Кожен з нас згадує шкільні роки – хтось із ностальгією, хтось із посмішкою. Дехто каже, що ні за що не повернувся б назад у школу. Але навіть попри це, школа впливає і допомагає сформувати майбутній життєвий вибір. Як саме це відбулося у відомих черкащан, вони розповіли нашому виданню.
Напередодні Дня вчителя ми дізналися, як вони навчалися, які предмети любили найбільше та які цікаві історії зі школи пригадали. Також вони поділилися своїми світлинами зі шкільних років.
Віталій Косяк, начальник управління інспектування ЧМР
Віталій зізнається, що вчився не дуже добре, однак уроки не прогулював. Любив біологію і географію, досі пам’ятає всі столиці світу.
– Після 9 класу перейшов до 33 школи, і сама атмосфера навчального закладу надихнула мене навчатися краще. Коли вчитель історії Добровольська Ірина Юріївна показала нам фото зі своєї подорожі у Єгипет, я закохався у цю країну. Я ріс у звичайній сім’ї і тоді Єгипет здавався мені далеким і недосяжним. Тоді я сказав собі, що маю обов’язково багато працювати, щоб побачити цю красу своїми очима. Поставленої цілі досягнув. Тепер дуже хочу побачити Париж і Єлисейські поля, про які нам розповідали на уроках географії. Взагалі ж вважаю, що навчання – моє найбільше досягнення, бо я ніколи не зупиняюсь і навчаюсь усе життя, – розповів Віталій Косяк.
Світлана Білокінь, ведуча, співачка, організаторка свят
Світлана навчалася у малесенькій школі села Лебедівка Кам’янського району. Навчалася добре, закінчила школу на «срібну» медаль, а от посидючістю не відрізнялася, тому щоденник завжди майорів зауваженнями від вчителів. Серед улюблених предметів – геометрія, біологія, хімія, українська література, ну і, звісно, музика.
– Я була завжди активною. Концерти, КВК, спортивні змагання – скрізь задіяна. Та не лише в цьому проявлялася моя активність. Одного разу я запізнилася на урок, бо грала в настільний теніс. Так от, заходжу я в клас, вчитель сварить і говорить: «То іди і далі грай, якщо тобі це важливо». Я не довго думаючи, розвернулася і пішла далі в теніс грати, так весь урок і програла.
Школа давала мені змогу бути на сцені з першого класу, оскільки була найсильнішою школою із розвитку художньої самодіяльності Кам’янсього району.
А ще часто згадую слова класного керівника Тетяни Петрівни: «Якщо я горіти не буду, якщо ти горіти не будеш, якщо ми горіти не будемо, хто тоді розвіє темряву?», – поділилася співачка.
Дмитро Кухарчук, очільник черкаського осередку ПП “Національний корпус”
Улюбленим предметом Дмитра в школі була всесвітня історія, а от на життєвий вибір вплинув не вчитель, який викладав у школі, проте теж історик за фахом – Андрій Білецький.
– Цікава історія сталася в мене в Гуманітарно-правовому ліцеї. Одного разу у нас був день ліцеїста, а ми з однокласником пішли його прогулювати. І раптом бачу… машина директора за нами їде. Ну однокласник зупинився, а я почав бігти по прямій, оскільки не було куди звернути. То потім Віктор Гаврилович ще довго жартував із логістики моєї втечі, – поділився Дмитро Кухарчук.
Зоя Вовк, прес-офіцер Патрульної поліції в Черкаській області
У школі Зоя любила українську мову, літературу та історію, а от математику і фізику – ні. Через нелюбов до останніх предметів і не отримала медаль, хоча вчилася добре. Зоя досі з теплотою згадує одну вчительку – Приймак Валентину Федорівну, яка привила їй любов до школи. Нині вона вже покійна, але досі живе в пам’яті дівчини.
– У професії вчителя випадкових людей не буває. Знаю це, бо моя мама пропрацювала понад 25 років в школі. Мої наставники є в двох освітніх закладах, в селі Кайтанівка Катеринопільського району та місті Черкаси. Для мене педагоги – це не просто люди, які вчать писати і рахувати, це дещо значно більше. За ґрунтовні основи мого майбутнього я вдячна всім учителям Кайтанівської та Черкаської школи № 12.
із Кайтанівської школи прекрасно пам`ятаю, як разом із класом і вчителями на току перебирали кукурудзу, білили дерева на в`їзді в село, прибирали поля, а потім у шкільному садку варили кашу. Збиралися на “ковпанках”, так називається зелена галявина біля джерела і кам`яного бика, що зараз є історичною пам`яткою, відпочивали і грали в гру “третій зайвий” – це була нагода дати вчителю і, навпаки, ременем по одному місці. Взагалі, у сільській школі веселе було навчання. Ми їздили з хором співати, брали участь в різних конкурсах. Їздили на моря та в санаторії, – розповіла Зоя Вовк.
Андрій Більда, очільник НОК України в Черкаській області
Андрій Більда навчався у двох школах Черкас – 21-ій і 17-ій. Мав гарні результати з математики і дуже любив фізику та хімію. У 7-8 класі здобував перемоги на олімпіадах з цих предметів. Мріяв стати конструктором космічних кораблів, однак багаторічне захоплення спортом взяло гору.
– Улюбленим учителем став молодий на той час викладач фізики Олег Освальдович Сіфер-Седов. Саме він надихнув мене навчатись у фізико-матиматичному класі. До речі, з Олегом Освальдовичем спілкуємося й досі.
Взагалі ж серед усіх моїх учителів найбільше запам’яталась перша класна керівниця Барановська Роза Федорівна, яка викладала англійську мову. При цьому, що цікаво, я вивчав фрацузьку. Але саме ця вчителька всіляко заохочувала мене до громадської діяльності та активної участі в житті не лише класу, але й школи. Під час публічних виступів вона звертала мою увагу на дикцію та вміння висловлювати думки. Її зауваження та підказки, до речі, стали в нагоді і в дорослому житті.
Зі шкільного життя добре пам’ятаю одну історію – про конфлікт із учителькою-комуністкою. Загалом навчався я на «добре» та «відмінно». Проте медаль так і не вдалося отримати через трійку із всесвітньої історії. Мав світоглядний конфлікт із викладачкою, яка була затятою комуністкою, а її чоловік працював у КДБ. Навіть на той час планомірно намагався довести їй, що Ленін є злочинцем, а комунізм – хибна ідеологія. Вона ж мене переконувала, що через такі погляди нереально побудувати кар’єру, можна втратити роботу і потрапити до в’язниці. Життя саме розставило крапки над «і»: Радянський Союз розпався, а комуністична ідеологія є забороненою в нашій державі, – розповів очільник обласного НОКу.
Юлія Крапива, заступник директора департаменту організаційного забезпечення ЧМР
Юлія навчалася в сільській школі села Степанці Канівського району. Улюблені предмети – українська мова і література.
– Я народилася і виховувалася у родині вчителів, тому до вчительської праці в мене особливе ставлення. Взірцем і прикладом для наслідування (“от як виросту, буду, як вона”) була моя вчителька початкових класів Катерина Петрівна Крячок. І зараз, коли заплющу очі, бачу її біля дошки охайною, усміхненою, з букетом осінніх айстр. Вона була нам справжнім вихователем і другом. З нею найнудніші правила вивчались легко, (наприклад, стіл – це чоловічий рід, не буває ж столихи і столенят), а літературні герої оживали і ставали частиною твого життя. Це вже потім, коли я сама освоювала педагогіку, я зрозуміла, що таке методики викладання, творчі форми подачі матеріалу.
З усіх життєвих питань радили і підтримували батьки, вони теж вчителі. Проте, вже в студентській юності, коли я переживала дуже непростий період в своєму житті, мене дуже підтримав декан нашого факультету, Олексій Омелянович Мануйкін. Він просто підійшов, і сказав – “Ну що, Юліє Борисівно – “життя іде, і все – без коректур”… Так я зрозуміла, що головне, насамперед, – це бути чесним з собою, іти вперед і ніколи не опускати рук. Через те кожну першу неділю жовтня я з великою вдячністю і любов’ю згадую всіх своїх вчителів, і особливо батьків – Світлану Павлівну і Бориса Наумовича, на жаль, вже покійних. Людей, які з мудрістю і терпінням виховували і навчали не лише своїх, а й чужих дітей, – поділилася спогадами Юлія.
Сергій Макаренко, журналіст
Сергій вчився добре, закінчив Вознесенську ЗОШ із “золотою” медаллю. Тести потім теж добре склав з історії, мови й літератури. А от математику не любив, так само як і олімпіади з різних предметів.
– Протягом навчання в школі я неодноразово міняв свою думку щодо майбутньої професії. Я загалом був падкий на різні захоплення в юнацтві, тож залежно від них і обирав майбутній фах. Хотів бути археологом, істориком, футбольним коментатором, ще там кимось, вже точно не пам’ятаю ким. Але з процесом дорослішанням, до 11 класу захоплення мої трохи поубавилися, тож, коли нарешті серйозно постало питання, на яку спеціальність вступати, то якихось особливих побажань в мене не було. Тож в такій ситуації я й пішов по стопам свого батька – мого головного вчителя-наставника і в школі, і за її межами – і вступив до ННІ української філології ЧНУ. Хотілося, звичайно, тоді більше на журналістику, але під впливом батька таки вступив на так звану «чисту філологію». Мовляв, якщо відучуся і все ще матиму бажання до журналістики, то зможу опанувати цей фах і з дипломом філолога. Ну, власне, так і вийшло.
Якихось особливо улюблених предметів, хай пробачить мене українська мова і література, в мене не було. Любив історію, але рівно до тих пір, коли треба було завчати якісь дати, бо пам’ять на цифри в мене слабенька. Тож любив ті предмети, де можна було жарти жартувати разом із однокласниками. Загалом 10-11 клас – суцільне свято веселощів. Згадав – просльозився, – пригадав Сергій Макаренко.
Богдан Кулинич, паралімпієць, чемпіон XV літніх Паралімпійських ігор 2016 року в Ріо-де-Жанейро
Богдан навчався у ЗОШ №22. Відмінником не був, однак прагнув все встигнути – і по навчанню не відстати, і в спортивному і культурно-масовому житті школи взяти участь.
– В школі приймав участь у всіх культурно-масових та спортивних починаннях. Поштовхом до цього була завуч по виховній роботі Садова Ірина Юріївна, з якою ми були на одній хвилі на протязі всього навчання в школі. І так склалося, що саме Ірина Юріївна стала моїм найулюбленішим вчителем і мені дуже подобався її підхід і те в якій цікавій і доступній формі вона викладала нам досить складний предмет – хімію. До вибору першої своєї спеціальності – інженера-технолога харчової промисловості вона мене й надихнула.
