На очах глядачів сльози співчуття, тривоги і жалю, а на формах акторів медалі не «бутафорські», а справжні, за Жертовність і любов до України… У стінах УДПУ презентували першу у світі виставу по гібридну війну «Блокпост Україна», від київського театру «Дзеркало». Про це повідомляє “Вечірня Умань”
«Їдучи в Умань ми хотіли побачити очі студентів – і їх погляд був щирим. Це дихання залу ми відчували усю виставу, і воно додавало нам певного емоційного палева, яке допомагало ввійти в образ.» – розповідає директор театру Володимир Петранюк.
Вистава «Блокпост Україна» народилась у 2014 після перших послідів на Сході.
«Тоді мій знайомий доброволець УУН Борис Гуменюк написав книгу «Вірші з війни», яка надихнула мете створити виставу «Блокпост Україна,» – розповідає директор.
Постановка про першу у Світі гібридну війну презентувалась, як у великих актових залах київських вузів, такі і у маленьких шпиталях де лікуються українські військові, а 15 лютого, на запрошення декана історичного факультету УДПУ театр приїхав в Умань.
«З творчістю театру «Дзеркало» мене познайомили мої друзі, що були най майдані, актуальність їх вистави мене вразила, і я не міг не запросити їх в Умань. Дату презентації ми теж вибрали невипадково:
По-перше, 15 лютого – 28-ма річниця виводу військ із Афганістану, досвід воїнів, яких, допоміг вирішити ряд проблем, як на Майдані, так і на фронтах російсько-української війни, коли проходив процес становлення української армії.
По-друге, 15 лютого 2015 року почалося виведення військ із Дебальцево, що стало трагічною сторінкою у цій битві (загинуло майже 200 українських солдат). Серед них був і наш земляк з Умані Анатолій Слонський.
По-третє, 15 лютого Стрітення Господнє, день коли зима зустрічається з весною, і як би там не було весна завжди перемагає. Хочеться, щоб цей подих весни, подих перемоги цого річ відчула вся Україна, а наші хлопці повернулись додому живими,» – розповідає декан історичного факультету Анатолій Карасевич, який організував приїзд театру в Умань.
Переповнена зала глядачів, від студенців і викладачів до бійців АТО та волонтерів, і жодних байдужих очей, жодної холодної душі, яку б не зачепила гібридна війна:
Під час вистави приходить усвідомлення, що війна не де десь там, а тут, у нас на порозі… Адже на Сході воюють наші рідні, друзі та знайомі… – розповідає Ліана Ціліцінська, студентка. – Найбільше мене вразив уривок спектаклю, коли помер син… В цей момент я зрозуміла, що життя – це миттєвість, а особливо для бійців АТО, які прокинувшись зранку дякують Богу, що живі. Нам, молоді, є чому в них повчитись, адже за буденними проблемами ми забуваємо дякувати захисникам, за те, що в нашому місті не стрілять, за те що ми живі.
