Перше вересня – свято знань, посмішок та дитячих хвилювань. Особливим цей день є для першокласників, які в цьому навчальному році вперше переступили шкільний поріг та для одинадцятикласників, для яких цей рік є фінішом шкільного життя.
Керівник ГО “Україна понад усе”, координатор групи “Патріот” у м. Черкаси Станіслав Лукирич долучився до першовересневих вітань, завітавши до Черкаської загальноосвітньої школи №12.
Станіслав Іванович привітав дітей, батьків, учителів та гостей зі святом шкільного дзвінка, побажавши здоров’я, удачі, терпіння та миру. Потім, за традицією, яку він разом зі своїм другом – директором Черкаської обласної дирекції страхової компанії “Княжа” – Владиславом Пономаренком започаткував ще минулого року, подарув першокласникам щоденники зі страховим полісом від нещасних випадків. Як зазначив Владислав Пономаренко, кожен учень першого класу (а їх цього року 94) був застрахований на 5 000 грн.
Батьки таку ініціативу підтримують та радіють, що про їхніх дітей турбуються.
Також Станіслав Іванович, будучи завзятим любителем футболу, подарував рідній школі футбольні м’ячі, які будуть для хлопців першим кроком до великого футболу.
Взагалі в цій школі особливе ставлення до Станіслава Лукирича і це не тільки тому, що він є випускником цього навчального закладу, але і тому, що всіляко допомагає їй.
– Влітку Станіслав Іванович зробив усе, щоб відремонтувати шкільний дах. Також було встановлено 72 нових вікна, зараз готується заміна бойлера, – розповідає директор школи Алла Леонідівна.
Також Станіслав Лукирич активно опікується ДНЗ №5
– Домоглися виділення коштів з міського бюджету на промислову плиту, чайник та мікрохвильову піч. Ще просять холодильник. Будемо якось допомагати чи власним коштом, чи по кабінетах знову бігати, але потрібно бути людиною слова і виконувати обіцянки, – говорить Станіслав Іванович.
Свято не закінчилось лише лінійкою. Ввечері на шкільному подвір’ї був гамір, веселощі та морозиво. Все це організували Станіслав Лукирич та Владислав Пономаренко.
І це не все: на дитяче свято, організоване для всього мікрорайону, завітали фіксики, міні та міккі, які завзято веселились з дітворою, проте їхня майстерність та активність змусили організаторів дійства Станіслав та Владислав згадати уроки хореографії.
Поки дітвора розважалась на надувних гірках, дорослі ділились спогадами і про своє дитинство. Алла Леонідівна розповіла, що мало чого пам’ятає про перший клас, на відміну від четвертого, тому що тоді вона була відміннецею з величезними бантами та красувалась на дошці пошани. Вчителем ніколи не мріяла стати, адже бажання і плани на життя були зовсім інші, але філософія така – «немає нічого більш постійного, ніж тимчасове», прийшла до школи тимчасово – залишилась на все життя. Дорожить і любить дітей, поважає своїх колег.
Станіслав Лукирич зізнався, що шкільні роки не дуже врізались в його пам’ять, а Владислав Пономаренко просто відповів, що дуже любив свою рідну школу №6, проте сина-першокласника повів цьогоріч до школи №1, оскільки живуть поруч.
Спостерігаючи за щасливою малечею та задоволеними батьками, можна впевнено сказати, що свято – вдалося, а це перше вересня залишиться гарним спомином для всіх надовго.
