46-річному черкащанину Віталію Задорожному трансплантували нирку від посмертного донора. Чоловік отримав шанс на нове життя після рішення родини донора, яка погодилася на донорство органів.
Інформацію про це повідомили на фейсбук-сторінці Черкаського клінічного онкологічного центру.
Понад п’ять років Віталій жив на діалізі. Його життя залежало від процедури, яка підтримувала функції організму, але не повертала повноцінності.
Він чекав, як і сотні українців, у листі очікування на трансплантацію й ось — дзвінок.
«Я їхав в онкоцентр із таким позитивним відчуттям… Бо вже були попередні можливості, але не складалося, а цього разу все зійшлося», — розповідає Віталій.
Перед операцією він думав про рідних: маму, яка хвилюється, й двох синів. Зателефонував із медзакладу мамі та сестрі.
«Перше, що хочу — порадувати своїх близьких… І кинути курити», — каже він.
Чоловік зауважує: ніколи не треба опускати руки, завжди треба вірити й все буде добре.
Згода на донорство дала шанс одразу кільком людям.
«Один донор може врятувати не одну людину. Саме тому такою важливою є вся система трансплантації — від моменту відбору донора до повного одужання реципієнта», — пояснює завідувачка клініко-діагностичної лабораторії Лариса Рудакова.
Вона наголошує, що роль лабораторії у цьому процесі надзвичайно важлива:
«Лабораторія є базою для підбору донора й реципієнта. Наші фахівці проводять практично весь спектр досліджень, необхідних для трансплантації — від визначення сумісності до контролю стану пацієнта після операції. Це складний, багаторівневий процес, без якого трансплантація неможлива».
За її словами, завдяки розвитку трансплантаційної системи в Україні сьогодні шанс на життя отримують пацієнти, які ще кілька років тому такого шансу не мали. Трансплантація — це не лише операція. Це робота великої команди.
Трансплант-координаторка Наталія Босенко розповідає:
«Ми отримали інформацію ще за добу й одразу почали роботу. У процесі були задіяні хірурги, трансплантологи, працівники лабораторії, нефрологи, урологи, трансплант-координатори».
Саме така злагодженість дозволяє вчасно та якісно провести трансплантацію.
«Ми дуже сподіваємося, що завдяки нашій роботі допоможемо не лише цьому пацієнтові, а й іншим, які отримали органи від цього донора», — додає пані Наталія.
Трансплантацію здійснила команда під керівництвом завідувача відділу урології, нефрології та трансплантації нирки Черкаського онкоцентру Романа Морару-Бурлеску.
«Традиційно у нас є така рубрика «Вечір п’ятниці», але цього разу вечір п’ятниці перейшов у ранок суботи — тому що ми лише зараз, працюючи всю ніч за операційним столом, закінчили трансплантацію нирки від посмертного донора», — говорить лікар.
Роман Петрович сподівається, що пацієнт швидко одужає й забуде про цю хворобу, а у відділі урології онкцентру — ще мінус один пацієнт на діалізі.
Віталій не знайомий з родиною донора. За законом, має минути два роки після трансплантації, щоб донор і реципієнт зустрілися — якщо у них буде таке бажання, але чоловік уже знає, що при зустрічі хотів би їм сказати «дякую».
Нині мрії Віталія прості: сісти за кермо, повернутися до нормального життя, щоб мама й діти не хвилювалися.
Читайте також: Мріє гойдатися на гойдалці: з онкоцентру виписали 9-річного черкащанина
