На жаль чи на щастя, жінок в черкаській політиці не багато, проте ті, хто все ж таки потрапляють в сесійну залу, рідко залишаються непоміченими. Історія Черкащини знає ще менше випадків, коли жінка не просто отримувала депутатський мандат, а поповнювала ряди обласних ТОП-управлінців. Сьогодні «Вичерпно» розповідає історію жінки, яка змогла не тільки зайняти одну з ключових посад в області, а й навести «шороху» в усій управлінській системі. Мова йде про Наталію Кравцову. В липні 2014 пані Кравцова прийняла пропозицію тоді новообраної голови обласної ради Валентини Коваленко та стала її першим заступником, прийшовши в державну установу з посади директора Черкаської обласної дирекції Банку «Фінанси та кредит».
З пані Наталією зустрічаємось в одному з черкаських ресторанчиків. Рівна осанка, вишукана хустина на шиї та діловитий вигляд відразу привертають до себе увагу. Про інтерв’ю пані Кравцову ми просили давно, проте зважаючи на її зайнятість, знайти час було досить проблематично, але сьогодні наша чотиригодинна розмова виправдовує тривалі очікування.
«Все почалося з Французької революції, коли було сказано, якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона має право піднятися на трибуну»
Пані Наталія тричі депутат обласної ради. Говорить, що за час своїх каденцій познайомилась з багатьма цікавими жінками, починаючи від Русаліної, закінчуючи Коваленко, проте запевняє, що стіни головної установи області знають не один приклад жінок-крикунів, які використовують обласну раду як політичну трибуну для того, аби виговоритись і цим самим заробити для себе якусь копійку.
– Черкаси – містечкові, в них важко пробитися, з тої причини, що на тебе можуть легко поставити клеймо. Як то говорять, під один “покривалом” живе все місто. Легко себе показати, легко самоствердитись, але тут ти постійно ходиш по лезу ножа. Я дорожу своєю репутацією, хоча в політиці її зберегти надзвичайно важко, – розповідає Кравцова.
За чашкою кави розмірковуємо з черкаською депутаткою про те, чому, не зважаючи на введення в виборче законодавство «жіночої» квоти, кількість жінок в радах місцевого рівня не збільшилась, а навпаки зменшилась.
– Все почалося з Французької революції, коли було сказано, якщо жінка має право зійти на ешафот, то вона має право піднятися на трибуну. Проте, знаєте, як ми перемагали на останніх виборах? Ми одягали резинові чоботи, брали газети і самі проходили від хати до хати. Погодьтесь, не кожна жінка на це погодиться, – розповідає Кравцова. – Мені пощастило в тому, що мій округ був закріплений за мною третю каденцію, там немало чого робилось командою на чолі з Василем Латенком, тому мені було дещо простіше. Але, я вважаю, що вибори мають починатися на наступний день після того, як вони закінчились. Тобто ти маєш постійно підтримувати зв’язок.
Незважаючи на довготривалу та успішну політичну кар’єру, пані Кравцова говорить, що ставить до політики, як до явища, досить упереджено.
– Політика – таке абстрактне поняття. Це коли ти щось робиш, але не обов’язково маєш досягти якогось результату. Ти спочатку біжиш в одну сторону, потім розвертаєшся і біжиш в іншу. Я банкір. Я люблю мову цифр, фактів, обґрунтованості дій. Я мало говорю, більше роблю. Для мене поговорити – нічого не означає: дзвонив – не додзвонився, стукав – не достукався, почав щось робити – не доробив…
«Треба було спочатку все зупинити, що закінчилась інерція і лише потім починати розхитувати маятник геть в інший бік»
Наталія Кравцова розповідає, що коли погодилась на пропозицію пані Коваленко підсилити її команду, думала, що на цій посаді зможе «змінити світ», проте перший місяць роботи заступником голови обласної ради був для неї шоком.
– Там, як в мурашнику, всі кудись біжать, щось роблять, а результату нема, тому що дуже багато безглуздої роботи. Треба було спочатку все зупинити, щоб закінчилась інерція і лише потім починати розхитувати маятник геть в інший бік, – ділиться враженнями пані Наталія. – По-перше, для мене все тут було незнайомим. Якщо в банківській сфері я знала все від «А» до «Я», то тут все інакше, особливо законодавча база, а для мене поняття юридичної точності відіграє надзвичайно велику роль. По-друге, треба було виділити тих людей, на яких можна розраховувати і на яких буде триматися основна робота. По-третє, коли ми почали вникати в справи, то зрозуміли, що практично всі підприємства комунальної власності були в жахливому стані, працюють на застарілій матеріальний базі. Проте найбільше мене дивувало, що більшість людей працює за принципом: «комунальне – значить нічиє».
Першим кроком нової команди в обласній раді стало проведення повної інвентаризації всіх об’єктів, які були в обласній комунальній власності.
– За наш період часу не було ні одного комунального квадратного метра, який би ми продали з аукціону за копійки, або взагалі продали. Ми навпаки, зняли безліч об’єктів з приватизації, бо не вважали потрібним в той період часу продавати майно громади за «спасибі», – розповідає Наталія Олегівна.
Пані Кравцова розповідає, що під час роботи в державній структурі, постійно доводилось боротися з супротивом з боку деяких керівників підприємств та місцевого політикуму. Інколи боротьба була на межі здорового глузду.
“Я зіткнулась з тим, що більшість виступає проти інвесторів. Мовляв, якщо інвестор може, то й ми самі зможемо. Але почекайте, у інвестора є матеріальна база і мозкова атака. Для того, щоб підприємство приносило прибуток, потрібні не лише стіни та люди, потрібний менеджмент, фахівці своєї справи, новітні технології, кошти і надзвичайно велике бажання працювати. Це, як каже мій шеф, сінергізм. Для прикладу, у нас є аж чотири типографії, при цьому, друкуємось ми в Вінниці. Я починаю стукати кулаком по столу, а потім об’їжджаю їх і розумію, що на таких застарілих машинах друкувати просто неможливо і взагалі їм треба поставити пам’ятник за те, що вони хоч якось працюють”, – розповідає вона.
Проте, за словами пані Наталії, оновлювати треба не лише техніку, а й підходи до роботи, особливо в чиновницьких кабінетах:
– Я відразу знала, що необхідно зробити, аби рада запрацювала. В першу чергу, необхідно позбутися паперової волокіти, оновити процесори на комп’ютерах, які не завантажуються по двадцять хвилин. Потім поставити швидкісний Інтернет, Wi-Fi, бо в раді всього цього не було. На наради не потрібно викликати людей з районів, треба робити їх в онлайн режимі. Це економія часу та коштів. Ще я хотіла створити електронну базу даних. Я «за» звіти, але такі, які робляться однією кнопкою. Я сама можу їх створювати, маючи доступ до бази даних. Зараз же система працює так, що звіти носяться з усіх сторін і для того, щоб мені щось зрозуміти, мені треба зібрати звіти і людей з усієї Черкаської області. Це архаїзм. На жаль, брак коштів та часу, небажання робити по-новому, заборони на придбання нової техніки і багато іншого, про що я навіть не хочу розповідати, не дали мені можливості довести справу до кінця. Сьогодні я бачу ремонти, перетрубацію в Раді. Хочу вірити, що це не лише поверхневі процеси, які закінчаться нічим. Сподіваюсь на радикальні зміни.
«Нехай називають мене як завгодно, для мене важливо, аби Валентина Михайлівна мені довіряла»
Розповідає пані Наталія і про те, як складалися стосунки із її безпосереднім керівником – екс-головою обласної ради Валентиною Коваленко.
– Валентина Михайлівна чудова людина. Тоді був такий момент, коли нам довелось багато часу проводити і на передовій, і в волонтерському русі… Ми постійно ходили з протягнутою рукою. Закупали бронежилети, каски, продавали картини з аукціонів, тобто робили речі, які для нас в реальному житті були непритаманними. Валентині Михайлівні довелось відвідати величезну кількість похоронів і я їй вдячна, бо я така людина, яка б просто не змогла цього робити. Для мене це дуже важко. Я не можу бачити людський біль. Нам довелось розділити важелі впливу. Ми з Валентиною Михайлівною і до цього часу підтримуємо чудові стосунки і я готова допомогти їй всім, якщо їй тільки знадобиться моя допомога. Я її ніколи не зраджувала, я була людиною, яка мусила взяти на себе те, що вважала за потрібне. Ми не могли розраховувати на чиюсь допомогу, ми робили самі, бо в той час до двох жінок при владі ставилися досить упереджено. Так і чекали, коли ж ми схибимо. В нас був тільки рік і ми мали не тільки не втопити те, що нам дали, а якось і зберегти, і привести його до ладу. Знаєте, я особисто задоволена нашою роботою.
Пані Наталії добре відомо, що за часів її перебування на посаді першого заступника голови обласної ради, позаочі її називали «сірим кардиналом». Говорить, що з одного боку їй це не зовсім приємно, а з іншого – дещо лестить, що її вважають наскільки впливовою і сильною жінкою (посміхається).
– Нехай називають мене як завгодно, для мене на той час було важливо аби Валентина Михайлівна мені довіряла. Мій кожний день розпочинався і закінчувався в її кабінеті, вона знала абсолютно все. Навіть не уявляєте, скільки разів їй намагалися вкласти в вуха, що щось робиться за її спиною. Я сподіваюсь, що Валентина Михайлівна розуміла, що сірий кардинал, який знаходиться завжди поруч, це вже не так і погано.
«Моїй родині зі мною дуже важко»
Не зважаючи на успішну кар’єру, десятки бізнес-проектів та високі посади, пані Кравцова визнає, що для неї найголовнішим в житті є її родина:
– Сім’я по-різному ставиться до моїх посад, але вони завжди мене підтримують. Я знаю, що моєму чоловікові зі мною дуже важко. Але він відразу знав, що буде так. Коли ми познайомились я вже була директором, людиною, яка чогось в цьому житті досягла. В чоловіка також є стрижень і характер, тому йому зі мною непросто.
Пані Наталія знає, що родина страждає від браку її уваги, але вдячна їм за розуміння того, що реалізація в професії для неї важлива:
– Я не знаю, чим в мене почнеться день і чим закінчиться. І мені це подобається. В мене нема такого, що о шостій годині вечора телефон вимикається і я зайнята своїми справами. Я на зв’язку 24 години на добу. Мій чоловік любить говорити «злізь з трибуни, ти вдома», але це не завжди вдається.
Найбільше своєї уваги та любові діловита Наталія Кравцова приділяє своєму синові.
– Я постійно була чимось занята, а потім згадала, що мені 33 і я зрозуміла, що вже час зупинитись. Я народила сина, а через півроку вийшла на роботу, оскільки надворі був 2009 рік, а це переломний період, криза, я просто не могла залишити бізнес. Я дуже люблю свого сина. На жаль, я його балую, хоча і перечитала всі книги про те, як не можна матері опікуватися сином. Я дуже хочу виховати справжнього чоловіка, а не «маминого синочка», – зізнається Наталія Олегівна.
А ще пані Кравцова розповідає, що їй надзвичайно пощастило з батьками:
– Характер в мене вихований батьком. Я виховувалась дівчинкою-спартанкою. Я займалась карате, часто їздила з батьком на стрільбище. Я завжди була з батьком. Йому мабуть хотілось хлопчика, а народилась дівчинка. Але я не пам’ятаю, щоб мені колись це не подобалось.
Наталія Кравцова говорить, що саме думка батька для неї найважливіша, а ще він та людина, яка вміє її мотивувати:
“Батько мені завжди говорить, що якщо я не готова тримати удар, то не треба було займатися політикою, якщо ж відчуваю силу і власну правоту – треба іти в бій”.
«Я буду не я, якщо мені це не вдасться»
Сьогодні екс-заступниця не займає посад в державних установах, а працює комерційним директором одного з черкаських підприємств поєднуючи це з безліччю соціальних проектів, криптовалютним бізнесом, а ще продовжує реалізовувати розпочаті справи.
– Я не залишаю працювати з потенційними інвесторами нашої області. До прикладу, з ізраїльтянами ми готуємо проект в туристичному напрямку та сфері страхової медицини. Зараз підписуємо стратегічне партнерство на предмет того, що ізраїльська компанія буде відкривати в нас дочірнє підприємство і займатися підготовкою країни до страхової медицини. Вже 4 лікаря з 24 необхідних пройшли ліцензування в МОЗі. Також зараз активно допомагаю першому заступнику черкаської митної служби Роману Крутяку в реалізації спільного проекту «1+1» та журналу «Viva» «Переможці», який побував вже в США, Канаді, Брюсселі, проїхав пів-України, а тепер буде презентований у Черкасах за ініціативи благодійного фонду «Народжені в Сорочці» та підтримки голови Черкаської ОДА Юрія Ткаченка. На виставці будуть представлені світлини бійців АТО, що втратили кінцівки та використовують протези. Незважаючи на складну тему, фотографи зуміли передати життєствердну філософію людей, які не зламалися – продовжують жити, закохуються, створюють сім’ї, народжують дітей, будують кар’єру та бізнес. До речі, відкриття виставки має відбутися в фойє Філармонії вже 6 серпня. Запрошую всіх. Також в рамках проекту черкаський лікар-реабілітолог поїде на навчання до Канади.
Пані Кравцова активно опікується проблемами галузі охорони здоров’я, допомагає знайти можливість придбати ангіограф в Уманський регіон і просить всіх черкаських бізнесменів долучатися, а ще розповідає, що має давню мрію, втілення якою для неї принципове:
– Я хочу, щоб в Черкаській області з’явився Хоспіс. Я буду не я, якщо мені це не вдасться. Нехай це буде не завтра, але це буде. І я рада, що влада підключилась до реалізації задуму, адже це обов’язково має бути комунальний заклад для того, щоб була можливість залучити кошти закордонних фондів.
Сьогодні Наталія Кравцова залишається Головою опікунської ради футбольного клубу «Черкаський Дніпро». Каже, що дивується силі духу і наполегливості Володимира Лашкула, президента футбольного клубу. Просить громаду відвідувати домашні матчі, бо, за її словами, це надихає команду на перемогу і бажаний перехід до Прем’єр-ліги. Пані Кравцова запрошує долучитися потенційних спонсорів до фінансування клубу, а громаду Черкащини – підтримати ідею створення на березі Дніпра «Академії футболу «Черкаський Дніпро».
Сьогодні депутат Кравцова говорить, що не готова повертатися в чиновницькі кабінети, хоча пропозиції свого часу отримувала. Називає себе людиною команди, проте говорить, що для неї надзвичайно важливо, аби в команді її думку цінували.
– Я могла б знову піти на посаду, але я не хочу і не буду, і, чомусь мені здається, що і мене вже не захочуть. Знаєте, це коли верхи не хочуть, а низи не можуть. З Валентиною Коваленко у нас склався пазл. Вона хотіла щось змінювати і я їй допомагала, вона мені довіряла і я її намагалася не підвести. Це був тандем. Я впевнена, що Черкаську область можна зробити показовою. В нас є для цього все: починаючи від місця розташування, закінчуючи природніми та історичними ресурсами. Головне, щоб була команда однодумців, яка могла б і хотіла це зробити.
