«Я не розумію, що відбувається у моїх стосунках з чоловіком…», «Стосунки чомусь зіпсувалися без видимих причин…», «Чомусь ми віддалилися…», «Він погано до мене ставиться, я не розумію, чому не можу його залишити…». Дуже часто такі чи схожі запити озвучують мої клієнти. Питання партнерських стосунків – те, що нас як наповнює, так і найбільше бентежить. Та й складнощі настільки різноманітні, наскільки в якійсь мірі і схожі. Всі ми хочемо любити, бути коханими, бажаємо порозуміння, поваги, близькості, захищеності. Чому ж двоє дорослих, розуміючих людей, по великому рахунку, зі схожими прагненнями та цілями, не можуть побудувати те бажане гармонійне партнерство?

Заглянемо у початок – у мотиви побудови стосунків. Багато хто з нас має думку, що партнерство змінить наше життя на краще, додасть щастя та радості. І виходить, що людина, яка має в душі страх самотності, недолік радості та гармонії, виходить на пошук того, хто зробить її щасливою. І подібне притягує подібне… Ми знаходимо когось зі схожими прагненнями, того, хто сам ненаповнений позитивними почуттями. Згадаємо математику – мінус і мінус не дають плюс, мінус стає більшим: (-1+(-1)= -2). І коли вщухнуть пристрасті та охолоне захоплення перших побачень, пара відчуває, що вони роблять один одного ще більш нещасними…

Мені подобається точка зору одного з популярних нині психологів, що єдиний ефективний спосіб працювати над стосунками – це працювати над собою, вирішувати свої особисті проблеми. І коли партнер наповнений щастям ізсередини, то скоріш за все він зустріне схожого за станом душі, або ж на резонансі «включить» цей стан у навколишніх. Знову математика – два плюси дають ще більший плюс.

Я не прихильник думки, що лише позитивним мисленням (по типу будь простіше, відкинь негатив) можна позбутися пустки в душі. І я не вірю в ілюзії, що стати щасливим легко. Сторінки популярних жіночих журналів та стрічки соцмереж переповнені статтями накшталт «Ці три прийоми зроблять тебе щасливою», «П’ять секретів і ти дружина міліонера» тощо. Якби це було так просто, то у нас, психологів, не було б роботи. Часто ми бачимо у своїй роботі, як «позитивним» мисленням людина може просто подалі заховати проблему вглиб себе, де вона без нагляду починає розквітати та рости, чекаючи влучного моменту, щоб вибухнути. Я не за постійне «самокопання», коли «обсмоктується» кожна дрібничка та возвеличується кожна проблема. Я за свідоме зріле ставлення до своїх почуттів, душевних станів та імпульсів. Ми всі родом з дитинства, там багато корінчиків наших сьогоднішніх складнощів. Навіть невеликий дотик до своєї власної історії, дорослий погляд на стосунки з батьками, перепрацювання та перепроживання дитячого травматичного досвіду можуть назавжди змінити ставлення до себе та до партнерських стосунків.

І якщо раніше я була переконана, що стосунки – це праця, то тепер вважаю, що бути щасливою людиною – це праця, а гармонійне партнерство – наслідок цього, приємний бонус.

Я системний терапевт і розстановник, тому часто у роботі з клієнтами бачу, що не лише власна історія та досвід впливає на те, як ми будуємо стосунки, за цим стоять історії наших батьків, бабусь-дідусів і навіть більш дальніх предків. І в житті ви, мабуть, зустрічали родини, де з покоління в покоління жінки нещасні у шлюбі чи чоловіки залишаються вдівцями; де вже багато десятиліть в сім’ях «плутають», де кохання, а де біль; де любов «застигла» в трагічних історіях втрат тощо. Та це варте окремої статті, чим я обов’язково згодом займуся.

Ми не у безвихідді. Крім історій нещасливого партнерства я маю радість бути свідком, як стосунки в парах змінюються, теплішають, стають ближчими. Якщо є проблема, то є і інструмент її вирішення. Варто лише усвідомити, що у цьому є необхідність та варто докласти певних зусиль.

Бажаю вам любові, тепла та ресурсу для внутрішніх змін!

Антоніна Прошина, психолог, системний розстановник