Черкащина вже стала надійним тилом для інших регіонів. В області збирають допомогу містам, які постраждали внаслідок окупаційних дій російських військ, дають прихисток переселенцям, годують їх і відправляють з усім необхідним до інших регіонів за потреби. Проте не варто сподіватися, що регіон сам не готовий у разі небезпеки стати на захист своєї землі й черкащан, запевняють у територіальній обороні.
При Черкаській теробороні сформований бойовий підрозділ із колишніх «айдарівців», для яких війна почалася ще в 2014 році й не припинялася аж до повномасштабного підступного вторгнення росії.
У перший же день війни бійці скоординували свої дій і вирішили, що стануть на оборону рідного краю.
– Я був на рейсі, о 6 ранку розвозив людей. І як тільки по всіх новинах почали передавати, що почалася війна, я поставив автобус у парк і поїхав додому. Зібрав всі свої речі (бойове спорядження – ред.) ще з 2014 року й поїхав на зустріч зі своїми побратимами, – розповів журналістам «Вичерпно» розвідник батальйону «Айдар» Олександр Сірош (позивний «Малий»).
Мотивація, зізнаються «айдарівці», залишається незмінною – не дати захопити ворогу рідну землю.
– Ми вже давно хотіли знову стати на захист України, проте нас не брали, оскільки ми маємо інвалідність, отриману на війні, – розповідає боєць.
Війна для Олександра розпочалася, як і для всієї України, в 2014 році. Перший раз поїхав у зону бойових дій, супроводжуючи волонтерів, оскільки загарбники не гребували нападами й на них.
– Покійний наш командир Євген Войцехівський (позивний «Чех») тоді, коли ми приїхали на передову, сказав нам: «Хлопці, у мене немає з ким воювати». Так ми там і залишилися. Дома на мене чекав син, якому було лише два місяці на той час. Жінці я сказав, що поїхав блокпости охороняти, – пригадує Олександр те, як став добровольцем батальйону «Айдар».
У «Айдарі» Олександр Сірош прослужив більше року, отримав два поранення, одне під Луганським аеропортом, інше, коли брали російських ГРУшників.
Боєць батальйону «Айдар» із позивним «Циган» так само ще у 2014 році почав свій військовий шлях, коли вперше приїхав із волонтерської допомогою в місто Щастя.
– Тоді ще я для себе вирішив, як я можу спати дома спокійно, коли тут, на передовій, немає кому захищати Україну. І я залишився. Був на війні 6 років, звільнився у 2020. За три роки до звільнення я перейшов у тил, щоб трохи врівноважити свою психіку. Бо війна – це така штука, найгірше, коли вона починає подобатися, – поділився воїн.
Чоловік уже й встиг адаптуватися до мирного життя. Відкрив із сім’єю пекарню.
– Пекарня й зараз працює, дружина варить каву, заспокоює людей, – говорить «Циган».
Зараз же усі «айдарівці», які перебували на момент повномасштабної агресії в регіоні, згуртувалися й стали на захист рідного краю. Всіх їх об’єднує наявність бойового досвіду, яким вони діляться з іншими учасниками тероборони. Підрозділ співпрацює й контактує з усіма військовими й правоохоронними формуваннями регіону.
Олександр Сірош переконаний, що вони на всі сто відсотків готові до зустрічі ворога. Позиції в Черкасах також цілком захищені й укріплені. Непокоїть тільки не закрите небо.
– Місто цілком захищене, ми на ногах 24 години на добу, спати не встигаємо, – коментує боєць.
Поки ж вони передають свій бойовий досвід тим людям, які приєдналися до територіальної оборони, проте не мають відповідних навичок.
– Ми навчаємо тих волонтерів, які не воювали, проте у них такий дух, такий поклик… Я на війні обучився артилерійській справі, тож зараз готую хлопців, які захищатимуть Черкаси й не пропустять ворога в місто, – говорить «айдарівець» з позивним «Циган».
Хлопці не роблять прогнозів, скільки ще триватиме російсько-українська війна, проте з усмішкою розповідають, що готові зробити все можливе для прискорення цієї миті.
– Чесно, сам уже хочу до них на площу в кремль, щоб український прапор там підняти, – розповідає Олександр Сірош.
А ще спільна й одна на всіх у них думка, що Перемога буде за Україною.
– Я стою у себе дома, в своєму місті. Захищаю свою сім’ю, свою матір. Це повинен зрозуміти кожен. Зараз наша тероборона укомплектована практично всім, забезпечена. Бойовий дух не згас. Коли ти приходиш додому, дивишся в очі своїм рідним, то як можна зупинитися. Не ми прийшли на чужу землю, ми захищаємо своє. Бог на нашій стороні, – підсумовує «Циган».
