«Мені треба випустити у світ достойних людей!» Які труднощі професії бути мамою 10 дітей

Усиновити та взяти прийомних дітей – серйозний і відповідальний вибір. Біологічно нерідні діти з неблагополучних сімей, із складними характерами та долями… А якщо у родині таких дітей 10? Скільки ж терпіння, витримки та мудрості потрібно мати, щоб допомогти цим дітям прокласти шлях у доросле життя? Інтернет-видання «Вичерпно» вирішило дізнатись, як зараз живе багатодітна родина та з якими труднощами стикаються батьки-вихователі на прикладі багатодітної сім’ї Гармашів.

Зараз у родині 10 дітей – двоє усиновлених та восьмеро прийомних. Ще одна, найстарша, дитина – усиновлена 19-річна Марина вже пішла від них у доросле життя. Крім того, подружжя Гармашів має, окрім усиновлених та прийомних дітей, найстарших рідних двох синів, які вже мають власні сім’ї та подарували батькам онуків.

Всі діти, крім однієї дівчинки, яка ходить у дитсадок, відвідують школу та постійно чимось зайняті. Двоє хлопчиків грають на акордеоні, дівчинка Віка – на гітарі, інші двоє хлопчиків ходять на тренування з греблі. 17-річна Ніна професійно займається спортом, вона кандидат у майстри спорту по греблі на каное. Один хлопчик близько 6 років професійно займався танцями, але сім’я більше не змогла платити за навчання, і він перестав ходити на заняття. Дітки з різною успішністю у школі, але кожен вчиться, наскільки йому вдається або дозволяє трудолюбивість, адже деякі можуть, але лінуються.

Через неблагополучних рідних батьків деякі дітки відстають у розвитку від своїх однолітків. Наприклад, дівчинка у 8 років вже 3-й клас закінчує, а 8-річний хлопчик тільки пішов у перший клас і досі не вміє читати.

Леся Гармаш згадує, що двоє хлопчиків, які тільки потрапили у родину, не знали, що таке “маєчка”, ніколи не бачили колготок, шкарпеток та не вміли їх одягати. І це у 7 років! У свій час у родину Гармашів потрапила дворічна дівчинка, у якої від голоду були зіпсовані зубки, деякі з них довелося видалити, і зовсім не росло волосся. Вона та її рідні братик і сестричка вижили тільки через те, що їх підгодовували сусіди, а батькам, бабусі і дідусеві було до них байдуже.

Рідні батьки прийомних дітей, крім одного хлопчика-сироти, позбавлені батьківських прав через алкоголізм, аморальний спосіб життя, нелюдські умови проживання дітей та неймовірну до них байдужість.

Мама Леся у розмові неодноразово хвалить дітей та часто повторює, які вони всі красиві:

– Можливо через те, що вони наші? – задає риторичне запитання Леся. – Але ж такі красиві всі!

Також прийомні батьки стикаються із навичками та способом життя рідних батьків дітей. Подружжю знадобилось три роки, щоб перевиховати свого прийомного сина, який постійно обкрадав однокласників, крав у супермаркетах, обманював.

«Буває, люди вважають, що прийомних дітей беруть за гроші. Якби я за гроші їх брала, (якщо припустити, що платили велику суму за дітей), то це зовсім не варте того. Адже у мене здоров’я уходить не з роками, а з днями. Ти повинен виховати 10 дітей, які біологічно не твої. Це зовсім різні люди з різних сімей. Діти з навичками своїх рідних батьків. Треба їх виховувати, «переламувати»… Це така важка робота. Це не робота вчителя, який відчитав уроки і пішов додому. Мені треба, щоб з цієї дитини щось вийшло, щоб випустити у світ достойну людину», – ділиться пані Леся.

Крім того, жінка розповіла, що має певні труднощі по господарству, адже коли чоловік на роботі, вона вдома займається хатніми справами: пере, прибирає, готує… Кожного дня жінка варить суп чи борщ у великій 10-літровій каструлі, щоб вистачило на всю родину. А всі інші страви чергують за побажаннями дітей. Діти не допомагають, адже вдень вони у школі і на заняттях чи тренуваннях. Але жінка не скаржиться. Зізнається, що вона сімейна людина і віддає перевагу спокійному, розміреному способу життя.

«Якби нам вистачало, чоловік не працював би ще на одній роботі»

Родина Гармашів офіційно має статус дитячого будинку сімейного типу. Розмір соціальної допомоги для прийомних дітей становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку. На усиновлених дітей родина не отримує допомогу.

“За ці кошти ми маємо вдягти їх, нагодувати, полікувати, ще й на відпочинок відкласти, щоб оздоровити їх. Також потрібно ще відкласти певну суму коштів, коли вони будуть відходити від нас у доросле життя, – розповідає мама Леся. – Вчителі, вихователі дитячих садочків працюють до обіду, мають вихідні, лікарняний, відпустку. У нас цього всього немає і матеріально не відшкодовується. 3 тисячі гривень зарплати та офіційне працевлаштування, і на цьому все”.

Жінка зізнається, що важко жити за ту суму коштів, які виділяє держава на утримання прийомних дітей. Адже якби вистачало, чоловік не працював би додатково.

Не обходиться, звичайно, й без сторонньої допомоги: хтось відро меду подарує, хтось ящик яблук принесе.

– Важкувато, але все-таки вписуємось у наш бюджет. Як тільки отримуємо гроші, їдемо за продуктами. Скупляємось два дні – на один базар заїхати, на базу ОПС. Купуємо по мішку цукру, борошна, ящик олії… Купуємо ящиками печиво, тому що у нас за раз декілька кілограмів уходить, – розповідає багатодітна мати.

Крім того, велика родина досі не має власного автомобіля. Сергій та Леся розповідають, що викручуються, як можуть: позичають мікроавтобус у рідного сина. Неодноразово вони зверталися до міської влади про виділення автомобіля, проте прохання так і залишилися непочутими.

Чи варто усиновлювати дітей?

«Коли ми вирішили спочатку усиновити, а потім взяти прийомних дітей, нас усі відмовляли: «Для чого? Ви знаєте, які це діти? Навіщо вони вам треба? Вони виростуть і якими вони стануть? Не треба воно вам. У вас є свої діти, то й радійте», – каже Леся.

Сергій та Леся не вірили цьому, адже виховали двох успішних синів, які й працьовиті, й виховані, й навчалися старанно. Проте зараз подружжя з цього приводу не є такими впевненими. Коли питають, чи варто усиновлювати дітей, Леся відповідає, що варто усиновити тільки заради цієї дитини, щоб показати їй іншу сторону медалі, що можна жити в нормальних умовах, дати шанс дитині вирости нормальною людиною. Адже шкода цих дітей. Але якщо для себе брати, то не варто…

Леся розповіла, що найстарша усиновлена донька прожила у родині 13 років. Це була прекрасна, ідеальна дитина, але після закінчення школи її наче підмінили. Почала пропускати навчання, знайшла собі хлопця старшого більш ніж на 10 років, декілька раз приходила до батьків у синцях, і пити, і курити почала.

«Я часто запитувала себе, чи варто було віддавати себе цій дитині цілих 13 років, щоб вона вибрала таке життя, яке зараз має…», – зітхає жінка.

Статистика показує, що із 100 – 80 дітей вибирають життя своїх рідних батьків,  тобто ідуть туди, звідки їх забрали. У сім’ї ще двоє усиновлених, тому подружжя має надію, що син та донька стануть хорошими людьми.

Подружжя Гармашів – віруючі люди, тому родина щонеділі ходить до церкви. Діти залюбки відвідують недільну школу і християнський спортивний клуб “Авана”, таким чином загартовуючись духовно та фізично. Леся та Сергій Гармаші від усього серця вболівають за своїх дітей, до яких прикипіли душею, адже не прив’язуватись до них неможливо, і сподіваються, що з них виростуть хороші люди, адже вкладають у них всі свої сили та мудрість.

Крім труднощів у вихованні та хатніх справах є багато чудових, позитивних моментів. Наприклад, дні народження дітей святкують у родині кожен місяць. Якщо у якомусь місяці немає ні в кого дня народження, то у наступному місяці буде два іменинника. А ще всі дітки називають прийомних батьків мамою і татом, і деякі з дітлахів, особливо меншенькі, радують їх люблячими обіймами.

Тому недаремно в будинку родини Гармашів на стіні висить табличка із написом “Любов’ю бережіть один одного”. Всі її члени дотримуються цього виразу, адже коли життя дарує другий шанс, хіба можна ним не скористатися?

Довідково: прийомна сім’я – це родина, яка взяла на виховання та спільне проживання від 1 до 4 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування. Водночас дитячий будинок сімейного типу – родина, яка взяла на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

Нині у Черкаській області функціонує 131 прийомна сім’я та 32 дитячі будинки сімейного типу, в яких виховуються 482 дитини-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. У 2016 році створено 6 нових прийомних сімей та 1 дитячий будинок сімейного типу.