Сьогодні ми святкуємо Міжнародний день сім’ї. Чому ж люди живуть сім’ями? Чи завжди існувала сім’я? Чи залишиться вона в майбутньому? Її створення – особиста справа людини, чи цей процес певним чином пов’язаний з суспільством?

Звичайно сім’ю визначають як засноване на шлюбі та кровній спорідненості об’єднання людей, пов’язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю.

У чому ж полягає соціальна сутність сім’ї? Справа в тому, що маючи глибинну природно-біологічну, інстинктивну природу, сім’я пропускає історичні суспільні відносини через призму своїх конкретних форм. З’явившись у глибині віків, у надрах первісного суспільства, вона пройшла тривалий шлях, поки з’явилася сучасна нуклеарна (проста) сім’я. І навіть тепер термін «сучасна сім’я» має значною мірою європоцентристський характер. Це поняття навряд чи можна наповнити точно окресленим змістом. Адже і в наш час сім’я в Європі, в Північній і Латинській Америці, в арабському світі, в Азії за способами і мотивами її створення, структурою, рольовою поведінкою її членів та іншими ознаками дуже різниться. У літературі раніше фігурувала термінологія «соціалістична сім’я», «радянська сім’я». Однак навіть у межах цієї «радянської сім’ї» існували дуже різні за своїми характеристиками явища. Чукчі, узбеки, латиші, росіяни та інші народи привносили до процесу створення сім’ї стільки особливостей, що вона дуже істотно видозмінювалася. Так, у Середній Азії та Казахстані збереглися калим (викуп за наречену), обряд викрадання нареченої. У Туркменії були поширені шлюби між родичами (щоб гроші калиму не потрапляли до чужих рук).

Японія – передова в технічному і економічному відношенні країна. Однак і досі там 40 % молоді одружується не за власним бажанням, а за домовленістю батьків. Спочатку шлюбні маклери, а потім батьки ведуть тривалі переговори, в ході яких улагоджуються фінансові проблеми, пов’язані з весіллям, майбутні родичі обмінюються подарунками (з наданням розписок). А в самій сім’ї чоловік, як правило, поводиться досить відчужено. Ще з феодальних часів зберігається інституція коханок (нігосан). Чоловіки після роботи додому не поспішають, ведуть такий спосіб життя, який у нас могли дозволити б собі тільки неодружені чоловіки.

У мусульманських країнах (наприклад, в Ірані) порівняно з європейськими жінка взагалі розглядається як істота другого ґатунку. Дівчина без дозволу старшого в сім’ї чоловіка не має права вийти заміж. Жінкам, на відміну від чоловіків, заборонені шлюби з представниками іншої віри. Чоловікам дозволяється мати чотирьох постійних дружин. Крім того, на час тривалого від’їзду можна мати тимчасову дружину. Для обвинувачення жінки в порушенні законів шаріату достатньо свідчення двох свідків-чоловіків. Вирок (страта на смерть) оскарженню не підлягає і виконується негайно.

Отже, в будь-якому суспільстві сім’я має подвійний характер. З одного боку, це загальна соціальна інституція, а з іншого – мала соціальна група, що має специфічні закономірності функціонування та розвитку. Це обумовлює залежність сім’ї від суспільного ладу, існуючих економічних, політичних і релігійних відносин і водночас досить значну самостійність. У сфері сімейного життя традиції дуже стійкі. Вони не змінюються відразу за змінами в економічній та політичній сферах суспільства.

Причинами, що підштовхують людей до створення сім’ї, є потреби суспільства та людини.

Сім’я – одна з найперших соціальних інституцій. Вона виникла набагато раніше, ніж з’явилися такі соціальні інституції, як релігія, гроші, держава, освіта. Ще кілька десятиріч тому поширеною була думка, що колись, на світанку людства, між чоловіками та жінками були поширені невпорядковані сексуальні зв’язки. Згодом виник груповий шлюб, а пізніше – парна сім’я. Тепер же більшість вчених схиляються до думки, що одразу в людському суспільстві виникла парна сім’я. Такий підхід заснований на припущенні, що людське суспільство, в якому б не було однакового доступу всіх його членів до сімейно-шлюбних відносин, не змогло б стабільно існувати розшматоване ворожнечею між чоловіками через жінок і самими жінками через чоловіків. Тому суспільство і створило свою першу соціальну інституцію – сім’ю, що значною мірою усунуло підстави для конфліктів у первісному суспільстві та нормалізувало його життя. Цікаво, що заради усунення конфліктів у багатьох примітивних племенах, які пізніше були відкриті та досліджені вченими, для тих, хто брали шлюб, не було права вільного вибору партнера.

Людське суспільство розвивалось і удосконалювалось, але контроль у сфері сімейно-шлюбних відносин все одно існував, адже сім’я залишалася потрібною суспільству. Ще 100 років тому розлучення були утруднені чи навіть взагалі заборонені. Неодружені чоловіки, як правило, мали нижчий соціальний статус, не мали права голосу, ні на сільських сходах, ні на виборах до інших громадських установ, а неодружена жінка могла жити лише в родині батьків і аж ніяк не окремо.

Люди створюють сім’ю з метою задоволення не окремих, а комплексу важливих для особистого життя потреб. Деякі з них можна задовольняти і поза сім’єю, але саме в ній їх задоволення здійснюється найбільш прийнятним для людини шляхом. У цьому і полягають причини міцності сім’ї як соціальної інституції. Досить часто, якщо один шлюб у людини був невдалим, вона робить спроби ще раз створити сім’ю.

Основою сім’ї є шлюб як історична форма соціальних відносин між чоловіком і жінкою, за допомогою якої суспільство упорядковує і санкціонує їхнє статеве життя, встановлює їхні подружні та батьківські права і обов’язки.

Сім’я існувала в усіх людських суспільствах, але форми шлюбу дуже різнилися. Залежно від форми шлюбу розрізняють такі типи сімейної організації, як моногамія і полігамія. Моногамія – шлюб між одним чоловіком і однією жінкою. Полігамія – шлюб між одним індивідом і кількома індивідами іншої статі. Шлюб між одним чоловіком і кількома жінками має назву полігінія, а між однією жінкою і кількома чоловіками – поліандрія. Цікаві факти наводить Н. Смелзер у своєму дуже популярному в США підручнику «Соціологія»: під час дослідження 250 різних суспільств було виявлено, що в 145 з них панувала полігінія, в 40 переважала моногамія, а в 2 – поліандрія.

Причини, що зумовили появу тієї чи іншої форми шлюбу, могли бути різними, але вчені вважають, що вони мали переважно економічний чи соціально-культурний характер. Так, полігінія існувала майже у всіх кочових народів, оскільки всі вони багато воювали як між собою, так і з землеробами, а тому чоловіки-кочівники гинули досить часто, і в суспільстві постійно існувала різниця між чисельністю чоловіків та жінок у дітородному віці. Для того щоб забезпечити однаковий доступ усіх своїх членів до шлюбних відносин, ці суспільства виробили саме таку форму шлюбу.

У давньому Тибеті орної землі, придатної для землеробства, було дуже мало, тому вона успадковувалася від батька всіма його синами, які не мали права ділити її і змушені були обробляти разом. Землі було так мало, що власні сім’ї на своїх клаптиках землі вони не прогодували б. Через це брати мали спільну дружину, і сини, народжені нею, надалі ставали спадкоємцями цієї ділянки.

На півдні Індії проживало плем’я тодасів, у яких поліандрія виникла вже не з економічних, а з культурних причин. Тривалий час в їхньому суспільстві існував звичай вбивати доньок-первісток, доки в родині не народиться хлопчик. Через це в шлюбному віці жінок було менше, ніж чоловіків. За дружину її батькам треба було сплатити великий викуп. І братам з не дуже заможних сімей (а таких було більшість) доводилося мати одну дружину на всіх.

Оскільки давні причини в більшості вже зникли, а співвідношення чисельності чоловіків і жінок майже у всіх суспільствах тепер стало приблизно однаковим, полігамія не знаходить значного поширення навіть там, де вона вважається можливою. В Ірані, наприклад, тепер 99 % сімей – моногамні.

Сьогодні проблеми розвитку сім’ї умовно можна поділити на дві групи. Перша група – це ті труднощі, що є для сім’ї «зовнішніми». Це якісь несприятливі для неї умови, створені суспільним макросередовищем, кризовими соціально-економічними обставинами. Вони не витікають з самої сутності, природи сім’ї, а є лише середовищем для її існування. Друга група – проблеми, які існують у сфері сімейного життя навіть за сприятливих зовнішніх умов.

Серед учених поширена думка, що сім’я сьогодні переживає глибоку кризу, до того ж майже у всіх розвинених суспільствах. Ця криза виявляється в таких фактах сімейного життя: зменшення народжуваності дітей; зростання кількості розлучень; зростання чисельності неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом; збільшення кількості бездітних сімей; пізній час вступу до шлюбу; проживання подружніх пар без оформлення шлюбу.

У чому ж причина цих явищ? Справа в тому, що будучи первісним елементом суспільства, сім’я віддзеркалює ті самі протиріччя, які притаманні й суспільству. Сучасна сім’я опинилась під впливом не однієї, а відразу кількох глобальних тенденцій світового масштабу. Серед них називають такі: зростання ролі жінок в економічній, культурній, політичній сферах суспільного життя (а це викликає їх прагнення до більшої самостійності, перегляду традиційної структури сімейних відносин, рівноправності з чоловіками у прийнятті рішень); утворення двох центрів життя – роботи і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності); еволюція поглядів суспільства на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, пом’якшенням традиційних уявлень про дозволене і недозволене); загальносвітові тенденції, пов’язані з інформатизацією суспільства, новими напрямами його розвитку, зростанням особистого потенціалу.