Фото: Саня Byk с iloveukraine.com.ua
З вами колись було таке, що на звичні, буденні речі, які ти бачив тисячу разів, ти несподівано дивишся, ніби бачиш їх вперше? Коли я була школяркою і їздила на канікули до бабусь, особливо навесні, то повертаючись додому, до Черкас, навіть через тиждень, я бачила вже зовсім інше місто. Голі дерева прибиралися у зелене різноманіття, клумби розквітали веселковим різнобарв’ям, а все навкруги здавалося таким новим і незвично прекрасним.
З часом, а скоріше з дорослішанням, а перш за все з браком часу роздивитися все навкруги, я вже не помічала, що місто весь час змінюється… що яким би воно не було, воно ніколи не залишається однаково красивим чи незграбним. Воно росте, розвивається або ж занепадає разом із нами.
Проте декілька днів тому, мабуть, через те, що на деякий час захопилася іншим містом, поринула у його споглядання, вивчення і пізнання, я повернулася до Черкас і зрозуміла, що те, що здавалося звичним і далеко не визначним, є милим, привітним, прекрасним, захоплюючим, заворожуючим і просто гарним.
Таке відчуття зазвичай буває, коли ти бачиш щось вперше. Нове завжди здається гарнішим за старе. Хоча пройде час і це нове так само стане звичним і майже не цікавим. Я прекрасно розумію людей, які не уявляють свого життя без подорожей. Цей пошук нових відчуттів, які виникають, коли ти торкаєшся чогось вперше, ні з чим не зрівняти. Вони беруть тебе у свій полон і вже не відпускають протягом усього життя.
Але вміти цінувати те, що є поряд – теж неабиякий талант. Виявляється, якщо закрити очі і стерти зі свого мозку всі застарілі образи, то навкруги можна побачити багато цікавого.
Зазвичай мій журналістський мозок постійно шукає навколо якісь недоліки: невідремонтовані дороги, незакриті люки, ями на тротуарах, які не обійти і не об’їхати, темні алеї і прибудинкові території. Проте, виявляється, набагато приємніше бачити у своєму місті прекрасне: схід сонця над Дніпром, дітей, які бавляться біля фонтанів у Долині троянд, закохані пари, які сидять у прохолоді алей черкаських парків.
Насправді, наше місто, хоча й трохи провінційне і недосконале, все ж по-своєму прекрасне і може дивувати. Центр міста нарешті, хоч і потроху, хоч і не повсюди, «обростає» місцями, в яких приємно посидіти. Дерева, виявляється, у нас не тільки знищують, але насаджають і нові алеї, по яких вечорами можна прогулятися (якщо, звичайно, ліхтарі горітимуть))). А черкаські парки, на всяк смак і на будь-які примхи, є справжньою окрасою нашого міста.
І хоч надмір реклами та купа кіосків, які туляться один до одного, і псують обличчя нашого міста, та хочеться вірити, що колись це зміниться.
А ще хочеться вірити, що самі мешканці Черкас почнуть з повагою відноситься до міста, в якому живуть: не будуть залишати після себе використані пляшки в паркових зонах, не кидатимуть собі під ноги сміття, прибиратимуть за собою після відпочинку на березі Дніпра. Тоді набагато легше буде зробити нашу спільну домівку затишною. А жителі країни захочуть у своїх записниках поставити напроти Черкас галочку – це місто вони хочуть відвідати!
