Спорт – це не тільки постійні тренування, загартування характеру та тіла. Коли тренуєшся досить довго, спорт перестає бути хобі, він перетворюється в роботу і стає метою життя. Але часто спортсмени на шляху до омріяних титулів стикаються, на жаль, із бюрократією та корупцією. Талановиті черкаські брати-боксери – Дмитро та Юрій Майдакови, яких уже зараз порівнюють зі всесвітньо відомими Віталієм та Володимиром Кличками, розповіли інтернет-виданню “Вичерпно”, які труднощі вони подолали, щоб завоювати звання чемпіонів Європи.

Дмитро Майдаков – чемпіон Європи, 4-разовий чемпіон України, чемпіон Міжнародного турніру в Білорусії, бронзовий призер Міжнародного турніру в Баку.

Юрій Майдаков – чемпіон Європи у 2015 році, дворазовий чемпіон України, переможець турніру найсильніших боксерів України.

– Розкажіть, як ви почали займатись боксом?

Діма: З боксом нас познайомив тато. Для нього цей вид спорту був улюбленим з дитинства. Спочатку ми з Юрком займалися спортивною гімнастикою. А потім тато нас привів у зал, де тренувалися боксери. Говорив, що якщо сподобається, то залишимося. Нам сподобалось. Згодом ми почали їздити на змагання. І от уже 6 років професійно займаємось боксом.

Юра: Це була татова мрія. Та й взагалі він хотів, щоб його діти займалися чимось суттєвим, щоб не палили й не пили. От він як задумав собі, так і сталося.

– Як ви поєднуєте навчання і професійний спорт?

Юра: Ніяк не поєднуємо.

Діма: Наш розпорядок дня такий: у 6 годин ранку прокинулися, потренувалися трохи – побігали легенько, і пішли в школу. Після уроків пішли на тренування, а звідти додому — відпочивати. Уроки після тренувань вже не хочеться робити. Але вчителі йдуть назустріч. Ставляться до нас з розумінням.

– Коли перемагаєте, що відчуваєте в той момент?

Юра: Преші десятки боїв були, звичайно, надмірно хвилюючими. Але з часом звикаєш і вже спокійніше чекаєш бою. Хоча перед кожним поєдинком, яких відбулося більше сотні у кожного з нас, хвилювання все одно нікуди не дівається. Сильно не хвилюємося, адже можна “перегоріть” перед боєм і тоді погано виступити.

Діма: Етап змагань складається з чотирьох поєдинків. За першим боєм, звичайно, радієш, що пройшов далі. Фінальний поєдинок — найважливіший. Ось тоді емоції переповнюють.

Чи були у вас поразки?

Діма:  Коли я приїхав з Чемпіонату Європи (тоді переміг угорця і найсильнішого з усіх – росіянина), то програв у фіналі чемпіонату України. Тому без поразок не можна. У мене 109 поєдинків, з яких 6 боїв програв.

Юра: Коли я перший раз програв – відразу в сльози. Не хотів далі займатися боксом, розчарувався у собі. Коли останній раз програв – розумію, що десь недотренувався, потрібно ще більше працювати.

– Чи провокували вас ваші суперники на агресію?

Діма: У нас юніорський бокс. Ми знаємо і поважаємо один одного. На Чемпіонаті України я змагався з хлопцем із Києва, якого переміг. На зборах жили в сусідніх кімнатах, товаришували. Поза рингом можна нормально спілкуватися, провокацій ніяких немає.

Юра: На Чемпіонаті Європи ми дружили із боксерами-росіянами. На рингу – вороги, а поза рингом – друзі. Вони ж такі самі діти, як і ми. Їм теж по 15-16 років, їх так само тренують. Та й тренери розповідають, як вести себе з суперником: не треба оглядатися на нього, руки сильно тиснути. Повага повинна бути.

– Бокс – небезпечний вид спорту, адже можна отримати травму, яка може перекреслити кар’єру. Чи маєте ви план Б?

Діма: Ми про це не думаємо. Адже якщо про це думати, то таке й трапиться. Бували випадки, коли хлопець отримав удар, після чого настала кома. Інший знайомий хлопець отримав травму спини, і теж не займається спортом.

Юра: З дорослих зняли шоломи два роки тому, і тепер хочуть це зробити і з «молодіжки» (вікова категорія 15-16 років – ред.). Уявіть, хлопці 16-17 років боксують без шоломів!

– Як Федерація боксу та Міністерство молоді та спорту України допомагає вам?

Діма: Коли я приїхав з чемпіонату Європи у 2014 році, мені дали 2 тисячі гривень, а витратили у десять разів більше. Перший Чемпіонат Європи у мене був платний. Тренер шукав гроші по банках, люди допомагали. Не знайшли б коштів – не поїхали б. На другий Чемпіонат Європи нам виділили кошти тільки на автобус. Виділили на те, що дешевше. Їхали 15 годин в Угорщину… Аби ж давали кошти на поїздки, на збори, на змагання, а то все своїми силами.

Не хочуть виділяти гроші на спортсменів. А за свої гроші хлопці нікуди їздити не будуть. А корупція яка шалена у спорті! Гроші тикають скрізь і всі беруть! Щоб пройти далі, треба вигравати з одного удару.

Юра: Хоча в мене останній раз був безоплатний збір, і чемпіонат Європи також. Федерація боксу все-таки оплатила.

– Як ви ставитесь до того, що вас називають другими братами Кличками?

Діма: Позитивно ставимось. До них ще нам далеко, звичайно…

Юра: Приємно, що нас порівнюють з такими боксерами.

– У вас є ще один брат. Він теж займається боксом?

Діма: Так. Йому зараз 10 років. Ми готуємо його до чемпіонатів України, Європи, у яких можна йому брати участь лише через 3 роки, коли Віті буде 13.

– Які ваші цілі та мрії на майбутнє?

Діма: У цьому році хочу взяти участь у Чемпіонаті Європи, у Чемпіонаті світу, у наступному році – у молодіжній Олімпіаді. Тому треба працювати і не розслаблятися. Це наше майбутнє.

Юра: Наша спільна мрія – це участь в Олімпіаді 2020 року в Токіо.

– Назвіть найважливіші якості, які повинен мати боксер, щоб досягти успіху?

Діма: Ми займаємось боксом вже 6 років, тому із хобі спорт перетворився в роботу, адже ти кладеш шлях в життя. Шкідливі звички – відразу в сторону, це не сумісно із спортом. Дуже важливий режим дня, харчування і здоровий сон. З іншого боку – психологічного – то дуже важливі для боксера стійкість, характер. Можна боксувати дуже добре, але якщо в тебе немає характеру – то тебе зламають. Перед боєм потрібно зібратися з думками, заспокоїтися. Вийти на ринг і зробити свою справу.

Юра: Потрібно кожен день тренуватися. Поставивши перед собою ціль, обов’язково потрібно її досягти. І головне, треба загартовувати характер і не здаватися!