Днями у студії видання “ВиЧЕрпно” поспілкувалися з командиром 2 штурмового батальйону 3 ОШБр Дмитром Кухарчуком.

Читайте найцікавіше з ефіру:

• Скільки військовому потрібно на відновлення, щоб бути надалі боєздатним та виконувати завдання?

— Є певні нормативи, які визначають це. Якщо підрозділ знаходиться на бойовому виході понад два місяці, то він починає втрачати боєздатність. Але ми розуміємо, що так прописано у нормативах, і це в принципі нереально. Зараз немає жодної бригади, яка б воювала два місяці, а потім виходила на відновлення.

Усе залежить від ділянки фронту, на якій знаходиться підрозділ, від характеру бойових дій та інтенсивності. Є задачі в обороні, є в наступі. Наступ – це складніша штука. У нас як вийшло: ми й наступали, і в обороні сиділи. Самі себе заміняли.

На Бахмутському напрямі ми були близько 11 місяців і зараз підрозділ тільки вийшов на відновлення. І я говорю не виключно про те, щоб люди відпочили. А про те, що у нас є загиблі, є поранені… Є певна кількість людей в підрозділі згідно зі штатно-організаційним розписом, то “штатка” має бути заповнена мінімум на 70 %. Тільки за таких умов підрозділ може вважатися боєздатним.

Але якщо довго відновлюватися, то можна й війну проспати.

• Якими зазвичай повертаються хлопці з передової?

— Вони повертаються професійними військовими, оскільки характер бойових дій та інтенсивність роблять людину іншою. Людина стає системною у підходах.

• Є така думка, що Третя штурмова бригада може собі вже дозволити відбирати, кого хоче бачити у своїх лавах. Умовно, що до вас ідуть більш мотивовані, підготовлені… Чи це так?

– Це так, але це стосується всіх підрозділів. У мене є приклади підрозділів, в яких командири так само відбирають на конкурсній основі. А є: руки ноги є – підходиш. Проблема в тому, що тут ми трішки підходимо до тієї межі, коли, зважаючи на те, як відбувається мобілізація зараз, коли в принципі вибирати не доведеться. Тут уже буде ну, я розумію, може бути такий момент “як всі на всі”. І, як то говорять, остання битва. Таке теж може бути й це не треба виключати.

• Іноді в соцмережах можна побачити дописи, що війна – це права кадрових військових. Чи можливо тільки силами кадрових військових перемогти таку країну, як росія?

— У нас кадрових військових майже немає, вони закінчуються, але їх не так багато й було. Якщо ми хочемо залишитися у межах однієї області, тоді можливо. Якщо ми претендуємо на державу, у якій 24 області, то треба, щоб всі включилися в процес. Питання в тому, наскільки суспільство зріле, готове називати себе нацією.

• Скільки потрібно мобілізувати до армії, щоб вона була боєздатною та не знекровленою?

— Чи мають воювати всі? Насправді ні. Воювати повинні тільки військові. Та проблема в тому, що на певному етапі військових і добровольців починає не вистачати. ситуація по областях дуже різна. Я Харківська, Донецька, Запорізька область, де відчувається війна. Наприклад, візьмемо місто Дніпро… Там багато дорослих чоловіків, які воювати не хочуть, вони живуть своїм життям. Якщо станеться так, що наш ворог посуне лінію до Дніпра, то багато з цих чоловіків підуть воювати, але питання в тому чи не дуже пізно це буде. І питання перемоги чи поразки у війні – це не тільки питання сил і засобів, це питання вчасно задіяних сил і засобів. Тобто одна справа, коли зараз ці б чоловіки мобілізувалися й пішли до Збройних Сил, інша річ, якщо ворог дійде до Дніпра й вони будуть змушені.

• Які “найяскравіші” моменти можеш пригадати?

— Це київська компанія, коли мій підрозділ ще не був професійним. Буквально через п’ять днів ми поїхали на Горенку, а через сім чи вісім на Мощун. На той момент найелітніші підрозділи російської армії наступали якраз через річку Ірпінь на Мощун. На той момент там стояли підрозділи 72-ї бригади ЗСУ, їх не вистачало, оскільки лінія (фронту – ред.) була дуже велика, ворог інтенсивно наступав. Ми взяли лівий фланг Мощуна. І ми його втримали. Тому, якщо мене спитати, що найгарячіше було в цій війні, то це Мощун. Ворог пішов, зрозумівши, що у нього незручна логістика.

• Ти вагався йти чи не йти воювати?

– Я коли їхав у Київ, я розумів, що ця вся історія на три-п’ять днів. Скажу чесно, думав, що це квиток в один кінець, розуміючи, що таке російська армія. Я їхав умирати. Ну які сумніви. Можна було в Черкасах дочекатися. Який сенс?

• Який відсоток бюджету громад має йти на підтримку ЗСУ?

– Усе, що іде на утримання міст, саме на утримання, то має йти туди. А все, що йде на розвиток, має йти на Збройні Сили України. Тобто утримання залишається, розвиток повністю йде на ЗСУ.

• Чи вважливо, щоб військові зі своїми думками були присутні у медійному просторі?

— Особисто мене це просто розслабляє. Тут немає ніякого іншого підтексту. Мені інколи подобається написати щось, що викликає у людей неоднозначні реакції та просто сміятися з коментарів.

Наскільки це важливо? Військовий – це зріз українського суспільства. Думка військових має бути певною мірою авторитетною. Але всі вони різні й не потрібно їх ідеалізувати. І не треба сильно зачаровуватися, щоб потім не розчаровуватися.

• Як ставишся до мобілізації жінок?

— Я ставлюся до цього досить негативно. Жінка, на моє переконання, має залишатися берегинею домашнього вогнища. А коли є така потреба, то включатися в процес військово-промислового комплексу.

У мене є дівчата в підрозділі, якщо бачу непереборне бажання, то не можу відмовити. Питання не в сексизмі чи дискримінації, просто є робота є важка, чоловіча, яка потребує більшої фізичної сили. Дівчата, які приходять до мене в підрозділ знають, від них вимагається не менше ніж від чоловіків. Немає “знижок” на стать.

• Яка вона, на твою думку”, “правильна” мобілізація?

– Проблема в тому, що ТЦК сьогодні самі по собі. Так не має бути. Військові адміністрації, прокуратура, СБУ, суди та багато інших інстанцій – це все апарт державно влади, який забезпечує функціонування суспільства. А якщо ТЦК не включені в цей процес, то будуть ось такі моменти…

Не хоче людина ставати на військовий облік, то вона, наприклад, повинна бути позбавлена можливості користуватися кредитною картою, у майбутньому не мати можливості обиратися і бути обраною та низки інших речей…

А у війні, я це зрозумів, головне – це момент взаємодії.

• Деякі чоловіки кажуть, що їх навички потрібніші в тилу, яка твоя думка про такі висловлювання?

— Є спеціалісти вузькопрофільні, як от нейрохірурги, які є незамінними. Є ще інші професії, які незамінні. Захищеність бронею має не зовсім досконалий механізм: інколи її дають тим, кому не треба, а кому треба не дають. Але загалом цей механізм працює.

• Чи бачиш себе ще в політиці?

– Бажання щось змінювати є, але я розумію, що суспільство ще незріле. От я уявляю: закінчується війна, я йду на вибори й починаю людям доводити, що я для них щось зробив і щось для них щось зроблю. Мене там починають матом посилати й казати, який я нехороший. Нащо воно мені потрібно? Тому в мене бажання цим займатися цим немає.

• Чи можливі вибори під час війни?

— Ні. А яким чином? А як провести вибори на прифронтових територіях? Я вважаю, що під час війни влада має бути сконцентрована в руках президента максимально. Можливо був би сенс розпустити Верховну Раду, щоб вони не заважали здійснювати процес управління державою.

У американців запитали, якби вони воювали з росією, то як вони думають, вони перемогли б чи програли? Вони відповіли, що перемогли б. Яким чином? Відповідь дуже проста: шляхом швидкості прийняття рішень. Це одна з найважливіших речей на війні.

• Перемога буде за нами?

— Дуже важке питання. Для когось перемога – це вихід на кордони 91-го року, для когось – не вихід росіян за лівий берег, наприклад, і не перехід на правий, для когось – зупинити все як є, віддати їм (території – ред.)… Тому, враховуючи неоднорідність думок в українському суспільстві, перемоги, яка задовольнила б усіх, у найближчій перспективі я не бачу.

Детальніше у відео: