21 листопада 2013 року. У відповідь на відтермінування Урядом Азарова підготовки до підписання угоди про Асоціацію з Євросоюзом українці виходять на площі міст. Переломним моментом стає побиття спецпризначенцями студентів 30 листопада. Після цього починаються масові акції протесту, результатом яких стає втеча президента-злочинця та переобрання влади.
Отже, сталося. Країна пережила Майдан і почала чекати змін. Певною мірою, як і після Помаранчевої революції, народ уже встиг розчаруватися. Взагалі, так уже історично склалося що ми, українці, весь час розчаровуємося…
Зима, що нас змінила. Так прийнято називати ті події. Але сьогодні все частіше звучить питання – чи всіх вона змінила? Відповідь очевидна – ні. Мільйони українців продовжують жити поряд в одній державі, щодня ходити і їздити одними й тими ж розбитими дорогами, минаючи одні й ті ж пофарбовані у кольори державного прапора мости. Але є ті, чия свідомість після кривавої зими змінилася назавжди – учасників тих подій, тих, хто підтримував їх і допомагав, навіть тих, хто просто вдома молився за спокій у своїй державі. А ще – ті, хто так нічого і не зрозумів.
За тлумачним словником, гідність – це усвідомлення людиною своєї громадської ваги, громадського обов’язку. Гідно жити можна лише у суспільстві, в якому визнається цінність особистості.
Уже другий рік поспіль День гідності та Свободи ми зустрічаємо в умовах війни з Росією. З самого початку фронт тримали добровольці і волонтери, які фактично перебрали на себе функції держави. Останнім держава згодом «віддячить», заборонивши напряму допомагати військовикам… Нема куди правди діти – корупція в Україні нікуди не зникла, справедливих судів ще немає, обіцяного завершення АТО за лічені години – теж. Тепер кожному зрозуміло, за що він голосував.
Але навіть за таких умов не слід забувати – свою історію ми творимо самі. Можна безліч разів розчаровуватися у своїх очікуваннях, але ніколи не можна розчаровуватися в собі. Далеко не всі українці усвідомлюють, що відповідальність за долю країни тепер має нести кожен із нас. Яскравий приклад – результати виборів у окремих регіонах і явка виборців. Може й справді, патріотичності додають не жовто-блакитні кольори на фото у соцмережах, а ще – на парканах, лавочках, а іноді навіть – урнах для сміття, – а, насамперед, усвідомлення себе як громадянина своєї, нової держави.
Згідно з указом президента до Дня Гідності та Свободи готують меморіальні заходи та соціальну рекламу. Дехто ж справедливо зауважує, що святкувати чергову річницю Євромайдану можна буде лише тоді, коли будуть виконані хоча б основні його вимоги. Що взагалі можна святкувати, коли в країні війна?
При цьому, що змінили в його свідомості останні події – кожен вирішує сам.
