Як мати дорослого сина, останнім часом ставлю собі питання: чому молодь не поспішає народжувати дітей? Відповіді шукаю скрізь: у розмовах з сином, його друзями, молодими сім’ями, у візуальних картинках з буденного життя, у інформації зі стрічок соцмереж та у матеріалах соціологічних спостережень, статистичних показниках, які дають можливість аналізувати зміни, які відбуваються в демографічному житті нашої країни в за п’ять, десять, двадцять років. І головне, що я зрозуміла на сьогодні, що причина відтермінування народження дітей в Україні не лише в матеріальній скруті, рівні доходів молодих батьків…
За останні десятиліття в Україні, та і в усьому західному світі спостерігаються помітні зміни в процесах народжуваності. На думку відомого демографа Е.Лібанової, це – «перехід до малодітності, трансформація вікової моделі народжуваності («постарішання» материнства) та збільшення частки позашлюбних народжень. Народжуваність — це складний соціально-демографічний феномен, який, з одного боку, має біологічну природу, з іншого — важливий фактор для соціально-економічного розвитку. Співвідношення біологічних і соціальних складових народжуваності змінюється мірою розвитку всього суспільства. І сьогодні еволюція чинників народжуваності виявляється у поступовому зменшенні ролі біологічної складової та підвищенні ролі соціальних чинників».
Демограф А.Г. Вишневський пов’язує зменшення народжуваності не з коливаннями економічної та політичної ситуації, не з рівнем людського розвитку, а з більш глибинними перетвореннями, які охоплюють розширення свободи вибору для чоловіків і жінок, як у сімейній, так й в соціальній області, рівність партнерів у шлюбі, задоволення особистісних потреб, самореалізацію, підвищення можливості та значущості індивідуального права вибору.
За даними соціально-демографічного обстеження «Сім’я і діти, 2008» із твердженням, що «бути домогосподаркою і виховувати дітей — це такий же спосіб реалізувати себе, як і працювати за фахом», не погодилися 43 % опитаних. Респонденти з повною вищою освітою ще більшою мірою, ніж інші, були налаштовані заперечувати рівнозначність такого вибору.
Серед показників-індикаторів, які включаються до розрахунку рівня людського розвитку – це сумарний коефіцієнт народжуваності, який показує скільки в середньому дітей народила б жінка репродуктивного віку протягом життя при існуючому рівні народжуваності.
У 2015р. в Україні цей показник (сумарний рівень народжуваності) збільшився за останні роки і мав значення 1,51 (відповідно за 2011р. – 1,11), але все ж більшість шлюбних пар сьогодні обмежується народженням однією дитиною. Ситуація по народжуваності в європейських країнах характеризується помітною строкатістю. Сумарний рівень народжуваності коливається від 1,1 до майже 2,0. Так, в 2004 р. сумарний коефіцієнт народжуваності в Нідерландах склав 1,73, у Норвегії 1,83 дитини в середньому на одну жінку, а Швеція та Данія в 2005 р. досягли показників 1,76 та 1,80 відповідно.
Бажання завершити навчання, здобути освіту, здобути професію і закріпитися на ринку праці вплинули на зміщення початку дітородної діяльності жінок у старші вікові групи. Спостерігались доволі швидкі темпи зростання коефіцієнтів народжуваності у жінок віком 25—39 років протягом останніх десяти років. Так, у 2012 р. порівняно із 2000 р. інтенсивність народжуваності, зокрема, жінок у віці 35—39 років зросла майже втричі й становила – 26,4 дітей на кожну 1000 жінок цієї вікової групи(26,4‰). Для порівняння: коефіцієнт народжуваності у жінок цієї вікової групи у таких країнах, як Італія, Іспанія, Швеція був втричі вищий, ніж в Україні, а в Ірландії він наближається до рівня 100 дітей на кожну 1000 жінок у віці 35-39 років(100,0 ‰).
«Постарішання» материнства проявляється насамперед у зростанні середнього віку матері на момент народження дитини. В Україні у середині 1990-х рр. цей показник був на рівні 24,5 року, а за даними 2013р. він піднявся до 27,3 років. Проте порівняння із іншими європейськими країнами показує, що такий показник є одним із найнижчих в Європі, оскільки в Нідерландах, Швеції, Німеччині, Греції, Фінляндії, Норвегії середній вік матері новонародженої дитини перевищує 30 років, а в Іспанії він навіть перетнув 31-річну межу.
Тобто статистичні дані підтверджують, що сім’ї тепер планують народження дітей пізніше, ніж робили їх ровесники 20 років назад. Що в такому випадку є основною причиною прийняття таких рішень (матеріальні складнощі чи розширення свободи вибору для чоловіків і жінок, рівність партнерів у шлюбі, можливість самореалізації, професійної кар’єри), можна дізнатись, якщо звернемось до соціологічних досліджень.
За результатами обстежень «Сім’я і сімейні відносини в Україні» (2009 р.) та «Молодь України: спосіб життя та ціннісні орієнтації» (2010 р.) визначено, що основним чинником, через які відкладається народження дитини або не реалізуються повною мірою дітородні плани, фактор матеріального стану утримує першість, і насамперед від очікуваних витрат на дітонародження. Але мова йде не лише про прямі витрати, пов’язані з утриманням і вихованням дитини (купівля одягу та продуктів харчування, оплата послуг няні, дитячого садка тощо), але й про альтернативні витрати (втрати трудового доходу у зв’язку із необхідністю залишатися вдома із дитиною, відтермінування матеріальних вигод кар’єрного зростання). Звичайно, суттєвою перепоною до планування дітей залишається і другий за частотою фактор: відсутність належних житлових умов.
Як прогнозують фахівці, в наступні роки показник рівня сумарної народжуваності ( По Україні за 2015р. – 1,51) може залишитися на теперішньому ж рівні. Очікування зростання, зокрема, сумарного показника народжуваності до рівня 2,0—2,2 дитини на жінку (це рівень заміщення поколінь) є дуже бажаним, але необґрунтованим. Бажання мати та виховувати дітей не зможе конкурувати з отриманням освіти та реалізацією себе в суспільстві, професійному зростанні, розвагах тощо. Труднощі виховання дітей (хвороби, необхідність приділяти час і увагу, займатися з дітьми тощо) заважатимуть в реалізації решти потреб. При цьому саме інші потреби в наступних поколіннях можуть мати більшу цінність.
Але, сподіваюсь, що для людини як істоти соціальної, важливою є думка оточуючих, загальноприйняті стандарти поведінки, в тому числі й репродуктивної. Тому одним із чинників збереження порівняно високої народжуваності в західних та сільській місцевості центральних регіонів України залишатиметься загальна поширеність багатодітності, порівняно раннього шлюбу та раннього материнства.
У випадку ж переважання однодітності протягом певного періоду може відбутися перенесення цих стандартів на сім’ї наступних поколінь. Поширення суспільних стереотипів однодітної сім’ї можуть спричинити до наднизького рівня народжуваності у тривалій перспективі.
Пліс Наталія, Черкаське регіональне відділення
Соціологічної асоціації України
