Любов Жеребньова – приватний психолог із 20-річним стажем, яка має власну психологічну студію “Гармонія”. Вона надає психологічну підтримку “складним” сім’ям, допомає дітям з особливими потребами та людей, які отримали професійну психологічну травму. До Любові Володимирівни звертався не один черкаський журналіст, і наразі ці люди вже працюють у провідних українських ЗМІ. Ми вирішили запитати у психолога про те, які вони – симптоми психологічної травми, і як прийти до тями від набутого психологічного вигорання.

На вашу думку: що є психологічною травмою?

Психологічна травма – це певна подія у житті людини, яку вона сприймає для себе, як драматичну, і яка несе певну шкоду для почуття психологічного комфорту особистості, яка порушує повноцінне функціонування особистості на рівні її емоцій або інтелектуальних процесів чи проявів поведінки. Тобто, будь-яка поведінка, що шкодить психіці і проявляється в емоційному дискомфорті, проблемах або поведінкових проявах.

Які є шляхи подолання психологічної травми?

Психологічна травма залежить від глибини травматичної ситуації. Вона долається особистістю завдяки включенню відновних механізмів психіки, переробці травми та власного ставлення до життєвої події. Наслідки психологічної травми залежать від того, наскільки людина глибоко сприймає складні життєві ситуації.

Чи повинна редакція слідкувати за психологічним станом журналіста?

Люди, які інтенсивно працюють з людьми, зокрема журналісти, стають такими собі “професійними інструментами”. Тому часто можуть виникати стреси. Це через те, що “якісний працівник” небайдужий до своєї роботи, чужих проблем. Тому він починає страждати на своєрідну “професійну деформацію” – “емоційне вигорання”.

Від чого воно виникає “емоційне вигорання”?

Це коли людина “зносить” багато емоцій і психологічних зусиль, а робота, як суб’єкт, не повертає їй навзаєм. Журналіст занадто переймається своєю роботою. На роботі проводять цілеспрямовані заходи, аби сприяти здоровому психологічному клімату і відновленню психічної рівноваги.

Як журналісту розпізнати в собі симптоми емоційного вигорання?

Для особистості це є наслідком тривалого стресу, пов’язаного із виконанням професійних обов’язків. І цей стрес призводить до психоемоційного виснаження.

На першому етапі виникає синдром адаптації. Тобто у людини спочатку зникає інтерес до роботи, а потім з’вляється напруга.

Другий етап – опір, коли ми починаємо “морозитись”, людина відчуває хронічний стрес і відчуття загнаності.

Третій етап – психоемоційне виснаження, яке характеризується байдужістю до роботи, апатією, втратою сил, небажанням працювати, дратівливістю.

Загальні симптоми також легко розпізнати. Людина відчуває “дефіцит відпочинку” через обмеження лише професійними контактами, відсутністю часу на власні захоплення.

Що робити, коли вже перебуваєш у стані емоційного вигорання?

Найперше, що потрібно зробити – повернутися до ефективних засобів самозаспокоєння. Наприклад, поїхати на відпочинок з друзями, яких давно не бачив, почитати улюблену кнгу. Часто такі проблеми виникають у людей, які не є фізично активними.

Також, окрім індивідуального спілкування із фахівцем-психологом, є ще групові методи обговорення проблем. Необхідно часто проводити фахові зустрічі, тобто спілкуватися між собою колегам-журналістам для обговорення спільних робочих моментів. Є ще така форма спілкування “баліндовські групи” – це групові зустрічі із певними правилами взаємодії, коли за чаєм/кавою обговорюєш якісь важливі питання.

Як подолати стан емоційного вигорання?

Журналіст повинен повинен протистояти тиску. Треба вміти казати “ні” через вміння казати “так”. Якщо, наприклад, начальство вимагає терміново виконати якесь завдання, то треба говорити: “Так. Я повністю з вами погоджуюсь. Це важливо, але зараз я вже роблю дуже важливу справу.”

Чи може журналіст відмовитися від редакційного завдання, якщо це загрожує проблемам із психічним здоров’ям?

Кожен роботодавець, який заключає угоду із працівником, має чітко обговорювати з ним його права і обов’язки. У договорі мають бути прописані безпечні умови праці. І працівник, якщо вбачає у завданні небезпечні умови, має право відмовлятись або погоджуватись виконувати його. Можна піти на завдання разом із правоохоронцем або громадським активістом.

Чи повинні редакції організовувати власними силами тренінги щодо психологічної безпеки або відправляти на них журналістів?

Якщо в редакції немає спеціаліста такого профілю, то варто організувати тренінг із залученням досвідченого фахівця. Частота проведення таких заходів залежить від інтенсивності робочого навантаження і стресу, який отримують працівники. І навіть необов’язково за це має відповідати роботодавець, працівники самі можуть організуватися і запросити психолога для групового тренінгу. Непогано, якщо серед журналістів є людина, яка, наприклад, була у зоні АТО. Власне, цей журналіст сам може надавати поради і організовувати тренінги.

На вашу думку, чому більшість журналістів боїться звертатися за психологічною допомогою? Це якийсь стереотип?

Можливо, був невдалий досвід. Ми боїмося або того, що є поганим, або того, про що не знаємо зовсім. Тому варто таки зустрітися із психологом і зрозуміти, що є добре, а що – погано.

А як журналісту навчитися “не сприймати все близько до серця”, вміти абстрагуватися від чужих проблем?

Є певні психологічні техніки дистанціювання. Людина прокидається вранці і думає про себе, як “я”. І от процес осягнення себе, як “я” і має назву “самоусвідомлення”.

Наші думки – це лише наші думки, і ніяк не наше “я”, яким керуються емоції. Тому варто вміти відсторонювати своє “я” від власних думок.

Підготувала Маргарита Шатненко