Якось так дивно повелося: навчальних закладів, де здобувають освіту майбутні педагоги, не перерахувати на пальцях, а от бажання вчителювати після їх закінчення виникає лише в одиниць. Команда «ВиЧЕрпно» напередодні Дня вчителя вирішила поцікавитися, чи залишається професія педагога актуальною на сьогоднішній день, та чи готові студенти після закінчення “вишів” іти працювати у школи. Також ми дізналися, як склалася доля молодих вчителів, які після здобуття освіти, не роздумуючи, пішли до шкільної дошки навчати та виховувати підростаюче покоління.

Інколи так стається, що хочемо ми одного, а обираємо зовсім інше. Валерія не мала бажання поступати на факультет української філології до Черкаського університету, адже дівчина хотіла пов’язати своє життя із юридичною справою. Та ось, закінчуючи навчання студентка не приховує того, що ні на хвилину не пошкодувала про зроблений вибір.

– Я подавала свої документи на юридичні факультети, а от щодо української філології, то це був запасний варіант. Але ніколи не шкодувала, що поступила саме сюди. Нині мені дуже подобається навчатися тут, – зізнається дівчина.

Та хоч професія дівчині і до вподоби та в ролі учителя вона себе не бачить. Таке, остаточне рішення, Валерія прийняла після виробничої практики.

– Хоч мені і подобається професія, але вже, закінчуючи університет, я не бачу себе у ролі педагога. Ставлення дітей до вчителя бажає залишати кращого. Дуже часто у сімейному колі дитину виховують як короля світу вседозволеності, тому не має бажання вчити того, хто сам того не хоче, – пояснює дівчина.

Та ось, на відмінну від Валерії, Марія, студентка того ж університету, ще у дитинстві вирішила, що буде вчителькою і свої плани не  збирається змінювати:

“Ще з 8 класу я вирішила, що буду вчителем української мови і літератури. Я безмежно люблю дітей, тому хочу працювати у школі, хочу доносити дітям матеріал, який в свій час донесли мені”.

Вчительська праця нелегка. З кожним потрібно порузумітися, знайти підхід і , найголовніше, пояснити матеріал так, щоб його зрозуміли. Дівчина розповідає, що її трішки лякає така робота, але, на її думку, все приходить із досвідом, головне завжди залишатися собою.

Розмовляючи із Марією, ми дізнаємося, що уже декілька років у дівчини  відбувається така своєрідна практика. Маючи молодшу сестру, дівчина постійно намагається їй допомогати, давати поради та пояснювати деякий матеріал. Також порція Машиної допомоги дістається і племінникові, для якою дівчина є водночас і тітонькою, і вчителькою.

 – Приїжджаючи додому допомогаю сестрі і з українською мовою та літературою. Їй це подобається, бо як-не-як я їй допомогаю, а мені від цього – практика. Залишаємося обоє в плюсах, – жартуючи додає Маша.

Ну ось так, для  когось його обрана професія – це бажання, для інших – збіг обствин, а для деяких – це мрія всього життя. Професія вчителя для Анаіти  – це бажання. Дівчина розповідає, що завжди хотіла працювати вчителькою. Будучи на останньому курсі навчання у Черкаському ВНЗ, дівчина пішла викладати у сільську школу англійську мову.

– Я люблю своє селище, ще я хотіла бути вдома, поруч із своєю родиною. Тому мені комфортно було працювати в своєму селищі. Не так складно було, як я очікувала. Мені дуже подобалося працювати з дітьми, їм теж я одразу сподобалась. Ми швидко знайшли спільну мову, – розповідає вона.

Після року викладання предмету у школі дівчина залишила цю справу через переїзд на свою другу Батьківщину.

– Наразі збираюся їхати на свою другу Батьківщину (Вірменію), і залишитися там на кілька місяців. Було б несправедливо залишити дітей без вчителя, – пояснює Анаіт.

Та не зважаючи на те, що дівчина уже не працює вчителем вона із радістю згадує свій час викладання, пригадуючи приємні моменти та навіть  сюрпризи від своїх учнів.

– Згадую випадок, як я зайшла до свого класу на урок, а учні на дошці іноземною мовою написали, що мене люблять дуже, і почали співати пісню англійською мовою. Мені було дуже приємно. Значить, учні мене поважають, хоч я і молодий вчитель, – ділиться спогадами дівчина.

А от для  Мар’яни вчителювання – це поклик душі. Щоб здійснити свою мрію, дівчина навіть потай від батьків вступила на факультет української мови.

– Я обрала цю професію за покликом душі, по-перше дуже люблю дітей, по-друге, українську мову. Батьки були проти того, щоб я стала педагогом. Тому довелося потай від них вступити у ЧНУ, а по бажанню своїх батьків я завершила ЧДТУ. Так навчалася у двох ВНЗ одночасно.

  

Уже сьомий рік Мар’яна працює у школі. Вчителька ділиться, що з кожний день її роботи – це цікаві враження, постійний розвиток та рух.

– Найбільше у моїй роботі подобається те, що ти постійно розвиваєшся, шукаєш нові цікаві ідеї, постійно перебуваєш у русі, у цікавому спілкуванні з молоддю, самореалізуєшся через нові освітні проекти, треннінги, семінари.

Час не стоїть на місці і це нормально, що у більшості молодих людей з’являються нові вподобання щодо професій. Але, справді, не може не радувати те, що така важлива професія вчителя залишається популярною, а бажання викладати не змінюється із роками. Педагогічна праця, дійсно, є складною і нехай це прозвучить банально, але саме вчитель є одним із основних фундаторів прекрасного і світлого у дитині, є її наставником і порадником.

Із професійним святом, вчителі!

Автор Владислава Самелюк