скорочується без масового народження кошенят і без необхідності постійного вилову”, — стверджують черкаські зооактивісти.
Саме тому визнання котів частиною міської екосистеми — це не про створення для них особливих привілеїв і не про заохочення безконтрольного життя на вулиці. Це насамперед про зміну підходу: від боротьби з наслідками до системного управління популяцією, яке вже давно стало міжнародним стандартом у сфері гуманного поводження з тваринами.
А чи знають самі черкасці про такі підходи?
Перш, ніж говорити про те, як у місті має працювати система гуманного регулювання чисельності безпритульних тварин, варто відповісти на ще одне запитання: чи готові до цього самі мешканці?
Щоб з’ясувати наскільки черкасці обізнані у питаннях відповідального ставлення до тварин, зооволонтерки ГО “Зоокультурні” Лілія Наумейко та Марія Лазько, які проходили навчання в Черкаській майстерні міста при Черкаському інституті міста, провели соціологічне опитування. Його результати свідчать: більшість містян не є байдужими до проблеми, однак далеко не всі знають, як працює система допомоги безпритульним тваринам і яку роль у ній може відіграти кожен.
Насамперед дослідження показало, що домашні тварини є важливою частиною життя багатьох черкасців. Майже половина опитаних (48,3%) утримує двох і більше тварин, ще 38,8% мають одного домашнього улюбленця. Лише 12,9% респондентів зазначили, що не мають домашніх тварин узагалі.
Водночас більшість власників відповідально ставляться до своїх улюбленців. Майже 80% регулярно проводять обробку від паразитів, 68,8% щороку роблять комплексні щеплення, а понад 72% стерилізували або кастрували своїх тварин. Загалом 70,8% опитаних підтвердили, що їхні коти чи собаки вже стерилізовані.
Переважна більшість домашніх тварин живе безпосередньо в оселі — квартирі або приватному будинку. Значно менше власників утримують їх на подвір’ї, хоча окремі респондети все ще зазначили, що їхні собаки перебувають на ланцюгу. Водночасно близько 80% черкасців знають, що постійне утримання собак на прив’язі суперечить чинному законодавству.
Цікаво, що більшість мешканців добре усвідомлюють справжні причини появи безпритульних тварин. Майже всі опитані (96,3%) вважають, що однією з головних причин є безконтрольне розможення нестерилізованих котів і собак. Понад 92% переконані, що люди просто викидають домашніх тварин на вулицю. Ще 90% вважають, що господарі нерідко позбуваються небажаних кошенят і цуценят. Майже половина респондентів також назвала причиною — втечу тварин від власників.
Не менш показовим є ставлення містян до самих вуличних тварин
Для майже половини опитаних (46,3%) найбільше занепокоєння викликає те, що коти й собаки змушені жити в складних умовах і страджають. Ще 38,7% вважають, що проблема має подвійний характер: тварини потребують допомоги, але водночас їхня неконтрольована чисельність може створювати незручності або небезпеку для людей.
Опитування також демонструє, що багато черкасців уже сьогодні допомагають тваринам. Майже три чверті респондентів (73,8%) час від часу підгодовують вуличних котів або собак, 15% — тривалий час опікуються конкретною безпритульною твариною, а 65% — підтримують волонтерів фінансово. Якщо ж містяни бачать поранену або хвору тварину, більшість готова діяти: 71% — звернулися б до зооволонтерів, більше половини — самостійно повезли б тварину до ветеринарної клініки. Водночас кожен сьомий респондент зізнався, що не знав би, як діяти в такій ситуації.
Схожа тенденція простежується й щодо покинутих тварин. У разі появи нового кота чи собаки у дворі, більшість опитаних насамперед звернулася б по допомогу до волонтерських організацій або поширила б інформацію в соціальних мережах. Лише трохи більше 22% — повідомили б про таку ситуацію міські служби, а майже 12% — взагалі не стали б втручатися, вважаючи це не своєю відповідальністю.
Водночас результати опитування виявили ще одну проблему — недостатню поінформованість про систему, яка вже існує в Черкасах. Лише 19,2% респондентів знали про міську програму поводження з безпритульними тваринами, яка фінансується з бюджету. Понад третина опитаних уперше почула про її існування, а майже половина — лише щось чула про неї, але не знала подробиць. Аналогічна ситуація з можливістю безоплатної чи пільгової стерилізації домашніх тварин: понад третина мешканців узагалі не знала, що така можливість існує.
Натомість значно краще черкасці знають саме про волонтерські організації. Найвідомішою серед них є товариство “Друг”, про яке чули 90% опитаних. Майже дві третини знають благодійний фонд “Доброкіт”, а близько половини — організацію “Animal Help”. Водночас більше половини респондентів жодного разу не зверталися до зоозахисників, хоча серед тих, хто мав такий досвід, переважна більшість залишилася задоволеною отриманою допомогою.
Загалом результати дослідження демонструють цікаву тенденцію: черкасці дедалі більше підтримують принципи відповідального ставлення до тварин, розуміють необхідність стерилізації та готові допомагати волонтерам. Однак знань про те, як саме працює міська система поводження з безпритульними тваринами, хто за неї відповідає та які можливості вже існують для власників домашніх улюбленців, мешканцям поки бракує.
Хто насправді займається тваринами в місті?
Попри поширену думку, питання безпритульних тварин у Черкасах — це не лише справа волонтерів. Законодавство покладає відповідальність за організацію гуманного поводження з бепритульними тваринами на органи місцевого самоврядування. Саме вони мають створювати умови для регулювання чисельності тварин, фінансувати відповідні заходи та координувати всіх залучених сторін.
У Черкасах ці завдання визначені Програмою поводження з безпритульними тваринами на 2026-2030 роки, яку міська рада затвердила наприкінці 2025 року. Документ передбачає комплексний підхід до вирішення проблеми та ґрунтується на принципах гуманного регулювання чисельності тварин.
Виконавцями Програми визначені департамент дорожньо-транспортної інфраструктури та екології Черкаської міської ради, а також комунальне підприємство “Черкаська служба чистоти”. Саме на це КП покладено практичну реалізацію значної частини заходів, зокрема, роботу комунального притулку.
Сьогодні саме при КП “Черкаська служба чистоти” функціонує комунальний притулок для безпритульних тварин. Тут застосовують метод “відлов — стерилізація — повернення” (TNR), який вважається міжнародним стандартом гуманного регулювання чисельності вуличних котів.
“Після відлову тварини проходять ветеринарний огляд, стерилізацію, вакцинацію, а після відновлення — повертаються на місце свого проживанняя, якщо не мають шансів на прилаштування”, — розповіли працівники КП “Черкаська служба чистоти”.
Водночас міська Програма передбачає, що ефективне регулювання чисельності безпритульних тварин неможливе без спрівпраці з громадським сектором. Документ прямо визнає необхідність залучення громадських організацій до стерилізації та вакцинації тварин, їхнього прилаштування, моніторингу популяції, проведення інформаційних кампаній та навіть підготовки пропозицій до рішень міської ради.
Однак окремих нормативних документів, які б детально регламентувати взаємодію комунальних служб із волонтерами, наразі не ухвалено. Тому значна чатсина цієї співпраці відбувається фактично завдяки постійному контакту між небайдужими людьми та міськими службами.
Саме тому значний обсяг роботи досі залишається на плечах зоозахисників. Волонтери не лише допомагають відловлювати тварин чи повідомляють про нові колонії. Вони щодня займаються тим, що часто залишається “за кадром”: оплачують лікування травмованих котів, організовують стерилізацію тих тварин, які не потрапили до міської програми, забезпечують їх кормом, шукають тимчасові перетримки, доглядають після операцій, фотографують, поширюють інформацію в соціальних мережах і місяцями шукають для них нові родини.
Фактично саме волонтерські організації першими реагують на більшість звернень мешканців. Це підтверджують і результати соціологічного опитування, проведеного ГО “Зоокультурні”: понад 71% черкасців у разі виявлення пораненої чи хворої безпритульної тварини насамперед звернулися б саме до волонтерів, тоді як до міських служб — значно менше людей.
Таким чином, у Черкасах уже існує нормативна база, комунальний притулок, бюджетне фінансування та визначені виконавці Програми. Проте ефективність цієї системи значною мірою залежить від людей, які щодня працюють з тваринами поза межами своїх посадових обов’язків — волонтерів громадських організацій та благодійних фондів. Саме вони часто стають тією ланкою, без якої міська система просто не змогла б функціонувати у повному обсязі.
Кейс: як працюють ГО ЧМТЗТ “Друг” та БФ “Доброкіт”?
Якщо міська Програма визначає правила роботи з безпритульними тваринами, то саме волонтери щодня втілюють їх у життя. Саме вони першими приїжджають на виклики про поранених котів. Опісля — виловлюють тварин для стерилізації, оплачують лікування, шукають тимчасові перетримки та нові родини. І хоча ця робота часто залишається непомітною для більшості містян, саме вона дозволяє поступово скорочувати чисельність безпритульних тварин і не допустити зростання їхньої популяції.
“Безвідповідальність людей — головна причина появи безпритульних котів”
Історія Благодійного фонду “Доброкіт” для його засновниці Яни Тябут почалася 17 років тому. Зокрема, з одного безпритульного кота, якого взимку знайшла її подруга на “Митниці”. Відтоді випадкова знахідка перетворилася на справу життя. Сьогодні ж жінка підрахувала, що допомогла знайти новий дім уже понад двом тисячам котів.
Утім, каже волонтерка, головна причина появи безпритульних котів залишається незмінною:
За її словами, останніми роками фонд дедалі частіше отримує звернення не через вуличних, а через домашніх котів.
“Майже щодня люди, які виїжджають за кордон, просять забрати їхніх тварин, бо не можуть знайти житло або взяти їх із собою, але притулок — не місце для домашнього кота, для нього це сильний стрес, який може коштувати життя. Треба докласти максимум зусиль, щоб не залишати свого улюбленця”, — зазначає Яна Тябут.
Найбільшим викликом благодійного фонду “Доброкіт” залишається нестача ресурсів. За словами засновниці, люди часто думають, що достатньо привезти мішок корму, однак основні витрати — це лікування, карантин, стерилізація, комунальні послуги та утримання тварин.
“Лише під час карантину одна тварина обходиться у 3-5 тисяч гривень. Якби фінансування було більше, ми могли б рятувати значно більше котів”, — підсумовує зооволонтерка.
Від стерилізації до адопції: як ГО ЧМТЗТ “Друг” допомагає тваринам?
Уже 18 років Черкаське міське товариство захисту тварин “Друг” допомагає безпритульним чотирилапим у Черкасах. Організація не має власного притулку чи приміщення для перетримки, натомість об’єднує 21 офіційну волонтерку, які щодня займаються стерилізацією безпритульних тварин, популяризацією адопції та просвітницькою роботою.
Лише в 2025 році за участі організації вдалося стерилізувати 1 420 безпритульних тварин, із яких 1 142 — коти. Також волонтери опублікували майже 400 дописів про пошук родин для домашніх і безпритульних тварин, провели десятки просвітницьких заходів та продовжували системно допомагати котам.
Утім, попри ці результати, кількість звернень не зменшується.
За словами волонтерки Лілії Наумейко, головна проблема полягає у відсутності злагодженої взаємодії між владою, мешканцями та волонтерами.
Волонтерка Марія Лазько додає, що найчастіше містяни, побачивши безпритульну тварину, просто повідомляють про неї волонтерам, вважаючи, що на цьому їхня допомога завершується.
Який вигляд мають Черкаси на тлі інших українських міст?
Питання гуманного регулювання чисельності безпритульних тварин уже давно перестало бути локальною ініціативою окремих громад. Сьогодні більшість великих українських міст поступово переходять від хаотичного реагування на проблему до комплексних муніципальних програм, які передбачають не лише стерилізацію тварин, а й системну співпрацю з волонтерами, фінансування, просвітницьку роботу та контроль за популяцією.
Аналіз офіційних відповідей на інформаційні запити зооволонтерок ГО “Зоокультурні” Лілії Наумейко та Марії Лазько до 13 міських територіальних громад України свідчить: в 11 з них уже діють Програми поводження з безпритульними тваринами.
“Лише Суми та Чернігів повідомили про відсутність окремих Програм щодо котів, пояснивши це тим, що через безпекову ситуацію та близкість до кордону, бюджетні пріоритети нині зосереджені на оборонних та гуманітарних потребах”, — поділилася волонтерка ГО “Зоокультурні” Марія Лазько.
Попри відмінності в обсягах фінансування чи організації роботи, підхід майже всюди однаковий. Міста офіційно декларують використання методу TNR (“відлов — стерилізація — вакцинація — повернення або адопція”).
Водночас можливості громад суттєво відрізняються. Якщо в Кропивницькому на реалізацію відповідної програми передбачено близько 600 тисяч гривень, то столиця заклала майже 7,92 мільйона гривень. Черкаси з фінансуванням у 2,9 мільйона гривень на 2026 рік перебувають приблизно посередині серед досліджених громад. Це свідчить, що місто вже інвестує кошти у вирішення проблеми, однак не належить до громад із найбільшими бюджетами у цій сфері.
Цікавою є й ситуація з комунальними притулками. Всупереч поширеній думці, вони є далеко не в кожному українському місті. Згідно з офіційними відповідями, повноцінні комунальні притулки мають лише Вінниця та Черкаси. У більшості інших громад функціонують лише центри стерилізації, або ж муніципалітети співпрацюють з приватними ветеринарними клініками та громадськими організаціями.
Не менш важливою складовою сучасної системи є взаємодія влади із зоозахисниками. І тут ситуація в різних містах також відрізняється. Наприклад, у Полтаві реалізують окремий “Проєкт Кішка”, у Вінниці передбачена офіційна фінансова підтримка благодійного фонду “Планета”. В окремих містах співпраця оформлена лише меморандумами про взаєморозуміння, тоді як у Рівному та Чернівцях органи місцевого самоврядування офіційно повідомили про відсутність будь-яких окремих механізмів взаємодії з громадськими організаціями.
Черкаси в цьому контексті займають проміжну позицію. З одного боку, міська Програма прямо передбачає залучення громадськості до стерилізації, вакцинації, прилаштування тварин, моніторингу популяції та підготовки пропозицій до міського влади. З іншого — окремого нормативного документа, який би визначав порядок такої співпраці, у місті немає. Тобто взаємодія між комунальними службами та волонтерами існує, однак вона більше ґрунтується на практиці й особистій комунікації, ніж на чітко прописаному механізмі.
Якщо порівнювати Черкаси з іншими українськими містами, навряд чи їх можна назвати аутсайдером. У місті вже діє профільна програма, працює комунальний притулок, передбачене бюджетне фінансування та офіційно закріплено гуманний методі регулювання чисельності безпритульних тварин. Водночас є й напрямки, які потребують розвитку. Насамперед це інституційне оформлення співпраці з волонтерськими організаціями, посилення інформаційної роботи з мешканцями та подальший розвиток системного обліку й моніторингу популяції тварин.
Як це працює в Європі?
Коли говорять про гуманне поводження з безпритульними тваринами, найчастіше згадують європейський досвід, однак його успіх полягає не лише в будівництві сучасних притулків чи великих бюджетах. Насамперед це — комплексна система, у якій відповідальність розподілена між державою, місцевою владою, громадськими організаціями та самими власниками тварин.
Попри відмінності між країнами, більшість з них працює за трьома основними принципами:
- суворе законодавство;
- тісна співпраця влади зі зоозахисниками;
- висока культура відповідального утримання домашніх тварин.
Закон, який справді працює
У більшості європейських країн власник тварини несе чітко визначену законом відповідальність за свого улюбленця. Обов’язковим є чипування та реєстрація, що дозволяють швидко встановити власника, якщо тварина загубилася або опинилася на вулиці. Це суттєво зменшує кількість покинутих тварин і допомагає контролювати їхню популяцію.
Показовим є приклад Нідерландів. Там людина, яка вирішила взяти тварину з притулку, зазвичай сплачує близько 175 євро. Власники собак також сплачують щорічний муніципальний податок, який залежно від громади може становити від 60 до 175 євро. Відсутність чипа чи офіційної реєстрації тягне за собою штрафи від 95 до 400 євро.
Найсуворіше закон карає за жорсткове поводження або покидання тварин. У тяжких випадках штраф може сягати майже 20 тисяч євро, додатково призначаються громадські роботи, а за окремі порушення передбачене навіть позбавлення волі.
Отож такий підхід формує просте правило: домашня тварина — це не тимчасова забаганка, а відповідальність, яка має юридичні наслідки.
Не боротьба з тваринами, а співпраця
Ще одна особливість європейської моделі — відмова від масового вилову чи знищення безпритульних тварин. Більшість країн уже давно використовують систему TNR (“відлов — стерилізація — вакцинація — поренення або прилаштування”). Важливо, що ця система працює не лише завдяки муніципалітетам.
Наприклад, у Німеччині місцева влада фінансує значну частину витрат на роботу притулків і стерилізацію тварин. Водночас громадські організації та волонтери займаються соціалізацією тварин, пошуком нових власників, інформаційними кампаніями та щоденною допомогою тим, хто цього потребує.
Такий розподіл ролей дозволяє кожній стороні виконувати свою функцію: влада забепечує фінансування та організацію процесів, а громадський сектор працює там, де потрібна постійна присутність людей, індивідуальний догляд і комунікація з населенням.
Коти як частина міста
Показовою є й практика Італії, де вуличних котів офіційно визначають частиною міського середовища. Місцева влада організовує їхню стерилізацію та ветеринарний супровід, тоді як догляд за колоніями часто здійснюють спеціально визначені опікуни.
При цьому закон захищає не лише самих тварин, а й систему їхнього утримання. Забороняється руйнувати місця проживання котів, псувати спеціально облаштовані зони для годування, перешкоджати роботі опікунів або жорстоко поводитися з тваринами. Водночас і саме годування відбувається не хаотично, а за участю відповідальних людей, які стежать за станом колонії та співпрацюють з ветеринарними службами.
Такий підхід дозволяє підтримувати баланс між добробутом тварин, комфортом мешканців і контролем чисельності популяції.
Чому це поки складніше для України?
Україна також поступово рухається до європейської моделі гуманного поводження з безпритульними тваринами, проте впровадження комплексної системи сьогодні значно ускладнюють умови повномасштабної війни.
“Масова евакуація людей, вимушене залишення домашніх тварин, постійна міграція населення, зменшенняя доходу українців, інфляція та зростання цін суттєво збільшили навантаження на волонтерів і місцеві бюджети. Водночас значна частина фінансових ресурсів громад закономірно спрямовується на оборону, безпеку та гуманітарні потреби”, — стверджує волонтерка ГО “Зоокультурні” Лілія Наумейко.
Загалом же в цих умовах українські міста часто змушені балансувати між нагальними викликами воєнного часу та необхідністю не згортати програми гуманного поводження з тваринами.
Утім, європейський досвід показує: ефективна система не починається з великих бюджетів. Вона починається з правил, які однаково працюють для всіх, відповідального ставлення власників до своїх тварин та партнерства між владою й громадою. Саме поєднання цих трьох складових дозволяє поступово зменшувати кількість безпритульних котів без жорстокості, хаотичних рішень й постійного повернення до тієї самої проблеми.
Що потрібно змінити в Черкасах?
Попри те, що Черкаси вже мають міську Програму поводження з бепритульними тваринами та офіційно визнали котів частиною міської екосистеми, зоозахисники переконані: чинну систему потрібно розвивати. Насамперед — збільшувати підтримку програм стерилізації. Не менш важливо вести облік котячих колоній, налагодити взаємодію між міською владою, комунальними службами, ветеринарами та волонтерами, а також активніше працювати з власниками домашніх тварин, адже значна частина котів опиняється на вулиці саме через людську безвідповідальність.
Засновниця Благодійного фонду “Доброкіт” Яна Тябут вважає, що місту бракує системної підтримки тих, хто щодня займається порятунком тварин:
Не менш важливою залишається просвітницька робота. Мешканці мають знати, чому стерилізація й вакцинація домашніх тварин є необхідними, як діяти, якщо знайшли безпритульного кота, та куди звертатися по допомогу.
Зрештою, ефективна система неможлива без участі усіх сторін. Влада має створювати умови та підтримувати такі ініціативи, громадські організації — ділитися досвідом і поширювати знання, а самі містяни — відповідально ставитися до своїх тварин і не залишатися осторонь, коли допомога потрібна тим, хто не може попросити про неї сам.
Висновок
Отже, вуличні коти — це не причина проблеми, а її наслідок. Вони не з’являються самі по собі. За кожною новою твариною на вулиці стоїть людська історія: хтось не стерилізував домашню кішку, хтось викинув кошенят, хтось залишив улюбленця під час переїзду або просто відмовився від відповідальності. Саме тому боротися потрібно не з котами, а з причинами, через які вони опиняються без господаря.
Світовий досвід уже давно довів: масові вилови чи знищення безпритульних тварин не вирішують проблему. Натомість системна стерилізація, вакцинація, реєстрація домашніх тварин, відповідальність власників, співпраця влади й волонтерів та просвітницька робота дають результат. Це шлях, яким сьогодні йдуть більшість європейських міст.
Черкаси вже зробили перші важливі кроки: у місті діє профільна програма, працює комунальний притулок, застосовується гуманний метод “відлов — стерилізація — повернення”, а волонтерські організації стали повноцінними партнерами у вирішенні цієї проблеми. Водночас самі зоозахисники визнають: жодна програма не буде ефективною, якщо люди й надалі залишатимуть тварин напризволяще, ігноруватимуть стерилізацію або сприйматимуть домашнього улюбленця яяк тимчасову забаганку.
Зрештою, майбутнє Черкас у цьому питанні залежить не лише від рішень міської влади чи обсягів фінансування. Воно залежить від готовності кожного мешканця бути відповідальним за тих, хто приручив, підтримувати гуманні підходи до регулюванняя популяції безпритульних тварин і не проходити повз чужу біду.
Ставлення до безпритульних тварин — це не лише питання зоозахисту. Це показник зрілості суспільства й міста. Бо місто, яке вміє відповідально ставитися до найменш захищених, зрештою стає комфортнішим і людянішим для всіх.
Авторка публікації – Ліна Костенко