Пан Сергій, якому невдовзі виповниться 64 роки, продовжує служити на фронті, попри право на демобілізацію за віком. Військовий із досвідом АТО та повномасштабної війни пояснює своє рішення просто: поки має сили — хоче бути поруч із побратимами і робити те, що вміє.
Інформацію про це повідомили на фейсбук-сторінці Черкаського обласного ТЦК та СП.
Про своє рішення залишатися в строю чоловік говорить максимально просто, без жодного пафосу та гучних слів:
«Так я можу послужити, та й служу. Можу робити й допомогти чим можу. Мені просто подобається те, що я роблю. В мене така точка зору: можу — пішов. Все дуже просто й ясно».
До війни Сергій працював у автомайстерні, але ще у 2015 році вирішив піти в АТО. Свою мотивацію тоді він описує коротко:
«Ну як… комусь то треба воювати. Сім’я, як-не-як, дома. Комусь то треба за сім’ю, за все… Собі так надумав та й пішов».
Півтора року він відслужив механіком-водієм на танку «Булат».
Коли 24 лютого 2022 року почалися перші обстріли, чоловік уже вранці був у військкоматі й за два дні виконував бойові завдання під Бахмутом у лавах 30-ї бригади.
Після досягнення 60 років, пан Сергій мав законне право демобілізуватися, але щойно прийняли закон «60+», він одразу підписав контракт, навіть не цікавлячись умовами:
«Я ними навіть не цікавився. Я не знаю, які там є в ньому переваги. Мені просто було головне, щоб документи одобрили, підписали та й все. Я йшов на контракт не через переваги. Я йшов, бо хотів просто з хлопцями дослужити, скільки я можу. Ще як списували, казав: «Тільки що — я повернуся».
Родина просила відпочити, але характер Сергія знає добре, тому рішення прийняли.
За роки служби Сергій побачив, як кардинально змінився характер війни:
«Тоді дронів не було, а зараз все на дронах. Це зовсім не така війна, як 15-й рік. Проти АТО це не та війна».
Проте новобранцям, які мають цивільний досвід та хочуть його використати в армії, він радить не ховати свої вміння, а головне — горіти справою:
«Мати бажання, саме перше, й все, а далі все буде своєю чергою. Головне — мати бажання. Немає бажання — діла не буде».
Коли розмова заходить про мобілізацію, пан Сергій відмовляється від гучних закликів чи агітації, вважаючи, що кожен має розібратися в собі сам:
«У кожної людини є своя голова. Всі бояться, немає такої людини, яка не боїться. Кажуть, дурень — й той боїться, але в кожного є своя голова й кожен повинен сам розібратися й вирішити: от я піду туди, що я можу робити? От я можу те робити, можу те робити. От і старатись іти й робити те, що ти вмієш робити».
Водночас він нагадує тилу про сувору реальність:
«Мають всі знати, що війна — це страшне, на війні нелегко. Війна — це горе, саме справжнє горе. На ній нелегко нікому: ні цивільним, ні військовим. Про це забувати не можна нікому».
Свою особисту мотивацію триматися та шукати оптимізм Сергій формулює дуже чітко:
«Мотивація… У мене є здоров’я, я повинен бути тут, щоб вони сюди не лізли. Тут вони (ред. — вороги) не потрібні. В нас є діти, в нас є онуки, дай Бог, ще й правнуків побачу. І тут їм (ред. — ворогам) нема що робити. Ми повинні хазяйнувати на своїй же землі. Скільки здоров’я є — скільки буду воювати».
А на питання про плани після Перемоги відповідає з мудрою посмішкою:
«Плани одні — щоб ще здоров’я було. Оце плани. А далі побачимо. Прийдемо додому — роботи вистачає, були б руки. Було б здоров’я, а робота завжди є».
Читайте також: Черкаський суд наклав арешт на «Будинок з грифонами»
