«До війни я був держслужбовцем, працював у Черкаській облдержадміністрації в Управлінні сім’ї, молоді і спорту. Коли почали “віджимати” Крим, став заглядати до поштової скриньки, чекав на повістку, розумів, що буде мобілізація, і знав, що піду воювати. У 2015 році потрапив до батальйону, так досі і служу», – розповідає Іван з позивним Псих.

Про історію бійця розповіли волонтери фонду “Повернись живим”.

Іван – заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Під перші серйозні обстріли йому довелося потрапити у районі Зайцевого.

«Про війну можуть щось розказувати, ти щось можеш бачити по телевізору, але коли приходиш сюди, то тут все по-іншому. У 2015-му у Зайцевому ми побували під сильними обстрілами… Багато чого за ці роки було: доводилося сидіти в ярах, і над головою літало, і на голову падало… Поранених вивозили. І загиблих у нас було чимало. У січні 2016 року загинув наш 22-річний боєць Федір Мельничук», – пригадує Іван.

Але війна – це не тільки втрати. Тут військовий знайшов свою долю.

«Я помітив симпатичну дівчину, коли вона ще служила у бригаді, а потім дізнався, що перевелася до нашого батальйону. Але вона працювала у штабі, а я завжди у «полях» з ротою. А потім роззнайомилися, почали зустрічатися і одружилися. В нас уже народилася донька. Пам’ятаю, до палати пологового будинку до дружини я якимось дивом забіг просто у формі та з рюкзаком», – сміється Іван.

Поки вдома на нього чекають дружина та маленька донька, військовий знову виконує завдання на Донбасі.

«А не шкодую, що тоді, у 2015 році, пішов на війну. Життя йде. Раніше було так: приїжджаєш у мирні міста і якось дивно, що люди не помічають, що йде війна, на вихідних відпочивають, а хлопці тут стоять, мерзнуть, під обстрілами, поранені є. Але потім звик», – говорить Іван.

Ми забуваємо, що йде війна тільки тому, що вони там, на передовій живуть під обстрілами та стримують ворога. Підтримати своїх захисників може кожен із нас: https://goo.gl/G4UXFz