Другий місяць осені починається з особливого свята. 1 жовтня увесь світ відзначає Міжнародний день людей похилого віку. Виник він з ініціативи Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 року. Раніше, це свято відзначали у Європі, потім у США і до кінця 80-их років до акції практично приєднався весь світ. Починаючи з 1991 року, Україна щорічно святкує День людей похилого віку. Цього ж дня в нашій державі відзначають День ветерана.
За міжнародною класифікацією, особою похилого віку називають того, хто досяг 65 років. Проте, такий вік людини зовсім не означає, що це кінець життєвого шляху. Навпаки, в такому віці все ще може тільки починатися.
Іноді літня людина здатна зробити більше, ніж молода. І говориться зовсім не про енергію, рухливість та силу, а терпіння, досвід, мудрість, толерантність, знання, уміння, чіткість поставлених завдань та їх досягнень. Тому, якщо правильно у похилому віці розставити пріорітети, то можна почати друге, ще краще життя. І зробити те, що не встиг замолоду…
Святкування такого дня дає можливість нагадати всім про людський обов’язок бути милосердним та турботливим до своїх дідусів, бабусів, батьків. Адже як тільки ти починаєш жити дорослим життям, ти задумуєшся над тим, що воно не вічне і твої батьки, прабатьки так само. Ти намагаєшся приділити їм більше уваги, турботи і віддати все те, що вони свого часу вклали в тебе, коли ти був маленьким. Знаєте, оцей зв’язок і кругообіг поколінь завжди дає привід для роздумів швидкоплинності часу…
Завжди вражали люди, яким далеко за 70, але вони активно та енергійно продовжують свій рух по життю. Інакше кажучи, є спраглими і натхненними до праці. Для нас таким прикладом є професор кафедри історії України та суспільних дисциплін ЧДТУ, доктор історичних наук Микола Бушин. У свої 77 років Микола Іванович видав 372 книги і ще 5 книг готує до друку, продовжує завзято займатися наукою і має достатньо цікавих планів, які планує в найближчі роки реалізувати.
За його словами, вік – це ніщо як тільки вік. На нього можна взагалі не звертати увагу. Немає різниці, чи тобі двадцять, чи тридцять ,чи вісімдесят…Найважливіше, що ти маєш на думці, які цілі і як сприймаєш всі реалії життя.
– Мої досягнення в житті і моя активність в 77 років – все завдяки підтримці сім’ї і, в першу чергу, дружини – Ольги Сергіївни. Без них не було б нічого. У потрібний момент я зустрів свою людину, яка змінила і вплинула на все моє життя. Ось наведу ситуацію, яка відбулася цими вихідними. Я щось приболів. А дружина запитує: “А що таке? Чого це ти зліг і не хочеш вставати?”. Я їй і починаю розповідати чому так і що до чого. А вона говорить, “ні, такого не може бути. Ти молодий, непосидючий в мене. Тому вперед підкрювати світ”. І знаєте, ці слова наче підштовхнули мене, в буквальному сенсі. Я швиденько встав і пішов робити справи, а не лежати цілий день у ліжку. Підтримка дружини – для мене все, – розповідає про формулу свого активного життя Микола Іванович.
До того ж, він кожен ранок встає із думкою: “Що я сьогодні повинен зробити для країни?”.
– Поки мене ноги носять, поки б’ється моє серце, я буду все віддавати і багато робити для розвитку нашої держави. Сіяти добро на землі та додавати більше позитиву і в такі нелегкі часи, – ділиться професор.
На запитання, який все ж таки секрет успіху енергійного життя в 77 і далі років, Микола Іванович відповів однією фразою: “Життя – це рух. Коли ти рухаєшся, ти живеш”.
Як висновок, хочу наголосити, що 65 років – це зовсім не вирок. І як ви будете жити після цієї дати, залежить виключно від вас. А для молодих людей, хочу нагадати, що скільки вже років поспіль діє принцип: як ми опікуємося (або не опікуємося) нашими дідусями й бабусями, батьками та матерями, так завтра наші діти й онуки поставляться до нас. Фактично, від цього залежить наше майбутнє…Не забувайте про своїх “літніх” людей. Адже на ваш приїзд вони чекають кожну мить, кожну хвилину…Справи почекають, а наші батьки, дідусі й бабусі, на жаль, не вічні…
