Нас постійно годують обіцянками про медичне страхування. Ось-ось… ще трішечки… і зовсім скоро ми почнемо отримувати медичні послуги європейського зразка. В Україні потроху, але дуже повільно відбуваються реформи та деякі із них не можуть зрушити з “мертвої точки”. Не виключенням є і сфера медицини. Нам обіцяють високоякісні медичні послуги, самостійність у виборі кращого для нас лікаря, відсутність схеми «заплати в кишеню» тощо. Тож коли реформа медичного страхування почне реалізовуватись в Україні і чи справді вона стане такою позитивною зміною для нашого суспільства, як нам розповідають?
Тож як довго нам чекати обіцяних медичних благ від чиновників та політиків?
– Як буде і що буде – ніхто не знає. Але страхової медицини, більше всього, не буде у 2017 році. Адже треба підготувати нормативно-правову базу, змінити різноманітні Закони України, Бюджетний Кодекс, Податкове законодавство… Згідно Конституції – медицина безкоштовна. А тепер треба вносити, що медицина страхова – потрібні зміни і тут. Кінець кінцем, треба змінити третину медичного законодавства. Це не просто так – ввести і все. Просто не буває. В ідеалі, страхова медицина буде у 2018 році, – прокоментував ситуацію радник голови Черкаської ОДА з питань охорони здоров’я Ігор Фесун.
Але якщо Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування» все-таки реалізується в Україні, то що нам, українцям, очікувати від реформи медицини?
Існує така думка, особливо серед лікарів, що порівнявши різні системи і схеми страхової медицини в світі, те, що обіцяють в Україні – це утопія. Зможуть по страховій лікуватись тільки люди з достатком, більша частина населення в злиднях, держава зможе профінансувати тільки невідкладні стани.
Проти реформи медичного страхування виступають в першу чергу лікарі, які вважають, що винна у жахливому стані української медицини сама ж держава, тобто її керівники. На їхню думку не реформу треба проводити, а добре фінансувати нашу медичну галузь. Адже катастрофічно не вистачає коштів, щоб на належному рівні приймати та лікувати хворих. Так вважає і головний лікар КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» ЧМР Олександр Федорук.
– Абсолютно немає значення, яка медицина – державна, страхова, напівстрахова, головне, щоб вона реально працювала. Зараз у нас іде питання по реформуванню. Я, як головний лікар, повинен знати, як проводити цю реформу, але я не розумію, де і звідки братимуться кошти. Зрозуміло, що гроші надходитимуть від доходів громадян, але зараз також люди сплачують податки у державний бюджет. Скільки реально буде коштів, щоб вивести медицину на новий рівень? Адже зараз в Україні на одну людину виділяється трохи більше 500 гривень на рік. При реформованій медицині ті самі копійки будуть через страхову давати. І яка різниця? Тому, на мою думку, спочатку потрібно вирішити, скільки держава може дати на медицину, і тоді із цих грошей ліпити цю медицину, – сказав Олександр Федорук.
Проте директор департаменту охорони здоров’я Черкаської міської ради Олег Стадник спростував попередні думки. Він вважає проект Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування“, який ініціюється МОЗом та Урядом, лише прообразом страхової медицини, а не класичною страховою медициною, яку мають на увазі в усьому світі.
– Держава буде гарантувати із великого зібраного пулу грошей соціальний стандарт медичної допомоги, умовно кажучи, на 230 гривень в рік, але лише у разі звернення пацієнтом до сімейного лікаря та при невідкладних станах. Все інше буде покриватися за кошти самого пацієнта. Як він буде це робити – чи через страхові компанії, чи через особисті платежі, це вже з часом стане зрозуміло. Але це буде не та класична страхова медицина, яку мають на увазі в усьому світі. Це просто гарантований державою мінімальний рівень оплати медичних послуг, а не повний пакет всієї медичної допомоги. Це не класичний розвиток страхової медицини, це такий собі прообраз, перші кроки і перші рухи у цьому напрямку, – пояснив Олег Стадник.
Проте вже зараз у Черкасах відбувається таке собі невеличке реформування, адже у пілотному тестовому режимі працює у першій міській поліклініці електронна амбулаторна карта пацієнта. Нині йде налаштування комп’ютерів та встановлення програм у другій, третій та четвертій поліклініках. Крім цього, буде реалізовано проект, який переміг в конкурсі Громадського бюджету, – запис до лікаря онлайн – із мобільного телефону, комп’ютера чи іншого пристрою, який має доступ до Інтернету, не виходячи з дому.
Щоб краще проаналізувати вітчизняну медицину, так би мовити, побачити її із середини, ми поспілкувалися з жінкою з Черкас, якій довелось тісно зіткнутися із реаліями медичного обслуговування пацієнтів у черкаських медичних закладах (ім’я просить не називати).
– Як вчитель повинна проходити медогляд раз на рік. Цього разу – у третій міській поліклініці. Тебе відразу “розпихнули” по кабінетах. Крім того, окремо потрібно з’їздити у санстанцію, і окремо у жіночу консультацію. Здавалося б, що тут такого: збігай туди, поїдь сюди… Але при цьому потрібно повторно приїхати і позабирати скрізь довідки. До того ж всюди величезні черги. На це все витрачається приблизно 10 днів. Про свої онкологічні проблеми я дізналася якраз із такого от медогляду, коли дівчата-акушерочки розповіли про мої проблеми з мамології.
Прийшла на прийом до онкохірурга. Психологічно тебе “ковбасить”, а від тебе вимагають паспорт, заповнити медичну карту, якийсь талончик виписують… Потрібно зробити біопсію. На місці (у поліклініці онкодиспансеру – ред.) роблю, а з диском на розшифрування потрібно йти в іншу лабораторію. Чекала на результат 3 години. З аналізами повернулася знову до свого лікаря. Сказав лягати та різатись, адже з моєю хворобою – рахунок на дні. Але так просто не ляжеш. У першу чергу визначають день від жіночого циклу. А мені якомога швидше потрібно зібрати велику купу аналізів, яких не роблять там – у лікарні (в онкодиспансері – ред.): близько 20 різноманітних аналізів від визначення групи крові до аналізу дихання, кардіограми та різноманітних УЗД.
Хотіла зробити всі аналізи в нашій поліклініці – №5. В одному кабінеті можна зробити аналіз на СНІД, RW, навіть біохімію можна зробити, але на неї потрібно записатися. У книжці для записування на наступний день все заповнено, а ти ж хочеш пошвидше, адже обмежений в часі. Потім виявилось, що тебе просто так не приймуть, адже на всі аналізи крові потрібно направлення. Мого дільничного лікаря немає – у відпустці. Що робити?
Вирішила не мучитись – всі аналізи крові за винятком СНІДу зробила у приватній клініці. Дівчата легесенько зробили, ніякого синяка, ніякого болю. Все швидко і спокійно. Моїм завданням тільки було забрати аналізи.
Здавати аналіз крові на СНІД поїхала у Центр СНІДу. Відвідування цього закладу мене м’яко кажучи, насмішили. Адже коли ти заповнюєш в анкеті вік – 40 років, то запитання «чи ведете ви статеве життя?» стає не лише дивним, а й смішним. У них стандартний набір питань не залежно від віку, статі. Здати кров – то ще нічого, а от забрати результат аналізу виявилось проблемою. Прочекала в коридорі півтори години, щоб отримати нещасний папірець.
ЕКГ і аналіз дихання пройшла у 5 поліклініці, на щастя, без проблем.
Ось ця бюрократична машина – вона така кілометрова… талончики, довідки для отримання довідок. Це абсурд… – ділиться черкащанка.
На цьому її медичні перипетії на закінчилися. Проте описувати їх дуже довго і навряд чи варто. Однак зазначимо, що за цей час вона мала справу з дуже різними лікарями. Були такі, що йшли на контакт, ті, що співчували, були й байдужі, ті, що радили, і ті, які чекали, поки ти покладеш щось в кишеню. Але найприкріше те, що лікуючи одну хворобу, жінка втрачала в безкінечних чергах свої нерви.
Вона не проти страхової медицини, адже має надію, що тоді вона знатиме, за що сплачуватиме кошти. Адже наразі наша “безкоштовна” медицина дуже дорого “б’є” по гаманцю.
А як із медициною закордоном?
Розповідь черкащанки українців не особливо вражає та дивує, адже всі ми стикаємося з подібними проблемами, коли мова заходить про лікарню. Тому для порівняння ми поспілкувалися переважно з українцями, які декілька років живуть за кордоном, та запитали їхні враження від медицини тієї країни, в якій проживають, на власному досвіді. Таким чином, ми дізналися, як лікуються в США, Німеччині, Італії та Польщі.
США
Любов Харрісон, проживає в країні 5 років
“Мою страхову я отримую через роботу чоловіка. Часто компанії надають страхування своїм працівникам за знижку – частину вони виплачують, а частину ми. Ми за двох в місяць платимо $400 (це зі знижкою) і в нас немає проблем зі здоров’ям.
Коли старієш, то ціни ростуть. Тут медицина дуже дорога. Наприклад, з моєю страховою, якщо без ускладнень народжувати дитину, то нам прийдеться платити близько $2,000. Страхова покриває більшість витрат, але все одно доводиться платити таку суму. Коли до лікаря просто на прийом річний ходити, то лише $25-50 кожен раз. Якщо в лікарню з якось проблемою – то платити доводиться чимало…
Виходить так, що ми платимо щомісяця, потім якщо захворів то треба платити – deductible – певну частину грошей наприклад $3,500 в рік (або інколи більше) і тільки після того, як заплатив, страхова покриє всі інші витрати за лікування, ті витрати що більше ніж $3,500. Державні працівники мають кращі страховки, в них ціни кращі. Все залежить від роботи.
Медицина на кращому рівні з точки зору техніки лікарень і т.д. Але лікарі не дуже кваліфіковані, вони не дуже розбираються, в чому проблема, таке враження, що вони бояться дати діагноз і роблять багато тестів і т.д. Але всі дуже приємні і професіонально відносяться до пацієнтів”.
Американська модель медичного страхування характеризується такими ознаками:
– акумуляцією коштів у централізованому страховому фонді;
– розподілом коштів централізованого фонду на основі законодавчо встановленої форми розрахунків. Цією системою охоплюється понад 20 % населення;
– добровільним груповим страхуванням за місцем роботи охоплюється близько 60 % населення;
– добровільним страхуванням не за місцем роботи охоплюється близько 2 % населення;
– 15 % населення не мають доступу до медичного страхування.
Німеччина
Ліна Шульга, проживає в країні 1 рік і 3 місяці
“Для Німеччини характерна подвійна система страхування здоров’я: це приватне (добровільне) страхування і державне, яке являється обов’язковим для кожного громадянина, який проживає в Німеччині. З громадянина щомісячно відраховується певна сума в залежності від доходу. Якщо громадянин працює, то деякий відсоток знімається від його місячного доходу, і деякий відсоток сплачує фірма чи установа, в якій він працює.
Кожен громадянин має бути членом тієї чи іншої лікарняної каси. При державному страхуванні діти застраховані разом з батьками. В разі хвороби всі витрати покриває страхування. Діти до 12 років, якщо мають хронічні хвороби, отримують всі медикаменти безкоштовно. Якщо ж це не хронічні захворювання, то сплачують внесок в сумі 5 євро і отримують медикаменти. Якщо громадянин перебуває у лікарні і прооперований, всі витрати, у тому числі їжа, покриваються страхуванням. Тільки за перебування у лікарні громадянин сплачує внесок 10 євро в день. Якщо громадянин безробітній і стоїть на обліку, держава оплачує його страхування.
Загалом більша частина громадян Німеччини мають державне страхування.
Наведу такий випадок: хвора жінка лежить в лікарні, її дитина вдома. В цьому випадку вона отримує допомогу працівника, який наглядає вдома за дитиною. Тобто, поки жінка в лікарні, цього працівника оплачує державне страхування, для тих, то має приватне страхування – оплата не відбувається і ніхто не допомагає.
Для іноземців, які хочуть проживати в Німеччині, однією з обов’язкових умов для отримання чи то ж продовження візи є – наявність медичного страхування. У мене теж є договір на медичне страхування і кожного місяця з мого рахунку знімаються на це кошти. У разі, якщо тут хтось не застрахований, то сума за лікування неймовірно висока.
Я вважаю – це чудово, що в Німеччині існує система страхування. Кожен впевнений, що він отримає якісну медичну допомогу, ліки, і не думає за те, чи має гроші зараз на ліки, чи ні. Але є, звичайно, і свої мінуси: медична страховка іноді досить дорога, постійно збільшується розмір відрахувань на медичне обслуговування”.
Німецькій моделі системи медичного страхування властиві такі риси:
– децентралізація, зміст якої полягає в тому, що в країні існує понад 1000 страхових кас: професійні, територіальні та ерзац-каси;
– обов’язковий характер медичного страхування;
– головне завдання уряду – створення умов для медичної допомоги та контроль за їх виконанням;
Переваги німецької системи медичного страхування:
– гарантований державою високий рівень медичного обслуговування громадян незалежно від їх фінансових можливостей;
– максимальне охоплення обов’язковим медичним страхуванням населення;
– високі витрати на фінансування галузі охорони здоров’я у країні в цілому;
– пропаганда профілактичних оглядів і превентивного лікування з боку суспільних лікарняних кас;
– значне державне фінансування наукових досліджень у сфері медицини, медичних навчальних закладів та клінік при них.
Німецька система медичного страхування має цілу низку переваг, проте треба назвати і її недоліки:
– постійне збільшення розмірів відрахувань на медичне страхування, які нині становлять приблизно 13,4 % заробітної плати до оподаткування. Сьогодні прогнозується подальше зростання цього показника.
– суттєве збільшення організаційних витрат в системі охорони здоров’я.
Італія
Таїсія Прилуцька, проживає в країні 3 роки
«Страхової медицини, як такої, немає. У нас так: ти платиш податки державі в залежності від твого робочого контракту. Хоч я не працюю і не плачу податки, пологи у мене пройшли безкоштовно і на високому рівні (безкоштовно палата на дві особи, в якій знаходиться душова кабіна і туалет; все, що потрібно під час пологів, для дитини та інше). Але виплат на дітей після народження, як в Україні, немає, проте є разова допомога малозабезпеченим сім’ям.
Моїй мамі проводили першу операцію на венах, другу на грудях – видаляли доброякісну пухлину. Після кожної операції – реабілітація. Все безкоштовно. Все покриває держава. Мама працює офіційно і її роботодавець сплачує податок від зарплати. Це все від податків, які платимо кожен місяць. Адже більшість населення працює легально.
Людина, яка не працює, але має дозвіл на проживання або є громадянином Італії, не платить взагалі… Податки рахують від твого річного заробітку. Якщо дохід складає 0 – то все безкоштовно. Наприклад, зараз батько мого чоловіка вже як два роки не працює – всі медичні послуги безкоштовні.
Але є також і мінуси. Адже коли мені потрібно пройти простий огляд у лікаря, потрібно ставати в чергу і заплатити 30 євро, тоді як приватні послуги коштують 120 євро».
Італійській моделі системи медицини властиві такі риси:
Загальні витрати на охорону здоров’я, вимірювані у відсотках від ВВП, зросли в Італії з 7,9% в 1990 році до 8,7% в 2007 році. У 2007 році державні витрати на охорону здоров’я становили 77,0% загальних витрат на охорону здоров’я.
Лікарське постачання належить до компетенції регіональної влади. Саме вони приймають рішення про необхідність і розміри доплат пацієнтами за медикаменти і визначають способи одержання цих коштів. В Італії визначено чотири групи лікарських засобів, від яких залежить розмір додаткової оплати медикаментів громадянами. Люди віком понад 65 років, діти до 6 років, інваліди та безробітні звільнені від оплати лікарських засобів. В Італії лікарські препарати найдорожчі в Європі.
Лікарі загальної практики і педіатри надають допомогу на першому етапі звернення, зокрема такі послуги: консультації та візити до пацієнта додому; переадресація до інших фахівців, скерування на аналізи і лікування; призначення медикаментів; планова госпіталізація, в тому числі в приватні клініки; задоволення запитів на допомогу медсестри або доглядальниці, санаторне лікування.
Лікарі загальної практики і педіатри складають картку на кожного пацієнта, забезпечуючи безперервність і послідовність надання допомоги пацієнту. Щоб відвідати лікаря, пацієнт приходить у клініку в прийомні години або призначає зустріч в інший час за узгодженням з лікарем. Якщо лікар відсутній, він повинен самостійно подбати про заміну на своєму робочому місці.
Польща
Богдан Бейсюк, проживає в країні 2 роки
“Демократичні зміни в Польщі, які пройшли наприкінці 90–х років змінили, як відомо, адміністративно-територіальну систему, яка дала широкі повноваження місцевим органам самоврядування. Однією з реформ була реформа системи охорони здоров’я в 1999 році, яка мала змінити систему фінансування з вертикальної на горизонтальну, а також передати медичні заклади на баланс місцевих органів влади. Було також створені каси хворих та реєстр медичних послуг, однак ситуація була важкою, виникали непорозуміння. Процес реєстрації надання медичних послуг не був чітко організований та не відповідав викликам часу. Тому в 2003 році був створений Національний фонд охорони здоров’я, який мав свої відділи у всіх 16 воєводствах. Саме він виступає посередником між громадянами та медичними закладами, отримуючи фінансування від органів влади та обов’язкових внесків медичного страхування.
Однак медична реформа не була надзвичайно вдалою, іноді люди говорять навіть про її провал. Існує велика кількість проблем, які можуть бути описані в цілій статті фахового видання. Я, насамперед, хочу зазначити дві з них.
Перша – це тривалий час очікування на отримання допомоги чи візиту, іноді цей час становить півроку, рік, 5 років. Звичайно, тут є змога скористатись послугами приватних закладів за власні кошти швидше та доступніше.
Друга – це якість виконуваних послуг в закладах, що рефінансуються Національним фондом охорони здоров’я. Зі свого власного досвіду скажу, що користувався тільки однією з європейських страховок, коли звертався за допомогою в приватні заклади, проблем з поверненням коштів не було, але от якість наданих послуг залишається бажати кращого. Тому у нас не все ще так погано, як ми думаємо”.
Польській моделі системи медицини властиві такі риси:
У державну систему Польщі входять поліклініки і лікарні, також діють приватні медичні установи. Приватні консультаційні кабінети лікарів практично всіх спеціальностей поширені у всіх містах країни. Крім того, існують і клініки, де виробляються платні спеціалізовані процедури і операції.
При відсутності страхового поліса медичне обслуговування в Польщі платне. Але людина обов’язково отримає першу медичну допомогу і допомогу в надзвичайних ситуаціях абсолютно безкоштовно. Також їй доведеться оплатити виклик швидкої допомоги за умови, якщо його визнають необгрунтованим.
Для того, щоб звернутися в державну медичну установу в Польщі, застрахований пацієнт зобов’язаний пред’явити страховий поліс, а потім в обов’язковому порядку відвідати “лікаря першого контакту” (терапевта), який приймає рішення про направлення хворого до лікарів-спеціалістів. Але в державних установах дуже великі черги, тому поляки обирають приватні клініки, де отримати лікарську допомогу можна негайно.
Клініки Польщі працюють в основному з 8 до 18 (20) годин. Візит коштує близько 80-150 злотих в залежності від фахівця. У приватній клініці пацієнт можете придбати страховий поліс на рік, тоді усі послуги, що входять в пакет страхування, будуть безкоштовними. Страховий поліс на 1 рік коштує від 540 злотих.
Отож, як бачимо, у медицині кожної країни є свої плюси та мінуси, є свої нюанси. Медичні послуги – надзвичайно дорога розкіш при будь-якій системі медицини. Але ж в цих країнах і рівень життя вищий. За даними Індексу людського розвитку за 2014 рік, у рейтингу країн за кращим рівнем життя США посідає 5 місце, Німеччина – 6, Італія – 26, Польща – 35. Україна в цьому рейтингу посідає 83 місце. Тож може мають рацію і ті лікарі, які в першу чергу реформу медицини бачать в її кращому фінансуванні. Але чи гарантує це кваліфікацію медиків, чи перестануть студенти-медики купувати свої дипломи? На жаль, висока заробітна плата враз цього не змінить.
Вразив приклад Італії, де так само, як і в Україні, немає страхування здоров’я (на відміну від інших прикладів, наведених у статті), та існує державне оподаткування, проте рівень медицини італійців набагато вищий, ніж в українців. А от приклад медичного страхування Польщі, судячи із суджень нашого героя, є не дуже вдалим. Хоча, хто знає…
Що ж буде з нашою медициною – покаже час і наш досвід, адже саме нам доведеться випробувати на собі всі експериментальні зміни в країні. Та все ж безглуздо боятися перемін, бо вони неминучі. А вітчизняну медицину потрібно змінювати якомога швидше.
